Питання для самоконтролю

1. Економічне зростання та його типи. Критерії та показники економічного зростання.

2. Рушійні сили економічного зростання. Чинники, що стримують економічне зростання.

Тема 10. Міжнародна економічна інтеграція.

Світове господарство - це сукупність національних економік, тісно пов'язаних між собою системою економічних відносин.

Міжнародні економічні відносини - це відносини між великими господарськими національними комплексами та їх суб'єктами, що функціонують у рамках окремих держав. Вони поділяються на основні і забезпечувальні. Основні - це звичайні господарські зв'язки, які вийшли за національні межі (торгівля, кредит, спільне підприємництво, кооперація). Друга група - відносини, які забезпечують взаємодію національних господарств (валютні, платіжні, патентно-ліцензійні, кредитні). МЕВ - це підсистема виробничих відносин, які існують на макро -, мезо - і мікрорівні.

У структурі світового господарства виділяються такі групи країн: а) розвинені капіталістичні країни - країни з ефективною економікою, сталим зростанням особистого споживання, сприйнятливістю до науково-технічного прогресу; б) країни з економікою, що трансформується, тобто ті країни, в яких іде перебудова командно-адміністративного господарського механізму в ринковий; в) країни, що розвиваються.

Основні проблеми світового господарства: знаходження шляхів забезпечення сталого розвитку; ресурсозбереження, пошуки відновлюваних енергетичних ресурсів; захист екології; міграція робочої сили, її регулювання; знаходження оптимуму у поєднанні ринку й процесів регулювання на міжнародному рівні; стабілізація фінансових ринків.

Основні протиріччя світового господарства: між розвиненими і країнами, що розвиваються, особливо між колишніми колоніями і їх метрополіями; між розвиненими країнами, які через нерівномірність темпів розвитку конкурують один з одним у таких сферах, як зовнішня торгівля, вивезення капіталу, валютна сфера, науково-технічна; між глобалізацією, тобто посиленням взаємозв'язків і взаємозалежностей між країнами, з одного боку, і націоналізацією економік країн, з іншого; між стихією світового ринку та його регулюванням.

Основою розвитку світового господарства та МЕВ є міжнародний розподіл праці (МРП). Під ним розуміється розподіл праці між країнами в кількісних і якісних співвідношеннях, опосередкований обміном товарів, послугами й іншими результатами їх господарської діяльності. МРП формується під впливом таких чинників: природно-географічних, соціально-економічних, науково-технічного прогресу.

В МРП виділяють процеси спеціалізації і кооперації. Спеціалізація - це концентрація зусиль країни та її суб'єктів на виробництві певних товарів та послуг. Вона буває міжгалузева, внутрішньогалузева, подетальна. Її показники: потоварна експортна квота, широта асортименту товарів, які вивозяться країною, та коефіцієнт відносної експортної спеціалізації, під яким розуміється співвідношення питомої ваги даного товару в експорті країни і його питомої ваги в світовому експорті.

Кооперація - об'єднання виробників часткової продукції з метою створення кінцевої продукції, тобто продукції, призначеної для кінцевого споживання. Учасники коопераційних зв'язків називаються кооперантами.

Основними тенденціями, що характеризують МРП в сучасних умовах, є: постійне розширення обсягу діяльності транснаціональних компаній (компанії, національні за походженням і міжнародні за масштабами діяльності); диференціювання країн, що розвиваються, серед яких виділилися дві групи - з одного боку, нові індустріальні країни, тобто країни із сталими й високими темпами зростання економіки, і, з іншого боку, найменш розвинені країни, економіка яких постійно депресивна.

Участь в світогосподарських зв'язках є важливим моментом ринкових перетворень в Україні. В останні роки в ній відбулася демонополізація зовнішньоторговельної діяльності, її роздержавлення, децентралізація, формується система управління зовнішньоторговельною діяльністю, країна ввійшла в ряд міжнародних організацій і підтримує зв'язки з багатьма країнами миру.

Місце України в світовому господарстві визначається, передусім тим, що більш як 80% її експорту - це сировина і матеріали, а якість багатьох готових виробів недостатня для забезпечення конкурентоспроможності на світовому ринку. З огляду на цілий ряд причин вона поступово втрачає ринок всередині СНД без достатньої компенсації їх ринками «дальнього зарубіжжя».

Сировинна спрямованість експорту обумовлює процес деіндустріалізації, що проявляється у зниженні питомої ваги таких галузей, як машинобудування, металообробка, легка промисловість, та в зростанні питомої ваги чорної, кольорової металургії, хімічної промисловості. Посилюється це тим, що Україна традиційно має надто енергомістке виробництво, а тому нетерпима далі її паливно-енергетична залежність від інших країн, і передусім від Росії. Зберігається також недопустимо високий рівень імпортних товарів широкого споживання на ринку країни (більш як 40% в цілому по Україні, а у великих містах доходить до 70%). Ростуть борги України перед міжнародними фінансовими організаціями й окремими країнами, передусім Росією. Обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку країни незначні.

Характер участі країни в світогосподарських зв'язках відображається в її торговельному і платіжному балансах. Торговельний баланс країни - це співвідношення вартості експорту й імпорту країни за певний період часу. Він активний, якщо країна експортує товару більше, ніж імпортує, і пасивний, якщо вона імпортує більше, ніж експортує. Платіжний баланс - співвідношення на певну дату платежів, отриманих країною і сплачених нею. Він активний, якщо країна одержує більше, ніж платить, і, навпаки, пасивний, якщо платить більше, ніж одержує. Активність торговельного балансу забезпечується певною торговельною політикою. Існує два її типу: протекціонізм (підтримка власних виробників) і фрітредерство (вільна торгівля). В сучасних умовах частіше використовується їх усереднений варіант - селективний протекціонізм, тобто підтримка власних виробників в окремих галузях.