8. Внесок античних колоній Північного Причорномор’я в розвиток української культури.

Залучення місцевого варварського населення до сфери торгівельної діяльності греків, до політичних взаємин - чи то в межах союзницьких відносин і навіть об'єднань (Боспорська держава), чи то у вигляді стягування кочовиками даними з античних міст (Ольвія) або навіть військової конфронктації, – все це не могло не позначитись на соціально-економічному, політичному, культурному розвитку цього населення. Під безпосереднім впливом північнопричорноморських античних держав у скіфів формувалася своя державність, виникали міста і поселення з рисами, притаманними грецькій містобудівній традиції. Особливо глибокий вплив антична цивілізація справляла на культуруварварського світу. Це виявилось в спорудженні фортець (Неаполь Скіфський), запозиченні місто - й житлобудівничих прийомів, використанні кружальної античної кераміки, а також виготовлених греками високохудожніх прикрас і прикладних мистецьких виробів, (пектораль із Товстої могили, Чортомлицька амфора, гребінець із кургану Солоха та інші). Поряд із скіфами під цивілізуючу дію давньогрецьких держав Півдня України підпадали й інші тогочасні племена – синди, меоти, сармати, черняхівці та інші.

Античні культурні традиції лягли і в основу життя ранньосередньовічних міст Криму.

9. Міфологія та релігія давніх слов’ян. Побут,обряди,ритуали

Давні слов’яни були язичницькими і ґрунтувалися на обожнюванні сил природи. Слов’ян пронизувала віра у втручання надприродних сил, залежність людей від богів і духів. Найбільше вражали слов’ян явища природи, пов’язані з виявом сили та міці: блискавка, грім, сильний вітер, палахкотіння вогню. Не випадково верховним божеством був Перун – бог блискавки і грому, який, як і всі інші боги, втілював у собі добрий і злий початок: він міг уразити людину блискавкою, але водночас, згідно з міфом, переслідує змія, який переховувався в будь-якому предметі і вбивав його.

Не менш сильними і грізними були Сварог – бог вогню; Стрибок – бог вітрів, який втілює стріли і війну; Даждьбог – бог успіху, який ототожнювався з сонцем; Хорс – бог сонця; Симаргл – бог підземного світу. Уявляли його в образі крилатого пса та ін.У пантеоні східнослов’янський божеств було порівняно мало богів, які безпосередньо втілюють інтереси і заняття людини. Можна назвати лише Велеса(Волоса) – бога багатства, худоби і торгівлі; Мокш( Мокошу) – богиню дощу і води; а також Дану – богиню річок.Відмітною рисою є і слабко виражений антропоморфізм богів: вони мало схожі на людину, нагадують переважно істот.Культ божеств – прийняті ритуали жертвоприношень і звертань, священні атрибути, слова молитов – відомі дуже мало. Негативні властивості втілювали в народних віруваннях злі духи: лісовик, біс, водяний, русалки, полуденниця – дух літньої полуденної спеки, крикси – духи крику і плачу тощо.

10. Запровадження християнства у Київській Русі та його вплив на розвиток культури.Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, розповсюдженню писемності, ств. визначних пам’яток літератури. Під його впливом розвивалися живопис, кам’яна архітектура, музичне мистецтво, розширювалися і зміцнювалися культурні зв’язки з Візантією, Болгарією, країнами Зх.Європи.

Християнство:

1. Внесло позитивні зміни у світогляд людей.( Після страху перед стихійними силами природи, хр-во плекало надію на порятунок, почуття захоплення навколишнім світом)

2.Справило великий вплив на розвиток духовної культури К.Русі. (Літературною мовою стала церковнослов’янська. З нею поширювалась освіта на Балканах і в Моравії)

3.Виникла потреба ознайомити віруючих з Біблією, а також історією християнства. Перенесення з Візантії та Болгарії культової літ-ри - I крок створення давньоруської літератури.

4.У Київській Русі досить швидко виник свій жанр літератури – літописання. ( «Повість временних літ»(1113р) ; «Повчання Володимира Мономаха своїм дітям» (поч..XII ст.)

