Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Історія ек.вчень ,курс лек..doc
Скачиваний:
7
Добавлен:
23.04.2019
Размер:
5.47 Mб
Скачать

Тема 12. Розвиток неокласичної теорії в хх ст.: від неолібералізму

до неоконсерватизму..................................................................................167

1. Нова австрійська школа................................................................................168

2. Фрейбурзька школа та теорія соціального ринкового господарства....171

3. Монетаризм.................................................................................................176

4. Економічна теорія пропозиції...................................................................181

5. Теорія раціональних очікувань.................................................................183

Література......................................................................................................186

Вступ

Економічне життя надзвичайно багатогранне, суперечливе та мінливе. Його вивчає ціла система економічних наук, різні школи, напрямки і течії.

К. Віксель якось зауважив, що економічна наука цікава тим, що народження у ній якої-небудь концепції негайно викликає появу протилежної точки зору. Це зумовлено різним розумінням предмету економічної науки, різними підходами до аналізу економічної дійсності, завданнями досліджень.

Так, меркантилісти звеличували торгівлю, що було обумовлено значним зростанням торгових операцій, великими географічними відкриттями, посиленням ролі і впливу торговельного капіталу. Головною метою господарського розвитку вони вважали нагромадження золота і срібла.

Фізіократи стверджували, що національне багатство зростає завдяки розвитку сільського господарства. За допомогою реформ вони прагнули зберегти старі порядки з пануванням земельної власності, уникнути “жорстокостей” підприємницького ладу.

З виникненням і розвитком капіталістичного господарювання формується і розвивається класична школа політекономії. Її засновник А.Сміт залишив нам у спадщину витончену філософію ринкового господарства з його принципом “невидимої руки”. Серед послідовників Сміта були як його прибічники, так і критики, що зумовило появу різних напрямків економічної думки: історичної школи, марксизму, маржиналізму.

Представники німецької історичної школи, розвінчуючи принципи “невидимої руки”, відкидаючи універсальність характеру економічних законів, створили національну політичну економію. Економічний розвиток кожної країни, доводили вони, залежить від культурної традиції, історичних особливостей, “духу нації”, відбувається за власними законами.

К.Маркс, синтезуючи і розвиваючи ідеї соціалістів-утопістів і трудову теорію вартості класиків, обґрунтував неминучість переходу до соціалістичної системи господарювання.

Маржиналізм характеризується крайнім психологізмом при аналізі економічних явищ. Центральне місце у поглядах маржиналістів займає теорія граничної корисності, згідно з якою вартість товару визначається не кількістю праці, що була витрачена на його виробництво, як вважали класики та марксисти, а у залежності від суб’єктивних психологічних особливостей відчуття цінності товару покупцем.

Наприкінці XIX ст. А.Маршалл та його прибічники, прагнучи поєднати вчення класичної школи з теорією граничної корисності маржиналістів, започаткував неокласичну теорію, з виникненням якої пов’язане становлення мікроекономіки.

Учень А.Маршалла Дж.Кейнс у 30-х роках XX ст., спростувавши ідеї економічного лібералізму неокласиків, обґрунтував необхідність і окреслив конкретні напрямки регулюючого впливу на економіку з боку держави. Кейнса справедливо вважають засновником макроаналізу.

Досить впливовим напрямком економічної науки поряд з неокласицизмом та кейнсіанством став інституціоналізм, представники якого предметом своїх досліджень вважають позаекономічні фактори (право, психологія, сім’я тощо). Американський учений Дж. Шекла зазначав, що справжній економіст має бути і філософом, і психологом, і астрономом, і істориком, і географом, і правознавцем так само, як і математиком. Інституціоналізм сприяв процесу суттєвої інтеграції економічної науки з іншими суспільними науками.

Зараз іде пошук нових напрямків економічної науки, у яких найбільш повно враховувалися б зміни, що відбуваються у сучасному суспільстві – зміни у технології, структурі виробництва і споживання, у сучасному типі працівника і його взаємовідносинах з учасниками економічного процесу, у розподілі доходів і поведінці споживача. На розвиток економіки окремих країн посилюється вплив глобальних проблем і процесів.

Як бачимо, в економічній науці ми маємо справу з різними школами і течіями. Їхня теоретична спадщина величезна, і її вивчення викликає певні труднощі. Але ми повинні оволодіти цими надбаннями, щоб глибше зрозуміти і осмислити наше сьогодення, зберегти і використати усе корисне.

Отже, предметом історії економічних учень є вивчення історичного процесу виникнення і розвитку економічних ідей, течій і шкіл, формування економічної науки як системи знань.

