Молодший дошкільний вік

Мандри Закомарика.

Старший дошкільний вік

Про дівчинку Наталочку і сріблясту рибку.

3. Збірка природничих казок О.Д.Іваненко „Лісові казки”. Науково-художній характер творів („Кисличка”, „Бурулька”, „Казка про маленького Піка”). Роль казок О.Д.Іваненко у вихованні у дітей дбайливого ставлення до навколишнього світу, розуміння неповторної краси Землі.

ОКСАНА ДМИТРІВНА ІВАНЕНКО

(1906 - 1997)

народилася 14 (13) квітня 1906 р. в Полтаві. Письменниця згадувала своє дитинство: „У мене було щасливе дитинство. Письменники, книги – це було щось невід’ємне од життя всієї сім’ї...Майже не змінився батьківський будиночок. У цьому домі минули перші уроки життя. Уроки правди, людяності. Уроки задушевного спілкування з книжкою...” Мати її була вчителькою в дитячому притулку, батько спочатку працював редактором газети, а потім – викладачем літератури.

В Полтаві пройшли дитячі та юнацькі роки письменниці. В рідному краї О.Д.Іваненко зробила перші кроки в літературі, тут працювала педагогом, допомагаючи матері в дитячому будинку. Коли Оксані Іваненко було 6 років, її перша казка увійшла до рукописного журналу „Гриб”.

Дівчина змалку мріяла бути вчителем. У 15 років вона вступила до Полтавського інституту народної освіти, потім перевелась у Харківський інститут, навчання в якому поєднувала з роботою в дошкільному дитячому будинку. Удень вона працювала в дитячому будинку, ввечері – вчилася. Художньої літератури для дітей не вистачало, і для своїх маленьких вихованців О.Іваненко складала вірші, п’єси, казки. Можна сказати, що саме тут Оксана відчула себе дитячою письменницею.

І де б потім не доводилось працювати – чи то науковцем в Українському НДІП, чи у видавництві „Молодий більшовик”, чи редактором журналу „Барвінок” – вона завжди залишалася педагогом і дитячою письменницею.

У 1920-х роках письменниця познайомилася з видатним педагогом Антоном Макаренком (добрий знайомий її матері), саме в дитячій колонії вона проходила педагогічну практику. Пізніше Оксана Іваненко працюватиме вихователькою в дитячій колонії імені Горького, яку очолював А.Макаренко.

Публікуіватися почала 1925 року – в журналі „Червоні квіти” побачило світ її оповідання „До царя”. 1930 року вийшла в світ перша збірка дитячих оповідань „Майка та жабка”. Та найбільше вона зробила в галузі літературної казки тоді, коли в 30-ті роки казка вважалася „шкідливим” жанром.

З 1928 по 1931 рік О.Іваненко вчилася в аспірантурі Українського науково-дослідного інституту педагогіки, написала дисертацію на тему: „Дитяча літературна творчість”, якийсь час працювала науковцем.

У 1933 році вийшла перша казка письменниці – „Сандалики, повна скорість”. З цього часу вона цілком віддалась літературній роботі. Для найменших читачів вийшло багато її творів, різних за жанрами та формою. Це і збірка „Лісові казки” (1934р.), що вийшла під редакцією Корнія Чуковського; і оповідання про школу й школярів („У першому класі”, „Сороки”, „Питання” та ін.), і казки про те, як виліковує байдужих, заздрих, базік „гострий лікар” (збірка „Великі очі”, 1936), й історико-біографічні повісті та нариси („Друкар книжок небачених”, 1947 – про першодрукаря І.Федорова), і романи про письменників (про Ганса Андерсена, Марка Вовчка, Тараса Шевченка), і твори про Велику Вітчизняну війну.

Казки О.Іваненко можна умовно поділити на дві групи: фантастичні з повчальним змістом („Сандалики, повна скорість!”, „Великі очі”) та казки про природу („Лісові казки”, „Куди літав журавлик”, 1947 )

За плідну творчу діяльність О.Іваненко відзначено урядовими нагородами, літературною премією імені Лесі Українки.

Продовжуючи традиції кращих письменників-анімалістів Д.Маміна-Сибіряка, М.Прішвіна, В.Біанкі, Оксана Іваненко створює близько 20-ти казок про природу і природничу повість „Куди літав журавлик”, що увійшли до збірки „Лісові казки”. В кожній із казок подаються цікаві відомості з життя природи, які допомагають дитині зрозуміти навколишній світ.