5.З’явився новий вид літератури – житія святих. У цих релігійно-біограф. Творах розповідалось про життя мучеників, аскетів і святих. ( «Києво – Печерський патерик» ; «Слово о полку Ігровім» (1187р)

6. Князь Володимир розпорядився збудувати школу для дітей знаті.

7. Справило великий вплив на розвиток кам’яної архітектури. ( Десятинна церква 989-996 рр. ; Софіївські собори у Києві)

8. Супроводжувалося формуванням нових традицій у образотворчому мистецтві. В кн. XI ст. склалася київська іконописна школа.

9. Високого рівня сягнуло ювелірне мистецтво древньоруських майстрів.

10. Із запровадженням християнства на Русі пісенне мистецтво стало складовою частиною богослужіння.

11)

ітературні та археологічні джерела засвідчують існування у східних слов’ян писемності ще до прийняття християнства. Храбр говорить про два види письма – примітивні піктографічні знаки (риски і зарубки), та грецьке й латинське письмо, що не передавало багатьох слов’янських звуків. Писемність у дохристиянські часи була поширена у зовнішньополітичній, економічній і торгівельній сферах суспільного життя, а також у язичницькому культі. Проникнення християнства на Русь зумовило виникнення у східних слов’ян письма, якого потребувала держава і церква. Це письмо називалось «кирилиця», воно прийшло на Русь разом із писцями і богослужебними книгами із Болгарії. писемність була поширена серед простого люду. Оригінальними пам’ятками давньоруського письма є графіті ХІ – ХІV ст., що містяться на стінах Софійського собору, Кирилівської церкви, Видубицького монастиря, Успенського собору Печерського монастиря, церкви Спаса на Берестові та Золотих воріт. Київській Русі була не тільки привілеєм князів і духовенства, але і надбанням широких верств міського населення.

Розвиток освіти у Київській Русі грунтується на власних національних традиціях та використанні античного і болгаро-візантійського досвіду шкільного навчання. Поширенню грамотності сприяло запровадження християнства. Утворилися три типи шкіл: палацова школа підвищеного типу, школа «книжного вчення» для підготовки священників та світська (приватна) школа домашнього навчання, переважно для купецького і ремісничого населення. У школах вивчали основи письма, читання, арифметику, спів, музику, поетику, риторику, іноземні мови (передусім грецьку і латинську). Вищу освіту визначали філософія і риторика. Центрами освіти були міста Київ, Новгород, Полоцьк, Чернігів, Галич та Володимир-Суздальський. Освітнім центром у Києві був собор Святої Софії. Тут містилася книгозбірня Ярослава Мудрого, переписувалися книги.

Найпростіше прийняти шкільне, хрестоматійне бачення літопису як цілісного тексту, написаного невизначеним “автором” – пам’ятки, що репрезентує майже усю українську літературу ХІІІ ст. (чи, кажучи педагогічним сленгом, “ввібрала всебе її найкращі риси”).

12)

Високий розвиток культури Київської Русі мав міцне підґрунтя, створене попередниками: розвинену писемність, образне бачення явищ, уміння трансформувати в мистецькі образи історичні події та персонали". Усе це зумовило формування унікального явища — літератури періоду Київської Русі.

"Повчання Володимира Мономаха дітям". У ньому князь Володимир закликає своїх дітей невтомно працювати, вчитися, бо це єдина можливість бути господарем і утримувати державу. Такий заповіт міг з'явитися тільки в середовищі, де культура посідала чільне місце в житті держави. Літературні традиції гідно розвивав митрополит Іларіон у "Слові про закон і благодать", До речі, "Слово..." Іларіона на півтора століття старше за "Слово о полкуІгоревім".Вражають пластична ясність і конструктивна цілісність "Слова...".

