165.Мовлення як основний засіб спілкування. Його характеристики

Мовленнєве спілкування —

засіб, у якому як знакову сис­тему використовують мовлення (систему фонетичних знаків, що містить два принципи: лексичний та синтаксичний) [1 ].

У психології в комунікативному акті нерідко виокремлюють орі­єнтувальну та виконавчу частини. Перша включає в себе аналіз си­туації взаємодії, формування плану дії, тобто стратегії спілкування, необхідної для досягнення мети. Важливим моментом орієнтації є також оцінювання можливих наслідків певних дій і передбачення нейтралізації негативних результатів. Виконавча частина найчастіше реалізується з урахуванням правил регуляції спільних дій: мовлен­нєвого етикет}-, самоподання, зворотного зв'язку. Під останнім розу­міють реакцію суб'єкта на те, що він почув, бо інформацію про це він

надсилає у зворотному напрямі. Ця реакція свідчить, чи зрозумів об'єкт отримані сигнали, чи довіряє повідомленню і як емоційно ста­виться до партнера та конкретного змісту повідомлення.

Щоб комунікативний акт був успішним, на етапі орієнтації треба звернути увагу на код і контекст. Це сприймання та розуміння си­туації контакту і добір стратегії спілкування. У цьому разі увага концентрується на адресаті (співбесідникові), а не на собі. На етапі виконання контролюються вже власні дії, конструюються повідом­лення і підтримується контакт.

Культура мовленнєвого спілкування містить дві складові: куль­туру говоріння та культуру слухання. Про одну людину кажуть, що вона говорить, як співає, про іншу — що вона вміє не лише слухати, а й чути.

166.Загальна характеристика невербальних засобів спілкування

Серед невербальних засобів спілкування першою слід назва­ти оптико-кінетичну систе­му, що складається з жестів, міміки і пантоміміки, рухів тіла (кінесики). Далі виокремлюють па-ралінгвістичну та екстралінгвістичну системи. Паралінгвістична система — це вокалізації, тобто якості голосу, його діапазон, то­нальність. Екстралінгвістична система — це темп, паузи, різні вкраплення в мову (плач, сміх, кашель тощо). Традиційно вважалось, що ці види засобів є навколомовними прийомами, які доповнюють семантичне значущу інформацію. Зауважимо, що різні спеціалісти в термін "паралінгвістична та екстралінгвістична комунікація" вклада­ють різний зміст.

Серед невербальних засобів особливою є система організації про­стору і часу спілкування — проксеміка. Ідеться про розміщення учасників зустрічі та доцільні, прийняті в різних ситуаціях і культу­рах часові характеристики різних форм спілкування, зокрема моно­логу та діалогу.

Нарешті, специфічною знаковою системою в невербальній комуні­кації є контакт очей, який є сновним засобом візуального спілку­вання.

Невербаїьна комунікація нерідко слугує як для підсилення, так і для ослаблення семантичною значення слів. (Можна сказати: "Я про­шу тебе йти у своїх справах" так, що голос і благальний вираз очей говоритимуть протилежне.) Ці дані перебувають у руслі так званого лінгвоцентризму, що передбачає вивчення будь-яких видів комуні­кації на зразок людського мовлення.