Тема 1. Загальні положення про договори як про правовий інструмент.

Питання до розгляду:

1. Поняття, сутність та значення цивільно-правового договору.

2. Види цивільно-правових договорів.

3. Зміст цивільно-правового договору.

4. Правила укладення, розірвання, зміни та припинення цивільно-правових договорів.

1. Поняття, сутність та значення цивільно-правового договору. Необхідність у правовому регулювання цивільних відносин обумовлена потребами суспільства та його історичним розвитком. Правове регулювання є найбільш організаційно ефективним засобом врегулювання численних суспільних зв’язків, забезпечення їх стабільності та виконання, подолання суперечностей інтересів у відносинах між їх учасниками. У правовий державі регулювання значної частини цивільних відносин відбувається через договір, розглянемо його. Відповідно до ст. 1 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків [1]. Отже, договір, як одне з правових явищ, забезпечує цивільний обіг, а це є умовою стального економічного зростання. Чисельність договорів, які обслуговують ринковий обіг товарів, робіт та послуг, вказує на їх велику практичну значимість. Нові умови господарювання на засадах свободи підприємницької діяльності та розвитку форм власності свідчать про зростаюче значення договору, як одного з засобів регулювання суспільних відносин. І як, справедливо зазначили свого часу Н.С.Малеїн та В.П.Мозолін: «спостерігається стійка тенденція до заглиблення впливу договору на опосередковані відносини» [2, с.135]. Разом з тим, розширення сфери застосування цивільно-правових договорів відбувається за допомогою змішаних договорів. Однак, чинне цивільне законодавство не завжди адекватно регулює договірні процеси, зокрема у частині вимог до їх форми та порядку посвідчення та реєстрації. Наведене обґрунтовує актуальність питань дослідження ролі цивільно-правових договорів у ринкових умовах.

Значення договору у регулюванні цивільних відносин постійно зростає. Так, дослідженню договорів приділяли свою увагу такі науковці як: Андрєєв С.Е., Боброва Д.В., Волошко С.Д., Дзера О.В., Іоффе О.С., Кузнецова Н.С., Малеїн Н.С., Мозолін В.П., Підопригора О.А., Пушкін О.А., Святоцький О.Д., Сібільов М.Н., Сівачева І.А., Фєдотова А.І. та ін.

Договір − категорія історична. Його становлення та розвиток безпосередньо пов’язаний зі зміною соціально-економічних і політичних умов еволюції суспільства, а точніше − з появою та функціонуванням товарообміну та товарно-грошових відносин як економічних категорій. Законодавчо у ст. 626 «Поняття та види договору» Цивільного кодексу України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків [1]. У той же час у літературі поняття «договір» трактується по-різному.

Так, О.С.Іоффе щодо цього поняття зауважив, що воно вживається в трьох значеннях:

1) як правочин або угода сторін;

2) як зобов’язання, виникаюче з цієї угоди;

3) як письмовий документ [3, с. 26].

М. Сібільов послідовно у своїх роботах визначає договір ключовим елементом механізму правового регулювання суспільних відносин [4, с.105; 5, с. 47-53].

В.П.Мозолін виділяв чотири значення, в яких вживається терміну «договір»:

1) правочин;

2) документ;

3) зобов’язальні правовідносини;

4) інтегроване (комплексне) поняття [6, с.168].

Що стосується місця договору як правочину у юридичній конструкції, то Д.В. Боброва, О.В. Дзера, Н.С. Кузнецова, О.А Підопригора пишуть, що саме як правочини договори є тими юридичними фактами (підставою та передумовою), що породжують згодом відповідні цивільні правовідносини. З іншого боку, договір − правочин як юридичний факт є ланкою між нормою права та врегульованими нею правовідносинами [7, с.139].

Отже, спираючись на викладене, можна стверджувати, що цивільно-правовий договір у науці цивільного права традиційно розглядається у декількох аспектах:

а) як правочин;

б) як угода сторін;

в) як зобов’язальне правовідношення;

г) як правостворюючий юридичний факт;

д) як документ;

є) як комплексне поняття, і тому значення договору трактується по-різному.

