23. Критерії діалогічності педагогічного спілкування

1. Визнання рівності особистісних позицій, відкритість і довіра між партнерами.

2. Зосередженість педагога на співрозмовникові та взаємовплив поглядів. Особистісна рівність у діалогічному спілкуванні передбачає різні позиції його учасників. Учень перебуває у колі своїх потреб і діє в напрямі задоволення власних прагнень (намагання самоутвердитися, пізнати нове тощо), а вчитель має зосередити свої зусилля на потреби учня.

Принципи педагогічного спілкування

-добір оптитивних мовленнєвих форм

(побажання.рекомндації.поради.пропозиції.)

- діалогічна орієнтація і спілкуванні

-дотримання етики(відсутність гніву та образи в словах вчителя)

-збагаченя мовл взаємод зразками усної народн творч худ літ

-постійний контроль за якістю пед. Мовлення

Функції педагогічного спілкування:

Інформаційно-комунікативні;

Регуляційно-комунікативні (регулювання поведінки);

Афективно-комунікативні (визначення, вплив емоцій людини).

55. Стилі педагогічного спілкування.

-Авторитарний ( учитель самочинно визначає спрямованість діяльності, нетерпимий до заперечень учнів, що гальмує ініціативу, пригнічує їх. форми взаємодії - наказ, вказівка, інструкція, догана

- Демократичний ) ґрунтується на повазі, довірі, орієнтації на самоорганізацію, самоуправління особистості та колективу). - заохочення, порада, інформування, координація, що розвиває в учнів упевненість, ініціативність.

- Ліберальний( вчитель- невтручанні, низькому рівні вимог до учнів. Форми його роботи демократичні, але він пасивний і незацікавлений,)

83.Функціонально-рольове спілкування між учасниками навчального процесу є діловим, стандартизованим, обмеженим вимогами рольової позиції. Його головна мета – забезпечити виконання певних дій, під час яких не виявляється особисте ставлення педагога до дорослого суб’єкта навчання.

76.Типи міжособистісного комунікативного простору.

(дистанція спілкування) до 45 см — інтимна дистанція.-персональна 1 м (спілкування із знайомими людьми), від 1 м і 20 см до 4 м — соціальна (офіційне спілкування), від 4 до 7 м — публічна дистанція (виступ перед аудиторією).

77.Типи соціально-психологічного клімату в колективі

Клімат з позитивного(сприйтлив здоровий), негативною та нейтральною спрямованістю. Клімат, спрямованість якого чітко не визначена, є нейтральним.

42. Моделювання педагогом майбутнього спілкування (ПРОГНОСТИЧНИЙ ЕТАП). Це перший етап, у якому закладаються обриси майбутньої взаємодії: планування й прогнозування змісту, структури, засобів спілкування. Зміст його містить визначення мети взаємодії (для чого?), аналіз стану співрозмовника (чому він такий?) та аналіз ситуації (що сталося?). Плануються можливі способи та тональність комунікації, прогнозується сприймання співрозмовником змісту взаємодії. Цільова установка має вирішальне значення. Саме тут має бути визначальною зосередженість на спільній роботі з учнями, на розвитку їх. Учитель має передусім думати про те, як залучити вихованця до взаємодії, зацікавити його, як створити творчу атмосферу, щоб виявилася його індивідуальність. Для цього педагогові потрібна уява, здатність сприймати та адекватно оцінювати людину.

Структура педагогічної діяльності пед. діяльність- система, компонентами якої є ціль, мотиви, дії і результат.

функції (види діяльності) вчителя:

- діагностична;

-орієнтаційно - прогностична;

-конструктивно - проектувальна;

-організаторська;

-інформаційно - пояснювальна;

-комунікативно - стимуляційна;

-аналітико - оцінна;

-дослідницько - творча.

Переконання є системою знань, поглядів і норм поведінки і засобом їх формування. З їх допомогою формуються нові погляди й установки і змінюються хибні. Найефективнішими формами переконання є диспути, дискусії, бесіди, розповіді, особистий приклад.

Навіювання - метод психологiчного впливу на людину, розрахований на некритичне сприйняття нею слiв, думок iнших, що приводить або до вияву у людини, навiть опрiч її волi i свiдомостi, певного стану, почуттiв, вiдношення, або до здiйснення людиною вчинкiв, що можуть безпосередньо не вiдповiдати її принципам дiяльностi, поведінки

види н: передбачене (навмисне) і непередбачене (ненавмисне); позитивне і негативне; етичне й неетичне; відкрите (мета навіювання збігається з формою) і закрите (мета впливу прихована).

18. Класифікація комунікативних умінь педагога. Комунікативні знання є основою комунікативних умінь — комунікативних дій, заснованих на ґрунтовній теоретичній і практичній підготовленості, що дає змогу творчо використовувати комунікативні знання, навички для відображення і перетворення дійсності. За своєю сутністю вони є внутрішньою моделлю майбутньої комунікації, забезпечують її ефективність. Формуючись у процесі комунікації, комунікативні уміння є наслідком розвитку комунікативних здібностей — здатності до спілкування з іншими людьми. Вони виявляються у навичках суб'єкта комунікації вступати у соціал ьні контакти, регулювати повторювані ситуації взаємодії, досягати в міжособистісних стосунках комунікативних цілей.

