- •Основні школи й напрямки в соціальній антропології
- •1. Становлення й розвиток класичного еволюціонізму
- •Еволюціоністська концепція культури е.Тайлора
- •Критика теорії анімізму
- •Еволюціонізм г. Спенсера
- •2. Дифузіоністський напрямок у культурно-антропологічному знанні Загальна характеристика
- •Культурна міфологія л. Фробеніуса. Теорія культурних кіл ф. Гребнера
- •Диффузіонізм у сша й Англії
- •3. Соціологічна школа в антропології Концепція первісного мислення л. Леві-Брюля
- •Вивчення особливостей мислення, пізнання, сприйняття в сучасному й традиційному суспільствах
- •4. Культурно-історична школа: основні ідеї й принципи Вихідні принципи й основні поняття концепції культури
- •Антропологія а. Кребера
- •5. Біологічні й психологічні напрямки у вивченні культур
- •"Психологія народів"
- •"Групова психологія"
- •Напрямок "Культура-і-особистість"
- •Деякі теоретичні положення й структура культури
- •6. Психоаналітичний підхід до вивчення культур
- •Становлення принципів психоаналізу і їхнє значення для дослідження культур
- •Культурологічна теорія з.Фрейда
- •Психоаналітичне дослідження культур г. Рохейма
- •Аналітична теорія культури к. Юнга
- •7. Функціоналізм і структуралізм у культурній антропології.
- •Функціоналізм б. Маліновського - метод вивчення культур
- •Структурно-функціональна теорія культур а. Редкліфф-Брауна. Культура як сукупність функцій.
- •8. Становлення й розвиток символічної антропології Теорія культур л. Уайта
- •Еволюціонізм л. Уайта
- •Культурологія л. Уайта
- •Технологічний детермінізм л. Уайта. Структура культури
- •9. Культурний релятивізм як напрямок в антропології Вихідні принципи аналізу культур. Критика попередніх напрямків
- •Культурна антропологія м. Херсковіца
- •Принцип культурного релятивізму
"Психологія народів"
Істотною рисою еволюціонізму як методу вивчення культур було захоплення психологічним поясненням культур. Уже в середині XIX ст. уживали спроби обґрунтування самостійного напрямку, центром досліджень якого була б психологія народів. Засновниками нової дисципліни були німецькі вчені М. Лацарус (1824-1903) і X.Штейнталь (1823-1899). Основний зміст їхньої концепції полягає в тому, що завдяки єдності походження й середовища перебування "всі індивіди одного народу мають відбиток... особливої природи народу на своєму тілі й душі", при цьому "вплив тілесних впливів на душу викликає відомі схильності, тенденції нахилу, властивості духу, однакові у всіх індивідів, внаслідок чого всі вони володіють тим самим народним духом". Народний дух розуміється як психічна подібність індивідів, що належать до одного народу й одночасно як їхня самосвідомість (народ є якась сукупність людей, які дивляться на себе як на один народ, зараховують себе до одного народу). Основними завданнями "Психології народів" є: а) "психологічно пізнати сутність народного духу і його дії; б) відкрити закони, по яких відбувається внутрішня духовна або ідеальна діяльність народу в житті, у мистецтві й у науці й в) відкрити основи, причини й приводи виникнення, розвитку й знищення особливостей якого-небудь народу". В "Психології народів" можна виділити два аспекти. По-перше, аналізується дух народу взагалі, його загальні умови життя й діяльності, установлюються загальні елементи й відношення розвитку духу народу. По-друге, більш конкретно досліджуються приватні форми народного духу і їхній розвиток. Перший аспект дістав назву етноісторичної психології, другий - психологічної етнології. Безпосередніми об'єктами аналізу, у процесі дослідження яких розкривається зміст народного духу, є міфи, мова, мораль, вдача, побут і інші особливості культур.
