Лекція 1.1. Тема: культурологія як наукова і навчальна дисципліна

Мета: Усвідомити специфіку культурологічного підходу до пізнання соціальної та природної дійсності.

Завдання: З’ясувати сутність культури як смислів, втілених у результатах культурної діяльності людства, які складаються в реальному історичному просторі та часі й відображають неповторний соціально-культурний досвід існування спільноти.

Ключові поняття і терміни:

Антропологія – наука про походження, поведінку, фізичний, соціальний і культурний розвиток людини.

Артефакт – створений людиною, суспільством продукт культури.

Архетип – прообрази, вроджені психічні структури, які є результатом історичного розвитку людини.

Етос – узагальнена характеристика культури шляхом системи цінностей і поведінкового кодексу.

Картина світу – вища форма інтегральності культурного досвіду людства, синтез узагальнених уявлень про природу і суспільство в їх значенні для людини, результат духовної активності людства і пізнавальна основа світогляду особистості.

Категорії культурології – найбільш фундаментальні поняття про культурні закономірності, явища, процеси та зв'язки, на основі яких здійснюється пізнання культурних феноменів.

Культурна конфігурація – унікальна композиція зв'язків культурних елементів у системі певного історико-культурного типу.

Культурна система – впорядкована сукупність культурних елементів, яка характеризує унікальність певного історико-культурного типу, що історично склалася у практиці та свідомості певної людської спільноти.

Культурний контекст – загальні соціокультурні умови, що дають змогу виявити смисл людської життєдіяльності.

Культурологія – наука, яка вивчає ціннісно-смислові аспекти культури.

Ментальність – світосприйняття, яке формується на глибокому психічному рівні індивідуальної або колективної свідомості, сукупність психологічних, поведінкових настанов індивіда або соціальної групи.

Синергетика – міждисциплінарний науковий напрям, який формує уявлення про альтернативність і нелінійність шляхів розвитку систем, здатних до самоорганізації.

Смисли культурні – ідеаціональні конструкти, які є значеннями для людини культурних об'єктів як знаків.

Універсалії культурні – інваріантна система понять осмислення світу, притаманна всім культурам і визначена базисними потребами людини.

План:

1.1.1. Соціально-історичний контекст інституціалізації культурології.

1.1.2. Предмет культурології.

1.1.3. Категорії культурології.

1.1.4. Культурологічний метод.

1.1.1. Вступ.

СОЦІАЛЬНО-ІСТОРИЧНИЙ КОНТЕКСТ ІНСТИТУЦІАЛІЗАЦІЇ КУЛЬТУРОЛОГІЇ

Що таке культура? Відповідь на це питання на перший погляд здається абсолютно простим. Найчастіше говорять, що це – правила поведінки в суспільстві. Дійсно, немає культури без норм і правил поведінки. Людині багато про що доводиться дбати: про зовнішній вигляд і манери, про вираз обличчя та жести, про інтонації та зміст мовлення. За поведінкою в суспільстві можна судити про те, якою мірою людина опанувала культуру. І все-таки культура не зводиться до правил поведінки. Якщо вдуматися в їх значення, стане ясно, що вони – не мета культури, а лише одна з форм її прояву. Ще в XVIII ст. І. Кант говорив, що найстрашнішою людиною є та, що, дотримуючись зовнішніх правил пристойності, в глибині душі залишається лиходієм.

Поряд з правилами поведінки буденна свідомість відносить до культури освіту, освіченість, систему знань. І це також правильно, тому що культура неможлива без знань про світ, способів їх передачі та рівня оволодіння ними. Однак і ця сфера являє собою лише окрему частину культури. Є й ще одна обставина: якщо знання і форми його існування в суспільстві не пов'язані з іншими елементами культури, наприклад, мораллю, воно може виявитися небезпечним для суспільства. І в такому прояві знання починає відігравати роль антикультури, виступаючи, скоріше, як цивілізація.

Відповідаючи на питання про те, що ж таке культура, перераховують безліч явищ людського життя: мислення й мова, вміння, навички та майстерність, творчу діяльність, техніку, предмети побуту тощо. Іноді все перераховане систематизують за будь-якою ознакою. Наприклад, виділяють матеріальну сторону життя і пов'язують культуру тільки зі станом і розвитком виробництва. Або, навпаки, культурою називають тільки духовну сферу суспільства, його релігію, мистецтво, мораль. Але простий перелік того, що існує в суспільстві і являє собою особливості людського способу життя, не дає нам визначення культури або пояснення її сутності. Кожного разу ми будемо відчувати, що торкаємося лише малої частки цілого світу, а щось глибинне вислизає від нас.