Й.В. Гете писав, що історія науки – це сама наука. Оскільки економічні учення не пасивно відображають процеси, що відбуваються в економіці, то їх історія засвідчує про те, якою мірою кожна школа своїми ідеями сприяла суспільному розвитку.

Історія економічних учень є складовою частиною історії економічної думки, яка починається ще з тих давніх часів, коли люди вперше замислилися над цілями своєї господарської діяльності, способами і засобами їх досягнення, відносинами, що складалися між людьми у процесі і в результаті добування і розподілу благ, обміну виробленими продуктами і послугами.

Економічна думка – це поняття, яке відображає і пануючі у масовій свідомості уявлення, і релігійні оцінки і приписи щодо господарських відносин, і теоретичні конструкції учених, і економічні програми урядів.

Економічні учення – це теоретичні концепції, що відображають основні закономірності економічного життя, описують відносини між його суб’єктами, з’ясовують рушійні сили і фактори виробництва, розподілу і обміну благ.

Історія економічних учень починається з XVI ст. і пов’язана з становленням капіталістичного товарного господарства. Як самостійна наука історія економічних учень починає формуватися у першій половині ХІХ ст., коли з’являються перші спеціальні дослідження. Ними стали: стаття Дж. Мак-Куллоха «Про політичну економію», надрукована в Британській енциклопедії; твори теоретиків німецької історичної школи, які піддали критичному аналізу класичну політичну економію; «Теорії додаткової вартості» К.Маркса. У працях цих учених історичний аналіз, розвиваючись у рамках політичної економії та виступаючи обґрунтуванням певної концепції автора, ще не має самостійного значення.

Наприкінці XIX ст. історія економічних учень виділяється в самостійну науку і вводиться до програм навчання європейських та американських університетів.

У XX ст. з’являються фундаментальні дослідження з історії економічних учень. Першим з них вважають працю Й. Шумпетера “Історія економічного аналізу”, яка була підготовлена до видання у 1954 р. його дружиною та В.Леонтьєвим. “Це – велика і грандіозна книга, - відзначав нобелiвський лауреат С. Кузнець, - велика тому, що написана вченим величезної ерудиції, широкого інтересу, блискучого натхнення і проникливості, при всій дивовижності його суджень; грандіозна, тому, що мета була настільки великою, що, незважаючи на зусилля всього життя, залишилися широкі прогалини і поспішні латки”. Вагомим вкладом у розвиток науки стали праці: М.Блауга “Економічна думка в ретроспективі”, Б. Селігмена “Основні течії сучасної економічної думки”, Такоші Негіші “Історія економічної думки”. Радянськими ученими була підготовлена “Всесвітня історія економічної думки” у 6-ти томах за редакцією В.М. Черковця.

Враховуючи те, що історія економічної думки та історія економічних учень вивчають історію економічної науки у більш чи менш широких межах, більшість учених ці поняття ототожнюють.

Вивчаючи історію економічних учень, дослідники використовують різні методи. Найчастіше учені вдаються до історичного та логічного методів.

Історичний (хронологічний) метод передбачає розгляд ідей, концепцій у порядку їхнього виникнення та формування. Такий підхід зазвичай поєднується з аналізом соціально-економічних умов, у яких формувалися ці погляди та ідеї.

Логічний метод ґрунтується на дослідженні еволюції концепцій чи теорій, без достатнього урахування їхнього зв’язку з іншими теоріями та з історичними умовами. У такому разі досліджуються самі тільки теорії, концепції, логіка їхнього розвитку.

Часом учені застосовують територіальний метод, що передбачає дослідження історії економічних учень у певних країнах. Широко відомі, наприклад, кембріджська, стокгольмська, чиказька школи. Представники однієї школи можуть солідаризуватися в силу спільності поглядів та позицій, але нерідко вони відрізняються колом наукових інтересів, проблематикою, трактуванням завдань. Так, стокгольмська школа (шведська) об’єднує групу економістів, які займають далеко не однозначні позиції у трактуванні і розробці різних проблем. Але для цієї школи спільною рисою є визнання регулюючої ролі держави в дусі кейнсіанських ідей і, зазвичай, поєднання теоретичних розробок з практичними рекомендаціями.

Учені-марксисти використовують класовий метод, коли аналіз економічного учення підпорядковується економічній мотивації. Визначаються класи, які ведуть боротьбу за відповідну частку кінцевого продукту, а відтак – класова позиція теоретиків, ідеологів того чи іншого класу.

Важливою методико-методологічною проблемою є періодизація історії економічної думки, визначення пріоритетів, що підлягають аналізу.

