7. Структура суспільного продукту:

Суспільний продукт:

1. Витрачені засоби виробництва:

   • Предмет праці

   • Засоби праці

2. Необхідний продукт

3. Додатковий продукт:

   • Фонд споживання

   • Фонд нагромадження

Проблема реалізації полягає в тому, щоб вироблений суспільний продукт (результат річного функціонування національного виробництва) без перешкод міг реалізовуватись і тим створювати умови для подальшого продовження процесу виробництва. І не тільки в незмінних масштабах, а й забезпечуючи економічне зростання. А це означає, що відтворення - процес неоднорідний.

Розрізняють два види відтворення: просте й розширене.

- Просте означає, що виробництво з року в рік повторюється в незмінних масштабах. Це може відбуватися за умов, коли вся створена додаткова вартість буде використовуватися на задоволення особистих потреб товаровиробника.

- Розширене відтворення передбачає, що виробництво з року в рік повторюється у зростаючих масштабах. Це можливо лише за умови, коли частина додаткової вартості буде використовуватися для нагромадження. Отже, розширене відтворення передбачає розподіл додаткової вартості на дві частини: частина відходить в особисте споживання (фонд споживання), а частина йде на додат­кове придбання засобів виробництва та робочої сиди (фонд нагромадження).

8. Форми організації суспільного виробництва – це певний спосіб організації господарської діяльності.

Існують 2 форми організації суспільного виробництва: натуральне і товарне

Натуральне господарство – це такий тип організації виробництва, при якому люди виробляють продукти для задоволення власних потреб, тобто продукти не набувають товарної форми і призначені для власного споживання.

Товарне виробництво – суспільне господарювання, коли продукти виробляються окремими виробниками, кожен з яких спеціалізується на виробництві якогось одного продукту, тому для задоволення суспільних потреб необхідна купівля – продаж на ринку.

Причини переходу натурального до товарного виробництва: зростання продуктивності праці,

Суспільний поділ праці.

9. Товар - це продукт праці, який має дві властивості: по-перше, задовольняє певну потребу людини; по-друге, здатний обмінюва-тись на інші блага в певних пропорціях. Отже, йому властиві спо-живна вартість і вартість. Товаром може бути як матеріальне, так і нематеріальне благо, в тому числі й послуга.

Споживна вартість товару - це його здатність задовольняти потреби людини. Наприклад, хліб, м'ясо, молоко та інші продукти споживання задовольняють потребу в їжі; костюм, плаття - по-требу в одязі; верстат, нафто-, газопровід, виробничі споруди то-що - потребу в засобах виробництва. Отже, матеріальні блага і послуги задовольняють ті чи інші потреби як предмети особистого споживання або як засоби виробництва.

Закон вартості — особливий економічний закон (тобто закон, що діє у деяких суспільних способах виробництва), який виражає внутрішньо необхідні, суттєві та сталі зв'язки між суспільно необхідною працею і цінами товарів за умов відносної відповідності попиту та пропозиції.

10. Гроші – це особливий товар, який виконує роль загального еквівалента, виступає посередником в обміні товарів і виражає економічні відносини між людьми з приводу виробництва та обміну товарів.

Гроші мають дуже довгу історію. Існують дві основні концепції, що пояснюють причини виникнення грошей: раціоналістична й еволюційна.

Раціоналістична концепція пояснює виникнення грошей як результат домовленості сіж людьми про введення спеціального інструменту(грошей) для здійснення обміну товарів.

Еволюційна концепція вперше була сформульована К. Марксом, який показав, що гроші мають товарне походження і виникли в результаті тривалого розвитку товарообміну та послідовної зміни форм власності.

Функції грошей – це певна дія чи «робота» грошей щодо обслуговування руху вартості в процесі суспільного відтворення.

1. Міра вартості – це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості продуктів, надаючи їй форму ціни.

