3.Володимир Дорошенко - видатний бібліограф

Важким і тернистим був творчий шлях В. Дорошенко - видатного бібліографа, глибокого знавця української книги, літератури, історії, наукового життя і в цілому українознавства. У Радянській Україні в післявоєнні роки і пізніше його ім'я часто згадувалося в негативному плані і тільки з ярликом «буржуазний націоналіст». Праці вченого були вилучені з наукового обігу, тоді як у Західній Україні і за кордоном його вважали одним з найбільш шанованих діячів української культури. Професор І. Борщак називав В. Дорошенко «князем українським бібліографії», а професор П. Зайцев - «безперечно видатним з наших бібліографів-бібліологія».

Володимир Дорошенко - нащадок старого козацько-гетьманського роду - народився 3 жовтня 1879 в Петербурзі в родині військового лікаря. З 1880-го виховувався в Полтавській області в с. Білоцерківці в маєтку батька. Середню освіту здобув у гімназії м. Прилуки, а вища - у Московському університеті на юридичному та історико-філологічному факультетах. За участь в українській громаді було вислано на Полтавщину під нагляд поліції. У 1904 році навчався на курсах українознавства, організованих М. Грушевським у Львові, подорожував Гуцульщини, Бойківщини. Після закінчення Московського університету (1905) працював у статистичному бюро Полтавського губернського земства.

У 1901 році вступив до Революційної української партії. Пізніше, коли РУП перетворилася в УСДП і, відмовившись від вимог незалежності Україна, виставила у своїй програмі тільки домагання автономії України, він хоч і залишився в складі партії, навіть був одним з найбільш діяльних його членів, але не переставав відстоювати ідеї незалежності української держави. За переслідування за участь у суспільно-політичному житті емігрував до Галичини. З 1909 року він жив у Львові, і тут доля щасливо звела його з Науковим товариством ім. Т. Шевченка (НТШ), бібліотекою, де він працював до 1944-го і пройшов шлях від бібліотекаря до керуючого (директора) цього закладу, отримав загальні симпатії та визнання. У 1913 році Володимира Вікторовича обрали головою бібліографічної комісії НТШ.

Для поглиблення знань з українознавства він вступив на філософський факультет Львівського університету, який успішно закінчив у 1913-му. Під час Першої світової війни емігрував до Відня, де працював у Союзі визволення Україні, був головним редактором та автором кількох видань цієї організації. 1916 повернувся до Львова, керував бібліотекою НТШ в 1921-му. У 1918 році побував у Києві з дипломатичною місією в гетьмана П. Скоропадського. Працював тут в Українській академії наук в канцелярії секретаря Академії професора А. Кримського. На початку 1919-го виїхав до Станіслава, а згодом - до Львова, де продовжував працювати в бібліотеці НТШ, з 1937-го до 1944-го був її директором. Після возз'єднання Західної України з УРСР бібліотеку включили в мережі бібліотек АН УРСР, об'єднаних в львівську філію Бібліотеки АН УРСР. Там В. Дорошенко отримав посаду заступника директора. З болем у серці він спостерігав, як «стерилізували» фонди НТШ, як вилучали з них роботи «буржуазних націоналістів», інших «ворогів народу».

У 1944 році прийняв нелегке рішення емігрувати на Захід. Спочатку дістався Праги, потім Німеччини, а 1949-го - далекої Філадельфії. З від'їздом з Україною закінчилася «золота ера» в житті В. Дорошенко, хоча нерідко вона, за його власним визнанням, проходила в матеріальних злиднях. Володимир Вікторович завжди сумував за Батьківщиною. У Філадельфії він займався переважно літературно-науковою роботою, писав спогади, спорадично повертався до бібліографічної діяльності. Працював редактором і коректором щоденника «Америка», керував літературно-мистецьким товариством у Філадельфії, був членом НТШ, Української вільної академії наук, ряду зарубіжних інститутів і товариств, зокрема в Празі, Варшаві, Берліні. Вчений жив надією, що його запросять в Нью-Йорк, де відновили свою діяльність НТШ і його бібліотека, в якій можна було б зосередитися на бібліографічної роботи, тематично пов'язаної з Україною. Але цим надіям не судилося здійснитися.

Так і не виправдалися слова М. Грушевського, висловлені в статті, присвяченій 25-річчю літературної та громадської діяльності В. Дорошенко в 1926-м, що наступне 25-річчя у нього буде «краще і щасливіше».

Володимир Вікторович залишив велику творчу спадщину. Друкуватися він почав з 1900 року, ще коли навчався в Московському університеті. Всього публікацій було в українській періодиці - співпрацював у понад 130 виданнях, збірниках, альманахах, календарях, що видавалися в Києві, Харкові, Львові, Полтаві, Москві, Петербурзі, Варшаві, Кракові, Мюнхені, Берліні, Відні, Лозанні, Парижі, Нью-Йорку , Філадельфії, Торонто, Вінніпезі, Буенос-Айресі та ін

У періодичних виданнях, книгах, брошурах, покажчиках В. Дорошенко опублікував безліч досліджень, статей, спогадів, інформаційних заміток, хронік, рецензій, бібліографічних праць з суспільно-економічної тематики, з історії громадського руху в Україні, за статистикою, літературознавства, історії України. Назвемо лише кілька книг: «З історії земства на Україну» (Львів, 1910), «Українство в Росії: нові часи» (Відень, 1916), «Життя і слово» (Львів, 1918), «Революційна українська партія» (Львів , 1921), «Вогнище української культури. Історія НТШ »(Нью-Йорк, Філадельфія, 1951) ... Перу В. Дорошенко належать бібліографії творів Т. Шевченка, І. Франка, О. Кобилянської, П. Куліша, українські переклади творів М. Гоголя, Л. Толстого, І. В . Гете, літературознавчі дослідження т.д.

У вітальному листі з нагоди 75-річного ювілею В. Дорошенко професор В. Кубійович звертається до нього як до «Сеньйора української науки». Вже тяжко хворий, він виступив на Шевченківському святі в Вашингтоні, а 9 березня - на святкуванні 90-річчя НТШ в Нью-Йорку. Одну з останніх своїх публікацій, присвячену 5-річчя смерті бібліографа, В. Міяковським закінчує такими словами: «Зі смертю В. Дорошенко дійсно відійшов один з останніх могікан, який ще принаймні символізував собою зв'язок сучасного покоління з тієї славної епохою, коли діяли М. Грушевський, І. Франко, В. Гнатюк ».