Що стосується значення договору, то Н.С.Малеїн та В.П.Мозолін виділили наступні його аспекти: 1) договір є юридичним фактом, що підтверджує виникнення між особами договірних відносин; 2) договір є засобом піднормативного регулювання відносин з урахуванням інтересів його учасників та конкретних умов його укладення; 3) договір використовується, з одного боку, для встановлення правового зв’язку сторін, з іншого боку, для визначення прав та обов’язків сторін [2, с.135-136]. О.А.Пушкін та С.Д.Волошко порівнювали договірні зв’язки з єднальними кровоносними артеріями, які охоплюють економічний механізм та забезпечують нормальне функціонування цивільного обігу [8, с.51]. С.Е.Андрєєв, І.А.Сівачева, А.І.Фєдотова відмічають, що цивільно-правовий договір на сьогоднішній день є однією з найбільш поширеніших форм організації учасників цивільного обігу [9, с.9]. В літературі відзначається, що договір у будь-якому суспільстві є не просто найбільш ефективним засобом такого регулювання, а й найбільш поширеним засобом. В умовах ринкової економіки він є єдиним правовим інструментом упорядкування майнових відносин [10, с. 364].

Узагальнюючи викладене, вважаємо, що цивільно-правовий договір є юридичним фактом який не тільки підстава виникнення зобов’язального правовідношення, а й угода про його зміст, де сторони встановивши правовий зв’язок узгоджують власні інтереси на основі взаємного волевиявлення.

Характерними рисами ринкової економіки є різні форми власності, вільний рух капталів, конкуренції тощо. А отже, постає питання які правові умови та інструменти надають можливість забезпечити і вільний рух капіталу, і конкуренцію, і множинність форм власності?

На нашу думку, правовим інструментом є договір, а правовою умовою є добровільність угоди. Цивільно-правовий договір, як угода сторін виступає правовою формою вираження свободи волевиявлення. Така свобода знайшла своє відображення у ст. ст. 6 та 627 Цивільного кодексу України [1]. Свобода договору виступає як першооснова цивільного законодавства у ринкових умовах. Це право реалізується через можливість громадян і юридичних осіб самостійно обирати собі контрагентів (партнерів). Сторони договору також вільні у визначені змісту договору, зокрема у частині узгодження інтересів сторін, з дотримання законодавства. За загальним правилом, примус до укладення цивільно-правових договорів не застосовується. Але, якщо сторони уклали попередній договір, вони не можуть в односторонньому порядку відмовитися від підписання основного договору, у протилежному випадку таку сторону суд може зобов’язати укласти основний договір.

У той же час, за загальним правилом, свобода договору не надає права будь-якій стороні в односторонньому порядку відмовитися від виконання договірних зобов’язань. Це дає підставу стверджувати, що договірні відносини мають прогнозований характер. Під «свободою договору» також слід розуміти право сторін, наділених певними повноваженнями, укладати не тільки договори передбачені законодавством, а й ті які законодавством не передбачені.

Висвітлюючи правові можливості «свободи договору» закладені у нормах цивільного права слід звернути увагу на імперативно-альтернативні або обмежено-диспозитивні норми, [11, с.53] які було виділено при дослідженні договорів у соціалістичному господарювання. Ця думка є слушною і в умовах ринкових. Названі норми призвані формувати поведінку сторін договору у межах законодавчо визначених моделей, де законом обмежується вид та міра можливої поведінки, тобто сторони можуть обрати один з варіантів запропонований законодавцем.

Разом з ти, у переважній більшості, умови договору визначаються його сторонами. Глобалізація економіки та стрімке зростання, за роки незалежності, кількості іноземних компаній сприяють проникненню на вітчизняні ринки іноземного капіталу, власники якого поряд із коштами «приносять» в Україну власний досвід ведення бізнесу. Такий стан речей свідчить про те, що законодавство неспроможне і не повинно намагатися закріпити усі види цивільно-правових договорів. «Свобода договору» саме та правова умова яка дає можливість швидко реагувати на зміни економічного середовища та надає право сторонам договору укладати не тільки договори невизначні законодавчо, а й змішані договори які містить у змісті угоди елементи різних договорів.