2. Функція грошей як засобу обігу. Процес товарного обігу, опосередкованого грошима, включає дві протилежні дії – продаж товару за гроші і купівлю іншого товару за гроші, в яких гроші відіграють роль посередника.

3. Функція засобу нагромадження гроші виконують, якщо за обміном товару не настає обмін грошей на товар і гроші залишають сферу обігу та утворюють скарб.

4. Функція засобу платежу – це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов*язань між суб*єктами економічних відносин, що вини акають у процесі розширеного відтворення.

5. Функція світових грошей – це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.

11. Грошовий обіг – це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки. Грошовий обіг – це сукупність усіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються в народному господарстві.

Гроші не існують самі по собі, вони обслуговують потреби економіки.

Суб*єктами грошового обігу є всі юридичні та фізичні особи, які беруть участь і створенні, розподілі, обміні та споживанні ВНП.:

1. фірми

2. домашні господарства

3. державні структури

4. фінансові посередники.

Закон грошового обігу полягає в тому, що протягом певного періоду часу для обігу необхідна лише певна об*активно зумовлена маса купівельних і платіжних засобів. Він з*ясовує внутрішні зв*язки між кількістю грошей в обігу і масою товарів, рівнем цін, швидкістю обігу грошей.

12. У найзагальнішому визначенні інфляцію можна визначити як підвищення загального рівня цін. Зростання цін може зумовлюватися також поліпшенням якості товару, і, як наслідок, підвищенням його вартості. Тому інфляція означає не тільки підвищення загального рівня цін, а й процеси, пов'язані з знеціненням грошової одиниці та зниженням рівня споживання населення.

Процес, зворотний інфляції — падіння цін і витрат, — називають дефляцією.

Розрізняють три види інфляції:

1. помірна — ціни зростають повільно (менше ніж 10 відсотків за рік). Вартість грошей зберігається;

2. галопуюча — ціни зростають від 20 до 200 відсотків за рік. Більшість контрактів укладаються з урахуванням зростання цін або ж пов'язуються з іноземною валютою (наприклад, з доларом США). Населення намагається прискорено матеріалізувати гроші в товарну масу; швидко зростає відсоткова ставка;

3. гіперінфляція — темпи інфляції перевищують 200 відсотків за рік. Кількість грошей в обігу та ціни зростають астрономічними темпами. Розходження цін та заробітної плати стає катастрофічним. Знижується добробут майже всіх верств населення.

Основні причини інфляції. В економічній теорії розрізняють два типи інфляції— інфляцію попиту та інфляцію, зумовлену збільшенням витрат виробництва або зменшенням сукупних пропозицій.

Інфляція попиту. Зростання цін традиційно пояснюється насамперед надлишковим сукупним попитом. Це пов'язано з тим, що сукупний попит економіки може бути більшим, ніж пропозиції товарної маси, що можливе для цього рівня виробничих потужностей. Така ситуація на ринку пояснюється тим, що запаси ресурсів уже повністю вичерпані. Тому цей надлишковий попит призводить до зростання цін при постійному реальному обсязі виробництва і зумовлює інфляцію попиту. Створюється ситуація, коли в обігу перебуває занадто багато грошей, які населення намагається перетворити на товарну масу.

Інфляція, зумовлена збільшенням витрат виробництва або зменшенням сукупних пропозицій. Така ситуація виникає внаслідок диспропорцій в економіці, коли через нестачу інвестиційних товарів або робочої сили зростають ціни і витрати. На зростання витрат може впливати підвищення заробітної плати. В довготерміновій перспективі зростання заробітної плати визначається підвищенням продуктивності праці. В короткотерміновій перспективі цей показник залежить від норми прибутку та зовнішньоекономічного балансу.

Теорія інфляції, зумовленої зростанням витрат, пояснює зростання цін такими чинниками, які призводять до збільшення витрат на одиницю продукції.

Підвищення витрат на одиницю продукції в економіці скорочує прибуток і обсяг продукції, яку фірми готові запропонувати при існуючому рівні цін. У результаті цього скорочуються пропозиції товарів та послуг у масштабі всієї економіки. Зменшення пропозиції призводить до зростання цін та інфляції.