Професійно-педагогічна комунікація ставить специфічні вимоги до якостей особистості вчителя, найважливішою серед яких є комунікативність як необхідна передумова успішної й активної роботи з педагогічною інформацією — інформацією, спрямованою на навчання і виховання учнів.

Комунікативність (лат. соттипісаҐю — зв'язок, повідомлення) — сукупність істотних, відносно стійких властивостей особистості, що сприяють успішному прийому, розумінню, засвоєнню, використанню й передаванню інформації.

Комунікативність може виявлятися через: гіперкому нікативність — намагання стати центром спілкування, неадекватне усвідомлення позиції партнерів, ігнорування їх кутів зору; гіпокомунікативність — нездатність нормально контактувати, організовувати зворотний зв'язок із співрозмовником. Якщо гіперкомунікативність робить співрозмовника надокучливим, то за гіпокомунікативності розмова, як правило, згасає, партнери в процесі спілкування відчувають внутрішній дискомфорт і незадоволення його результатами. Обидві форми прояву комунікативності не відповідають вимогам до спілкування вчителя.

До універсальних якостей особистості вчителя належать:

рівень ціннісного ставлення до професійно-педагогічної комунікації, який характеризується відображенням у свідомості особистості позитивної значущості комунікативних знань, уявлень, переконань, емоцій, ціннісних орієнтацій, дій людини, що забезпечується осмисленням здобутого в комунікативній діяльності особистісного досвіду; комунікативна спрямованість; психологічна підготовленість; доброзичливість, інтерес до роботи з дітьми, без чого неможливі успіхи у навчально-виховній роботі вчителя, його задоволення від роботи; толерантність(терплячий); емпатійність(співпереживання)—вміння бачити свою спорідненість з учнем, тактовно виразити себе і своє ставлення до нього, здатність порозумітися з ним; рефлексивність(відображення), яка передбачає активне й відсторонене спостереження за своєю діяльністю, готовність до її перегляду, до різноманітних реакцій у взаємодії з дітьми; прозорість, тобто ясність, для вихованців задумів і дій учителя, сприйняття його ними як «безпечної» людини; інтелігентність;конгруентність(відповідність, узгодження) — знання світу і почуттів дитини, сприйняття себе в ролі «учня», тобто особистості, яка розвивається, має право на помилку; діяльність «тут і тепер», сприйняття усього спонтанного в комунікативній ситуації; товариськість; колективізм; контактність—здатність вступати у психологічний контакт, формувати довірливі відносини у зоні взаємодії, володіння навичками й уміннями спілкування і саморегуляції; сугестивність(навіюю)—здатність педагога впливати на емоційну сферу дитини. Для цього він повинен створити доброзичливу для самопочуття й настрою дітей емоційну атмосферу, позитивно впливати на дитину природністю своєї поведінки.

84. Характеристика внутрішнього мовлення педагога. Внутрішнє мовлення — внутрішній, незвуковий тип звертання особи до себе чи до уявного співрозмовника; особливий внутріш­ній план мовлення, більш глибокий, ніж семантичний; механізм мовного мислення; живий процес народження думки в слові.

Внутрішнє мовлення оперує не тільки словами, словес­ними елементами, а й образами, наочними схемами, прос­тими символами, які сприяють реалізації задуму мовця у цілісному мовному тексті. Як вид професійно-педагогіч- ної комунікації «я « Я» внутрішні діалоги мо­жуть трансформуватися у зовнішні, що виявляється в об­говоренні та розв'язанні окремих аспектів організації нав- чально-виховного процесу.

Педагог зможе навчитися користуватись внутрішнім мовленням (до себе і про себе), усвідомивши значення само­виховання і самонавчання за допомогою слова, мови, мовлен­ня, оволодівши мистецтвом саморозуміння, самопізнання, рефлексії комунікативної діяльності. Повноцінне внутрішнє мовлення неможливе без рефлексії — психічного процесу, спрямованого на пізнання людиною себе (поведінки, дій, вчин­ків, психічних станів, почуттів, здібностей, характеру тощо). Вона є невід'ємною складовою практичного мислення вчителя, забезпечуючи йому адекватне сприйняття себе та учнів.

86. Характеристика мовленнєвого етикету педагога. З метою встановлення міжособистісного контакту, підтримання доброзичливої атмосфери, тональності спіл­кування його учасники повинні дотримуватися мовленнє­вого етикету (франц. etiquette — порядок) — системи ри­туалів, яка складається з відповідних словесних формул.

Загалом етикет означає установлений порядок пове­дінки; сукупність правил поведінки (ритуалів), що регу­люють зовнішній вияв відносин між людьми, культури особистості.

Мовленнєвий етикет педагога складається з правил мовленнєвої поведінки у спілкуванні з колегами, учнями, їхніми батьками. Він зобов'язує вчителя поводитися від­повідно до соціально, культурно й історично сформованих моделей у типових ситуаціях спілкування і взаємодії вчи­теля та учнів. Педагог має володіти правильним, чистим мовленням, різноманітними словесними формулами, складними словосполученнями, умінням конструювати власні висловлювання, послуговуватися правилами мов­леннєвої поведінки в типових ситуаціях спілкування.