Історичний шлях, пройдений людством, не є переможним рухом від одного досягнення до іншого. Швидше навпаки – кожен окремий етап був пов'язаний з цілим комплексом суперечностей. У ньому поєднувалися прогрес і регрес, перемоги і втрати, прагнення до нового і тяжіння до звичних форм життя, бажання змін та ідеалізація минулого. Розв'язуючи ці протиріччя, кожна епоха висувала на перший план ті чи інші проблеми, і кожна з них прямо або побічно змикалася з основними цілями й завданнями свого часу і свого суспільства. Чим ближче до сучасності, тим більше з'являється проблем, що йменуються глобальними: це проблеми екології, війни і миру, збереження людства і, нарешті, проблема особистості. У пошуках шляхів і способів їх розв'язання все повніше розкривається перед людством потужна роль культури. Саме вона може адаптувати людини у стрімко мінливому світі, допомогти в пошуках сенсу і мети життя, зберегти людське в людині.

Не раз в історії світу та чи інша епоха, заплутавшись у власних протиріччях, шукала виходу з них. Сучасність теж шукає спосіб збереження людяності серед машинізованого й комп'ютеризованого суспільства. У наш час кращі уми сподіваються на те, що компенсувати недосконалість світу може культура, яка зберегла і зберігає не тільки технічні завоювання людства, наукові пошуки, не тільки моральні, художні цінності, але і сам спосіб їх творення. Культура по суті своїй оптимістична: вона містить усе багатство результатів людської діяльності та принципи порівняння цих результатів, методи їх аналізу, форми і способи розуміння. Долучаючись до культури світу, ми шукаємо шляхи з минулого через сьогодення в майбутнє. А. Швейцер (Альберт Швейцер – ельзаський теолог, філософ, музикант і лікар, гуманіст, лауреат Нобелівської премії миру 1952 р.), розглядаючи роль культури у долі людства, сказав, що XXI ст. буде століттям культури або його не буде взагалі.

Спроби теоретично осмислити такий складний феномен, яким є культура, має недовгу історію. Лише в XVII ст. поняття cultura стало вживатися в близькому до сучасного значенні, а в XVIII ст. І. Гердер (Йоганн Ґотфрід Гердер, 1744-1803, – німецький письменник і мислитель, один з визначних представників німецького Просвітництва, перший німецький фольклорист) почав досліджувати своєрідність культури різних епох і народів. Для науки це дуже малий період. Дослідження культури поки суперечливі, роз'єднані, кожен дослідник виробляє свій підхід до такого багатогранного предмета. Тому останнім часом намітилася тенденція до того, щоб не поспішати говорити про культурологію як про науку, пропонуючи більш ухильні терміни, такі, як «вчення про культуру» чи «логіка культури». Ще тільки виробляється категоріальний апарат, що дає змогу аналізувати структуру культури, виявляти і формулювати її закономірності. Ще тільки формується визначення культури: більше 500 дефініцій (лат. definitio «визначення»), що з'явилися досьогодні, не можуть претендувати на повноту й завершеність. Все це говорить про те, що ми маємо справу з новим напрямом наукового знання, в якому всі його положення знаходяться у процесі становлення.

Культурологія народжена на перехресті філософії, історії, психології, мовознавства, етнографії, археології, релігієзнавства, соціології, мистецтвознавства. Базисом культурологічного знання, його джерелом виступають окремі науки про культуру, в межах яких досліджуються конкретні феномени культури. Культурологія належить до соціогуманітарних наук, однак активно використовує методи природничих наук. Це співіснування, взаємовплив, взаємопроникнення різних типів знання сприяє створенню цілісної моделі культури. Специфіка культурології саме в її інтегративному характері, в орієнтації на буття та діяльність людини й суспільства як цілісних феноменів.

Слід додати, що сучасна соціально-історична ситуація в Україні зумовлює специфічні фактори інституціалізації культурології як сфери наукового знання. По-перше, необхідність у висококласних фахівцях у верхньому ешелоні влади зумовлює важливість їх фундаментальної гуманітарної освіченості та ерудованості. По-друге, стрімкий розвиток процесів інтеграції України у світову спільноту потребує нових навичок міжнародної комунікації з принципово неагресивним, толерантним ставленням до інших культурних традицій. По-третє, посилення ролі етнічного фактора в українському суспільстві як умови збереження національно-державної консолідованості актуалізує проблему розвитку культурної компетентності усіх активних членів суспільства.

Однак перш ніж приступити до вивчення теорії та історії культури, відзначимо ще одну особливість культурології. Багато аспектів культури й пов'язані з нею теоретичні положення видаються нам досить знайомими. Але це не означає, що кожен з нас збагнув усю глибину будь-якого культурного явища і може аргументовано судити про їх роль, значення, цінності. Залишаючись у межах повсякденної свідомості, ми сковзаємо по поверхні явищ, не завжди уявляючи їх сутність. Справжнє знання, зрілі судження з'являються тільки тоді, коли кожне культурне явище розглянуто у всій можливій його повноті, коли виявлені причини, джерела, тенденції існування, зв'язки, можливі наслідки функціонування. Допомогти перейти у своїх відносинах з культурними феноменами з рівня буденної свідомості на рівень знання – головне завдання цього навчального курсу.