Тричастинна композиція дає змогу розвинути основну тему, проспівати славу землі руській, її "каганам", Володимиру та князю Ярославу. Усі частини взаємопов'язані й логічно входять одна в одну. Тема розвивається від цілого до часткового, від загальнолюдського до національного, пов'язуючи все з долею народу руського. У першій частині йдеться про взаємозв'язок двох заповітів: старого —"закону" — і нового — "благодаті . У другій частині розповідається про руське християнство. Третя частина — похвальне слово. Вершина поетичної творчості київської доби — "Слово о полку Ігоревім".Його автор палко любить свій край і співвітчизників, досконало володіє літературною формою, вміло поєднує епос із лірикою. Скрізь у тексті відчувається його присутність і вболівання за події, про які йдеться. Такий твір міг бути написаний лише в суспільстві, яке мало значні культурні, зокрема літературні, традиції.

Основна тема твору — єднання в ім'я утвердження державності, збереження культурних набутків, гуртування кращих сил для того, щоб уникнути уже зроблених помилок.

пам'ятка "Слово о погибели русской земли", написана приблизно в 40-ві роки XIII ст. у зв'язку з татаро- монгольським нашестям. Вона становить науковий інтерес як сама по собі, так і у зв'язку зі "Словом о полку Ігоревім". Обидва твори характеризують високий патріотизм, ліричне сприйняття природи, досконалість художньої форми, своєрідні деталі поетичної фразеології.

13)

Образотворче мистецтво . Провідними жанрами образотворчого мистецтва Київської Русі були мозаїка, фреска, іконопис та книжкова мініатюра.

Жанри монументального живопису - фреска і мозаїка - складалися на основі візантійських шкіл. Фресками - розписами водяними фарбами по сирій штукатурці - вкривалися стіни православних храмів. Виконати протягом одного дня. Завдяки чудовим властивостям цієї техніки давньоруські розписи витримали випробування часом. Цілий світ давньоруського мистецтва в єдиному ансамблі архітектури, живопису і декоративно-прикладного мистецтва дійшов до нас у київському Софійському соборі. Мозаїки прикрашають переважно центральну частину собору, передусім вівтар. Всі стіни, стовпи і склепіння Софійського собору вкривав фресковий живопис. Розробка тематики фрескових розписів Софійського собору була справою великої державної ваги, керував нею один з найбільш наближених до князя Ярослава людей - митрополит Ілларіон. У прямому зв'язку з введенням християнства перебуває виникнення і розвиток національної традиції іконописного мистецтва. Ікони писалися на дошках. Дошку вкривали особливим ґрунтом, потім наносили малюнок, по якому писали фарбами, розтертими на яєчному жовтку. Найдавніші з ікон, які збереглися до сьогодні, датуються приблизно часом князювання Володимира Мономаха. Привезена з Візантії ікона “Володимирська Богоматір” послужила основою цілого ряду ікон, які отримали назву “Замилування”. Музика. У житті людей Київської Русі значне місце займали музика, пісні і танці. Пісня супроводила різні обряди, календарні свята. , літописів ми знаємо про музичні інструменти Русі - ріг, труби, бубон, гуслі, гудок. З прийняттям християнства одноголосий спів став частиною богослужіння, православний канон не допускав інструментальної музики. Спів вівся за спеціальними рукописами-книгами. Склалося дві системи нотних записів - самобутня і візантійська.

14)