13. Загальні негативні наслідки інфляційних процесів:посилення диспропоцій в економіці, дезорганізування господарських зв'язків, виникнення кризи фінансів, значна активізація спекуляції, посилення злочинності;зниження життєвого рівня трудящих, знецінення трудових заощаджень, поглиблення майнової нерівності.

Розглянемо основні наслідки відкритої і придушеної інфляції.

Відкрита інфляція призводить до зростання витрат на одиницю продукції; скорочення прибутків; зменшення випуску товарів, що кінець-кінцем спричиняє зростання цін. Проте відкрита інфляція не руйнує механізму ринкового саморегулювання економіки: поступово збільшуються інвестиції, зростають обсяги виробництва та ін.

Придушена інфляція супроводжується розривом між адміністративно встановленими цінами і ринковими (як правило, вищими); відпливом товарів у тіньову економіку, посиленням її; зростанням черг; збагаченням ділків тіньової економіки тощо.

Розвинуті країни світу нагромадили значний досвід проведення антиінфляційної політики. Основними заходами держави у боротьбі з інфляцією, передусім з головуючою та гіперінфляцією, є:

1) регулювання попиту та пропозиції;

2) індексація доходів;

3) контроль за цінами та заробітною платою.

Найтиповіші дії держави за розбіжності попиту і пропозиції такі: якщо платоспроможний попит перевищує пропозицію за умов виробництва ВНП нижче від оптимальної величини, держава повинна привести в дію три основних методи регулювання:знизити податок на прибуток, щоб стимулювати інвестиції компаній і фірм;збільшити витрати державного бюджету і насамперед державні закупівлі товарів і послуг;зменшити відсоткову ставку за кредит і, отже, збільшити грошову масу в економіці.

Крім цих заходів слід провадити активну амортизаційну політику, збільшувати обсяг капіталовкладень у державному секторі тощо.

14/15. Власність — це виробничі відносини між суб'єктами відносин з приводу об'єктів (земля, засоби виробництва, знання, інформація, робоча сила тощо). Такий підхід дає змогу встановити:

хто з членів суспільства розпоряджається чинниками виробництва, тобто має економічну владу;

як здійснюється поєднання робочої сили із засобами виробництва;

хто і які отримує доходи від господарської діяльності.

Як бачимо, відносини власності охоплюють всю економічну систему, визначають характер використання та споживання створеного в процесі виробництва продукту, його обмін та розподіл, впливають на інтереси різних верств населення.

Існують такі форми власності:

• Індивідуальна власність означає, що фізична особа (суб'єкт) є власником певного об'єкта власності (засобів виробництва, нерухомих речей домашнього вжитку, одягу, робочої сили тощо). Якщо об'єкт власності використовується для задоволення особистих потреб, така власність є особистою. У разі використання об'єктів власності з метою отримання певного Доходу або вигоди власність характеризується як індивідуально-приватна. Якщо об'єкти власності використовуються їх власниками без залучення найманої робочої сили, це — при ватно-трудова власність, а з її залученням — приватно-нетрудова власність. Об'єкти індивідуальної власності за бажанням їх власника можуть використовуватися як для особистого використання (привласнення), так і для передачі іншим суб'єктам (у тимчасову оренду або для використання споживних вартостей певного блага).

• Колективна власність — це соціальне (колективне) утворення, яке вступає в економічні відносини від імені певного товариства, в якому об'єднані кілька або багато суб'єктів.

• Суб'єктами державної власності є: держава в цілому, територіально-регіональні та муніципальні органи влади. Об'єктами державної власності залежно від рівня влади є природні ресурси (земля, її надра, води, ліси, повітряний простір), засоби комунікації, транспорт, заклади освіти, культури, спорту тощо. Панівна в суспільстві форма власності і відповідна їй форма привласнення визначають тип економічної системи.