Користуючись історичним методом дослідження, економічні теорії та школи можна вивчати відповідно до історичної послідовності їхнього виникнення й розвитку. За такого підходу вивчається історія економічної думки Стародавнього світу та Середньовіччя, теорія меркантилізму, що охоплює XV-XVII ст., класична політична економія та її еволюція у XVIIІ – першій половині XІX ст.

Друга половина XІX ст. характеризується розвитком ідей історичної школи, формуванням марксизму та становленням неокласицизму.

У рамках XX ст. аналізується виникнення та еволюція основних напрямків сучасної економічної науки: неокласичного, інституціоналізму та кейнсіанства.

Марксисти використовують класовий принцип періодизації у поєднанні з формаційним. Ними аналізується думка Стародавнього світу, Середньовіччя (феодалізму), доби капіталізму та соціалізму. У рамках капіталізму економічна думка поділяється на буржуазну класичну (наукову) та буржуазну вульгарну (ненаукову). Вивчається також дрібнобуржуазна економічна думка.

Я. Ядгаров пропонує нову структуру курсу історії економічної думки, яка б була позбавлена класового підходу до періодизації етапів і напрямків розвитку економічної науки.

Він виділяє три етапи розвитку економічної думки.

1.Економічні учення доби доринкової економіки. Ця доба включає в себе періоди Стародавнього світу і Середньовіччя, впродовж яких переважали натурально-господарські суспільні відносини і відтворення було переважно екстенсивним.

2.Економічні учення доби нерегульованої ринкової економіки. Це період з кінця XVII ст. до 30-х років XX ст., впродовж якого в теоріях провідних шкіл і напрямків економічної думки домінував принцип “laissez faire”, тобто принцип економічного лібералізму.

3.Економічні учення доби регульованої (соціально орієнтованої) ринкової економіки. Це доба новітньої історії економічних учень, що починається з 20-30-х років XX ст. і характеризується різноманітними заходами демонополізації господарства шляхом державного регулювання економіки.

Така структура курсу історії економічних учень має на меті, відзначає автор, насамперед обґрунтувати, що необхідні деідеологізовані принципи періодизації напрямків і етапів еволюції економічної думки.

З цього приводу варто зазначити, що це далеко не перша спроба заперечити зв’язок економічної теорії та ідеології, але жодна спроба створити деідеологізовану історію економічної думки не мала успіху. Американський економіст Уоррен Дж. Семюельс писав: “Неокласична школа, кейнсіанство, монетаризм, марксизм і інституціоналізму – усі ці напрямки економічної думки є більшою чи меншою мірою невизначеними, але відносно відособленими парадигмами. Усі вони функціонують як ідеологія, виступаючи одночасно як пізнавальні системи: як вираз систем цінностей”.

Для чого потрібно вивчати історію економічних учень?

По-перше, вивчення історії економічних учень сприяє поглибленню та розширенню знань з економічної теорії. Розкриваючи процес виникнення економічних категорій, теорій, концепцій, показуючи їх спадкоємність, дана наука дозволяє краще зрозуміти магістральний шлях розвитку економічної науки.

По-друге, оскільки економічні учення не пасивно відображають процеси, що відбуваються в економіці, а суттєво впливають на них, то знання економічних концепцій дає змогу зрозуміти і формувати економічну політику держав, в основу якої завжди беруться ті чи інші економічні теорії. Загальновідомо, що кейнсіанські і неокласичні теорії стали основою багатьох державних економічних програм.

По-третє, історія економічних учень сприяє формуванню варіантного і реалістичного фундаментального економічного мислення. Економічна наука не може бути зібранням готових правил і рецептів. Їх необхідно віднайти, з’ясувати, обґрунтувати, потім перевірити, скоригувати. Оскільки в економічному житті діє не одна, а кілька причин, то необхідно їх не тільки розуміти, але й розрізняти, виділяти головні, не змішувати причини і наслідки. Розвивати економічну науку можна тільки за умови постійного врахування мінливих умов і взаємозв’язків, співставлення різних підходів, позицій, різних шкіл і поглядів.

По-четверте, аналіз економічних учень, логіки еволюції наукових теорій, ідей дозволяє з’ясувати ті зміни, що відбуваються у економічному житті сьогодні. Звертаючись до різних концепцій, положень, висновків, досягнень і помилок економістів і політиків минулого, ми не тільки глибше розуміємо і осмислюємо наші сьогоднішні дії, але й звільняємося від усього застарілого, зберігаємо і використовуємо усе корисне.

Таким чином, історія економічних учень відіграє велику роль в системі економічної освіти, у підготовці економістів, у формуванні їхньої кваліфікації. Кожен фахівець зобов’язаний знати історію своєї науки, її найвидатніших представників та їх основні ідеї.