Архітектура . Протягом сторіч у східних слов'ян нагромаджувався багатий досвід архітектури, склалася національна традиція містобудування. Довгий час як головний будівельний матеріал використовувалася деревина, що була в достатку доступна. У центрі поселень знаходилися "гради", які служили для захисту від ворогів, проведення племінних зборів і культових обрядів. Якісно новий рівень розвитку архітектури пов'язаний з переходом від дерев'яного до кам'яного і цегельного будівництва. З прийняттям християнства почалося спорудження храмів, які являють собою самостійну давньоруську переробку візантійських зразків. споруди були створені в період князювання Володимира Великого. На центральній площі древнього Києва звели церкву Успення Богородиці. Русі отримало хрестово-купольне планування соборів. Втіленням головних архітектурних досягнень Київської Русі став Софійський собор у Києві, який зберігся до наших днів, але в дуже перебудованому вигляді. Він був споруджений при Ярославові Мудрому на місці його перемоги над печенігами і задуманий як символ політичної могутності Русі. Багатоглав'я, пірамідальність композиції, оригінальна кладка, шоломоподібна форма куполів - ось те нове, що давньоруські майстри привнесли у візантійську школу, спираючись на традиції дерев'яної архітектури. Київський Софійський собор став зразком при будівництві соборів у Новгороді та Полоцьку. ансамбль Києво-Печерської лаври. Споруда головного собору - Успенська церква - була важливим етапом у розвитку київської архітектури. На межі ХI-ХII ст. недалеко від храму Святої Софії був споруджений собор, присвячений архангелу Михаїлу, який увійшов в історію під назвою Золотоверхий. Михайлівський. Преображенському соборі можна побачити риси, близькі до західноєвропейського романського стилю: масивність об'єму, вузькі вікна, кругла сходова вежа.

15)

Галицько-Волинського літопису. У “спрощеному” варіанті його текст ділять на Галицьку і Волинську частину, укладену, відповідно, галицьким і волинським редакторами. Слід врахувати також лакуни та вставку з “Легендою про євшан-зілля” на самому початку літопису, а також те, що він обривається на півслові. Фактично, під назвою “Галицько-Волинський літопис”об’єднані тексти різних жанрів (воєнні повісті та хроніки по-

ходів, житія тощо), неоднакових за тематикою, стилістикою,ідеологічним спрямуванням тощо. Не зовсім зрозумілим у ньому є також функції та статус текстів, які містять виклад

правових актів, зокрема княжих грамот. У підсумку маємо незакінчений літопис з неповним початком, який розпадається на ряд фрагментів. Він неоднорідний

з погляду образної та сюжетної системи: одні образи та сюжети тут оригінальні, інші – натомість, стереотипні, банальні. Галицько-Волинський літопис створений за канонами літератури ХІІІ ст., у якій критерії авторства, краси, емоційності, інформативності, традиції та новаторства були іншими, аніж у наш час. Характерною особливістю Галицько-Волинського літопису є те, що в ньому подано хронологічний перелік подій. У ньому наводились документи, окремі літописні записи, що були складені у містах Володимирі, Галичі, Холмі, Пінську, Любомлі, деякі оповідання, як наприклад, розповідь про бій над річкою Калкою тощо. Центральне місце у літописі посідає прославлення князів з роду Романа Мстиславича. Оскільки літопис писався різними авторами. Основна ідея літопису виражається в обгрунтуванні права князя Галицько-Волинської держави володіти Києвом і всією Південною Руссю.

Будучи безпосереднім спадкоємцем Київської Русі, Га-лицько-Волинське князівство відіграло надзвичайно важ­ливу роль в історії українського народу:

• зберегло від завоювання та асиміляції південну та західну гілки східного слов'янства, сприяло їхній консолі­дації та усвідомленню власної самобутності;

• стало новим після занепаду Києва центром політич­ного та економічного життя;

• модернізувало давньоруську державну організацію;

• розширило сферу дії західноєвропейської культури, сприяло поступовому подоланню однобічного візантій­ського впливу;

продовжило славні дипломатичні традиції Київ­ської Русі, ще 100 років після встановлення золотоордин-ського іга представляло східнослов'янську державність на міжнародній арені.

