Поетична творчість і філософія г.С. Сковороди

На межі давнього та нового періодів в історії українського письменства височить постать Григорія Сковороди. З покоління в покоління передаються розповіді про цього письменника, просвітителя, філософа. За що б він не брався, робив по-новому, ставився до цього з відповідальністю, принципово.

Не потрібні були Сковороді слава й почесті, високі посади і багатства. Він вважав, що жити треба за совістю, а головне в житті – залишатися самим собою. Великий філософ обрав шлях втечі від світу зла. У спокусливі сіті заради великого багатства, «лакомства нещасного», Сковорода так і не дався. Він з повним правом заповідав написати на своїй могилі: «Світ ловив мене, та не спіймав».

Можна сказати, Г. Сковорода випередив свій час: формою та змістом поетичних творів, художньою довершеністю своїх трактатів, прозових творів і байок. Але головним є те, що Г. Сковорода, не підкоряючись впливу своєї доби, випередив час насамперед своїми філософськими поглядами, світосприйняттям та думками.

Головною думкою філософського вчення Григорія Сковороди є ідея «сродної праці». Спостерігаючи події у суспільстві та побуті, видатний мислитель віднайшов для себе причину проблем, які його оточували. Г. Сковорода бачив талановитих селян, що могли б стати видатними художниками, письменниками або музикантами, але були приречені працювати фізично. До того ж найчастіше вони працювали не на своєму, а на панському полі. Бачив філософ бездарних чиновників, що обіймали високі державні посади, керували цілими містами, не маючи до того ані здібностей, ані освіти, ані бажання приносити людям користь. Ними керувала лише жадоба до збагачення та влади.

Ідея «сродної праці» Г. Сковороди містить глибокий філософський зміст і є шляхом вирішення багатьох проблем навіть сучасного суспільства. Ця ідея полягає в тому, що людина має займатися у житті тим, до чого вона має хист і здібності, до чого відчуває прагнення та натхнення. Свої ідеї Сковорода відобразив у байках. Байки «Бджола та Шершень», «Жаби», «Жайворонки» утверджують саме ідею «сродної праці». Байки яскраво і зрозуміло ілюструють ідеї філософа.

У філософському трактаті «Жінка Лотова» Г.Сковорода говорить про подвійне народження людини: один раз фізично, а другий – духовно. Ця, вдруге народжена, «...людина вільна. У висоту, вглиб, вшир літає без меж. Не заважають їй ні гори, ні ріки, ні моря, ні пустелі. Провидить віддалене, прозирає приховане, заглядає у минуле, проникає у майбутнє, ходить по поверхні океану, ввіходить зачиненими дверима. Очі її голубині, орлині крила, прудкість оленя, левова відвага, вірність горлиці, вдячність лелеки, незлобність ягняти, швидкість сокола, журавлина бадьорість. Тіло її – діамант, смарагд, сапфір, яшма, кришталь і рубін. Над головою її літає седмиця божих птахів: дух смаку, дух віри, дух надії, дух милосердя, дух поради, дух прозріння, дух чистосердя. Голос її – голос грому...»

Відмітна риса характеру Г. Сковороди – дружелюбність, він неодноразово страждав від своєї довірливості й прихильності до людей. Але скільки Сковорода не обманювався в людях, це не вплинуло на його людяність. Все життя вищою радістю Сковороди було спілкування із друзями. Це єдиний скарб, що він нажив за своє життя, здобуваючи друзів серед освічених людей.