Укладення змішаних договорів на перший погляд не є ускладненим, однак, якщо проаналізувати зміст ч.2. ст. 628 Цивільного кодексу України, то привертає увагу той факт, що до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору [1]. Отже, виникає питання про вимоги до форми такого договору (усна, письмова (проста чи нотаріальна) та його державну реєстрацію? Очевидно, що законодавство неспроможне, і не повинно, передбачати усі можливі комбінації цивільно-правових договорів змішаного типу з метою встановлення вимог щодо їх форми, посвідчення та реєстрації. Натомість законодавство, на нашу думку, має зобов’язати сторони змішаного договору укладати його у письмовій формі, здійснювати його нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію у випадку, коли хоча б до однієї частини змішаного договору акти цивільного законодавства висувають такі вимоги.

Оцінюючи значення цивільно-правового договору в ринкових умовах слід відмітити, що його роль у регулюванні динамічних економічних процесів не залишається незмінною. Так, в умовах конкурентної боротьби, зміни цінової політики крупних компаній роль договору зростає. Чи то фізична, чи то юридична особа на основі укладених договорів намагаються забезпечити собі стабільність відносин у сфері цивільного обігу. У кризові періоди, які є невідємною частиною ринкової економіки, цивільно-правовий договір для економічно більш слабкої сторони договору гарантує виконання сторонами взятих на себе зобов’язань, або ж внесення змін у договір за погодженням сторін.

З відмовою від адміністративно командної системи та зміною соціально-економічного середовища в країні відбулась зміна сфери застосування договору. Значення договору зростає, розширюється сфера його застосування, розвиваються нові види договорів. Поряд із цим відбувається децентралізація регулювання цивільних відносин, розширюються права і правові можливості учасників договірних відносин. Суб’єкти договірних відносин, будучи наділеними певним повноваженнями визначають не лише власну поведінку, а й регулюють, конкретизуючи в межах законодавства взаємні права та обов’язки. Ці взаємні права та обов’язки породжують виникнення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків сторін угоди. При цьому, така властивість цивільно-правового договору не обмежується встановленням правового зв’язку між зобов’язаною та уповноваженою сторонами угоди, вона виступає підставою для існування та розвитку відносин у сфері ринкового обігу товарів, робіт та послуг.

Висновки.

І. Щодо ролі цивільно-правового договору у ринковій економіці, то слід виділити таки його правові можливості:

1) цей договір виступає основною формою реалізації прав у сфері господарювання, є засобом саморегуляції відносин між учасниками цивільного обігу та опосередковує товарно-грошові відносини;

2) він виступає інструментом узгодження інтересів учасників зобов’язального правовідношення;

3) у ньому закріплюються деталізовані права та обов’язки визначені у нормативно-правових актах держави;

4) маючи під собою певну економічну основу цивільно-правовий договір дозволяє сторонам договору здійснювати планування, прогнозування та управління власною господарчою сферою.

ІІ. Пропонуємо статтю 628 Цивільного кодексу України «Зміст договору» доповнити частиною 3 такого змісту: «Якщо змішаний договір у будь-якій частині містить умови до яких законодавством висуваються вимоги дотримання письмової форми, нотаріального посвідченню або державній реєстрації, то такі приписи розповсюджується на змішаний договір, який укладається сторонами».

ІІІ. Вважаємо, що цивільно-правовий договір сприяє укріпленню децентралізованого управління економічним процесам. Він є ключовою (приоритетною) формою управління та регулювання економічним розвитком в ринкових умовах.

Функції господарського договору.

Під терміном «функція господарського договору» слід розуміти властивості його як юридичного акта, завдяки яким врегульовуються певні види правовідносин учасників господарської діяльності.

В теорії господарського права виділяють загальні і специфічні функції господарського договору.

Загальними функціями є:

ініціативна (договір як прояв ініціативи, подання оферти, у відповідь на яку отримується акцепт іншої сторони);

інформаційна (в договорі міститься інформація для контрагентів та органів управління і контролю);

гарантійна (договір є певною гарантією досягнення стороною мети, яку вона ставить перед собою. Наприклад, договір оренди гарантує право орендаря користуватися орендованим майном протягом строку дії договору);

правозахисна (договір як підстава захисту прав сторін, в першу чергу, в суді, підстава для відшкодування понесених збитків, стягнення неустойки).

Вважається, що існують також і специфічні функції, що властиві лише господарському договору. Основною з них є функція планування господарської діяльності підприємств.