Підбиваючи підсумок викладу ідей, висунутих М. Лацарусом і X. Штейнталем в 1859 р., дамо коротке визначення "Психології народів". Вони пропонували будувати етнічну психологію як пояснювальну науку про народний дух, як вчення про елементи й закони духовного життя народів і дослідження духовної природи всього людського роду.
Загальний напрямок досліджень культур, сформульований М. Лацарусом і X. Штейнталем, проблеми, поставлені ними, розвиваються й понині. Аналіз "Психології народів" (у вигляді етнопсихології або ментальності як типу культури, або проблеми "первісного мислення") став невід'ємною частиною дослідження культур в XX ст. Ці ж аспекти вивчення культур є обов'язковою частиною практично будь-якого курсу культурології.
Тому хотілося б звернути увагу на ту обставину, що напрямок "Психологія народів" не зводиться тільки до аналізу психічного складу розуму або культурно-обумовленомого типу мислення. Її предмет і завдання значно ширше, вони не складаються тільки в індивідуально-психологічних характеристиках (сприйняття, пам'ять, темперамент, характер) людей, що належать до різних культур.
Хоча Штейнталь і Лацарус не змогли виконати своєї грандіозної програми, але їхньої ідеї були підхоплені й розвинені поруч психологів, антропологів і соціологів. Згодом в XX ст. їхню програму доповнили й успішно виконали прихильники американської етнопсихологічної школи (психологічна антропологія).
Продовжив розвивати психологічний напрямок В. Вундт (1832- 1920). Двадцять років свого життя він присвятив написанню десятитомної "Психології народів". У ній він розвивав положення про те, що вищі психічні процеси людей, у першу чергу мислення, є продукт історико-культурного розвитку співтовариств людей. Він заперечував проти прямої аналогії аж до ототожнення індивідуальної свідомості й свідомості народу. На його думку, народна свідомість є творчий синтез (інтеграція) індивідуальних свідомостей, результатом якого є нова реальність, що виявляється в продуктах надіндивідуальної або надособистісної діяльності в мові, міфах, моралі.
Під трохи іншим кутом зору розглядав культурно-історичний процес американський учений Л.Ф. Уорд (1843-1913), автор книг "Динамічна соціологія" (1883) і "Психічні фактори цивілізації" (1893). Походження культур він уважав вищим щаблем еволюційних сходів, синтезом всіх природних сил, що склалися в ході космобіо- і антропогенезу. Якісну відмінність нової соціально-культурної реальності він бачив у наявності в ній почуття й мети. Таким чином, людина в культурній історії діє згідно зі свідомими цілями. Первинними бажаннями (потребами) людини є спрага, голод і статеві потреби. На їхній основі складаються більш складні інтелектуальні, моральні, естетичні бажання, що слугують основою для вдосконалювання суспільства, його поліпшення ("меліоризму", по термінології Л. Уорда). У концепції Уорда привертає увагу аналіз походження й ролі задоволення й страждання в житті людини, дослідження такого феномена, як щастя (свобода від страждань) і психологія винаходів. Поряд з індивідуальними цілями він визнавав існування колективних цілей, носієм яких була окрема культура.
Певний внесок у психологічне вивчення культур вніс професор Єльського університету соціолог У. Самнер (1840-1910). Основна його праця, присвячена цій темі, - "Народні звичаї" (1906). У поняття "звичай" він включає всі культурно-обумовлені, стандартизовані форми поведінки. Як причини появи й існування звичаїв він виділяє групи взаємодій або факторів. Перша пов'язана з боротьбою людей один з одним або з навколишньою природою. Звичаї в цьому випадку являють собою певні види захисту й нападу в процесі боротьби за існування. Крім цього, звичаї є продукти чотирьох мотивів людських дій (голод, сексуальна пристрасть, честолюбство, страх). Велику популярність придбали поняття У. Самнера "ми - група" і "вони - група". Відносини в "ми - група" - відносини солідарності, тоді як між групами переважає ворожість. У. Самнер дав одне з перших визначень етноцентризму як "погляду, відповідно до якого власна група представляється людині центром усього, а всі інші оцінюються стосовно неї".