16)

В Галицько-Волинському князівстві розвивались архітектура, живопис, художні ремесла. Кріпосні, оборонні і культові споруди в головних містах виконувались у традиціях візантійської та місцевої народної архітектури. В кінці XI століття в архітектурі спостерігаються значні романські впливи, особливо в Галичі і Володимирі на Волині. Наприклад, звичайний тип церков (так званих тринефних), видовжується в напрямку схід-захід через прибудову третьої пари стовпів. Такі церкви в середині мають шість пілонів, сюди належать церкви Володимира, Галича, Холма та інших міст. Вони складені переважно з тесаного каміння, їх покриття, обробка фасадів з двома вежами, портали, капітелі, поліхромне різьблення, вітражі мають виразний романський стиль. Такою, наприклад, є церква святого Пантелеймона в Галичі (1200. Кам'яне зодчество у Галицько-Волинському князівстві було дуже поширеним. Міські забудови, оборонні і церковні споруди виконувались досвідченими будівничими. У Галицько-Волинському князівстві високого рівня розвитку набув живопис. Українське живописне мистецтво, як доводить, академік Айналов, виникло ще в дохристиянську добу. Істотний вплив на його розвиток зробив стиль візантійського живопису, який панував у ті часи не лише в старокиївській державі, але й по всій Європі Монументальне мистецтво теж зазнало певних змін, зокрема в техніці малювання. У Галицько-Волинському князівстві оздоблення інтер'єрів давньоруських палаців, храмів, княжих дворів здійснювалось мозаїками, фресками, різьбленим каменем, іконами. Видатною пам'яткою живопису тих часів є мініатюри в літописах і художнє оздоблення книг. Дослідники характеризують XII століття як початок самостійної художньої творчості в Україні.

17).

Розвиток української культури в ХІУ-ХУ століттях відбувався в несприятливих умовах. Якщо литовці змушені були рахуватися з культурними надбаннями українців, їх традиціями і навіть у другій половині XIV - на початку XV столітть польські королі видавали свої грамоти для населення Галичини часто українською мовою, то подальші часи були важкими для українців і їх культури в умовах зростаючого національно - культурного поневолення. Негативно відбивались на розвитку культури переслідування православної церкви, постійні руйнівні набіги татар. Поширення влади польського короля на Галичину, а Великого князівства Литовського — на інші українські землі. Суспільно-політичний устрій Великого князівства Литовського. Кревська унія Магдебурзьке право. Міське населення та його спосіб життя. Розвиток ремесел і торгівлі. Зміни в Литовсько-Руській державі сталися з приходом до влади великого князя литовського Ягайла Ольгердовича, який зайняв пропольську позицію. 1385 р. у містечку Крево Ягайло уклав Кревську унію, що передбачала долучення до польської Корони земель Великого князівства Литовського й перехід у католицтво всіх мешканців Литви. Наступного року було укладено династичний шлюб між Ягайлом і польською королевою Ядвігою. Відтоді у Великому князівстві Литовському набирав сили польський вплив, поширювався католицизм.

Із ним розпочалися зміни традиційного укладу на українських землях, зокрема було ліквідовано найбільші українські удільні князівства. Литовсько-руська держава почала втрачати руські традиції, натомість посилювалися польські. Городельської унії Литви з Польщею 1413 р. Угода, підписана в замку Городло, передбачала, зокрема, призначення на вищі урядові посади Великого князівства Литовського тільки литовців-католиків. Однак на відміну від Київської Русі державна влада концентрувалася в руках великого литовського князя, який одноособово розпоряджався військовими силами і матеріальними засобами країни. Місцеві князі були лише дорадниками і виконавцями його волі, бо земельні володіння мав тільки той, хто служив великому князю. Українські удільні князівства користувалися самоуправлінням, але поширювалося воно лише на господарські відносини, суд, релігію і в жодному разі не на державну адміністрацію. Так воно і сталося після Кревської унії Литви з Польщею (1385 р.), коли значно посилилися польсько-католицькі впливи на литовську знать і, відповідно, опір руських аристократів.

18)

В липні 1569 р. Литва та Польща підписали Люблінську унію, за якою було утворено нову державу – Річ Посполиту з одним монархом – королем польським і великим князем литовським одночасно, спільною зовнішньою політикою, однаковим маєтковим правом. Разом з тим обидві частини держави зберігали окремі уряд і адміністрацію, суд, фінанси, власне військо та законодавство. . На засіданнях польського сейму було вибудовано цілу теорію, згідно з якою вся Русь здавна належала польським королям – внаслідок добровільного визнання їх влади, завоювання або успадкування. Представники української шляхти, не протестували. За дотримання мінімальних вимог (збереження всіх існуючих привілеїв, свободи віросповідування, руської мови в офіційному діловодстві) вони підтримали ідею приєднання до Корони. унії для українського народу було те, що українські землі - і ті, що належали перед тим до Литви, і ті, що належали вже до Польщі, опинилися тепер в одній державі. Разом з тим Люблінська унія означала різке посилення влади польських феодалів над українським населенням. Тому наслідком Люблінської унії стало остаточне закріпачення українського селянства, політичне і національно-релігійне гноблення населення.

В умовах всевладдя литовських, польських і місцевих магнатів, православне населення українських земель перетворилося на об'єкт нещадного поневолення й покатоличення.

19)

На початку 17 століття в Україні значного поширення набула полемічна література, в якій відбувалося змагання проуніатських та антиуніатських публіцистів. Українська полемічна література виникла як засіб захисту православ’я від католицько-шляхетської експансії, але вийшла за межі не тільки церковних суперечок, а й широких конфесійних тем. Вона широко охоплює суспільну тематику і, виступаючи на захист трудящих верств, починає трактувати питання власне гуманізму. полемічної літератури посідає творчість М.Смотрицького, зокрема його трактат "Тренос". У "Треносі" тонко використовується антипапське спрямування творів Петрарки, є посилання на Е.Роттердамського,Б.Депер’є, С.Мюнстера, М.Баптісти та інших західноєвропейських гуманістів. Полеміка в європейській літературі виникла між католицтвом і католицькою церквою та всіма західно- і середньоєвропейськими протестантськими опозиційними рухами, по суті рухами національного утвердження європейських народів — кальвінізмом, лютеранством та ін. Полеміка ж між православ’ям та католицтвом була полемікою між двома офіційними церквами. М.Смотрицького, у контексті боротьби європейської ренесансної літератури за гуманізм забезпечувалось самим типом її художнього мислення. Яскравим твором цього напрямку також є “Синопсис” — по-своєму унікальна, бо є першим за останнє століття перевиданням колись одного з найвідоміших.

Бересте́йська у́нія— рішення Київської митрополії Руської православної церкви на території Речі Посполитої розірвати стосунки з Константинопольським патріархатом та об'єднатися з Апостольською Столицею у 1596р за умов підлеглості православних Папі Римському, визнання основних католицьких догм і збереження православної обрядності. Унію (від лат. unio — союз) формально й офіційно проголошено на церковному соборі в Бересті 1596 року.

20)

Розвиток культури українського Ренесансу відбувався під впливом ідей західноєвропейського Ренесансу, Реформації та культури барокко. На ґрунті багатого досвіду києворуської духовності творчо засвоювалась західноєвропейська, в тому числі грецька культура. також ідеї ісихазму (ісихія - спокій, німотність), що виник у Візантії в XIV ст. Для ісихазму характерне безпосереднє єднання людини з Богом шляхом самозаглиблення людини у власний внутрішній світ. В Україні поширюються ідеї гуманізму, що знайшли відображення в творах мислителів і, зокрема, філософів. Культура українського Ренесансу відроджувала античну культуру. Українські мислителі справили помітний вплив на розвиток ідей гуманізму в Європі. Українець магістр Лукаш викладав у Краківському університеті, склав підручник з епістолографії (чистописання). Поширенню ідей гуманізму в Україні та філософської освіти сприяла Замойська академія, відкрита у західноукраїнському місті Замо-стя (1595) за сприянням Шимона Шимоновича, який згодом став відомим польським поетом. Проти польського натиску на Україну та православну віру виступили діячі Острозького культурно-освітнього центру (1576-1636 pp.), піддавши гострій критиці ідеї, викладені у книзі польського ксьондза Петра Скарги (1536-1612 pp.) «Про єдність костьола Божого». Відомим тоді полемістом стає Іван Вишенський (1550-1620 pp.). Його літературну активність стимулювала Брестська унія (1596).