В своїй основі лісові казки О.Іваненко – твори реалістичні. Письменниця показує дітям, що дивне – поруч з нами. Вона розповідає про такі „дива”, як щеплення дерев („Кислички”), перетворення пари у воду („Бурулька”), запилення рослин комахами („Джмелик”), переліт птахів („Куди літав журавлик”), явище мімікрії („Чорноморденький”) та ін.

Відомості природничого характеру О.Іваненко подає в цікавій для дитини образно-художній формі, поетично й оригінально. Вдало використавши характерний для народних казок прийом антропоморфізму, письменниця наділяє об’єкти природи (річку, вітер, деревце) людськими якостями: вони страждають, радіють, сумують, захоплюються.

Розповідаючи про пригоди своїх персонажів – тварин і рослин, О.Іваненко вдається до діалога, який часто має повчальний характер.Так, у казці „Бурулька” звичайна бурулька навчає хлопчика:

„...Хлопчик тільки підніс бурульку до рота і хотів її посмоктати, як побачив, що на нього дивляться блакитні очиці, і почув, що бурулька до нього заговорила:

- Ні, ні, ні, хлопчику, не бери мене в рот, не треба! Я розкажу тобі багато цікавого.

Хлопчик дуже здивувався, але, звичайно, йому захотілося послухати її.

- Ти, мабуть, чарівна бурулька? – спитав він.

- Так, так, - сумно сказала бурулька. – Я зачарована, я заморожена, я заворожена, і я дуже дякую, що ти врятував мене... і я прошу: не губи мене, я дуже люблю стрибати, як ти, скрізь бігати і ніколи не сидіти на місці!..”

Діти мусять прислухатись до порад дорослих, - учать казки О.Іваненко, - адже у дорослих такий великий життєвий досвід. Скільки небезпек та горя чекає неслухняних і легковажних („Казка про білочку-мандрівницю”, „Куди літав журавлик”).

На відміну від фольклорної традиції, казкові персонажі О.Іваненко наділені складнішим „характером”. Заєць в її казках не тільки полохливий – він і хороший товариш („Казка про білочку-мандрівницю”), хоча буває і базікою й пліткарем, бо скрізь встигає і все чує – адже у нього довгі ноги й вуха („Куди літав журавлик”).

Лісові казки О.Іваненко виховують у дітей добрі, гуманні почуття, любов до рідного краю. В них чимало хвилюючих фактів взаємодопомоги, вияву співчуття слабшим. Так, журавлик, повертаючись із вирію на батьківщину, несе на стомленому крилі знесиленого жайворонка – символ весни („Куди літав журавлик”). Ведмедиха пригріває до весни у барлозі пташку Цві („Цвітарінь”).

Багата й різноманітна поетика казок О.Іваненко. Письменниця вдало використовує прийом антропоморфізму в характеристиці образів, у змалюванні пейзажу.

Прийому антропоморфізму (олюднення) підпорядковане і використання алітерації (нагромадження приголосних звуків): „Ш-ш-ш. Я спішу!.. – шумів вітер по дорозі, бо він завжди любив пошуміти...”, „Чіт-чіт-перечіт! Чи почули мій привіт? – галасують пташки” („Цвітарінь”).

З казок О.Іваненко постає і образ автора – ніжної, доброї матері, яка звертається до своїх маленьких читачів, як до рідних дітей. Дуже наближують письменницю до дітей звертання такого характеру: „Ви вмієте тримати секрети? Я розкажу вам одну таємницю!” (казка „Про зелену ялинку та золоту мандаринку”), „Знаєте, дітки, що? Ви ніколи не плачте!..” (казка „Кисличка”).

У лісових казках О.Іваненко спирається і на традиції усної народної творчості. Вона використовує зачин („Був собі, жив собі невеличкий жучок”), є в її казках і повтори, пісні, прислів’я („Кожен кулик своє болото хвалить”) та ін.

Писала О.Іваненко і реалістичні оповідання, присвячені маленьким школярам. Так, в 1939 році побачив світ цикл її оповідань „У першому класі” (8 творів, серед них „Галочка”).

Високу оцінку цим оповіданням дав К.І.Чуковський. Він відзначив, що твори „так і світяться гумором, чарівністю поезії дитинства. Автор легко й вільно, без якогось напруження перевтялюється в свою героїню, семирічну першокласницю Галю, говорить її мовою, її голосом і дивиться на світ її очима”.

В цих творах письменниця малює образи першокласників, розповідає про їх дружбу, любов до рідної школи, інтерес до навчання, кмітливість, винахідливість. Вона показує, як її герої набувають життєвого досвіду, як формуються їхні характери, як їм цікаво вчитися.

Твори для дитячого читання: