16. Політична боротьба на Правобережній Україні у 60-70 рр. XVII ст. П-Дорошенко.

З вибором Тетері й Бруховецького Гетьманщина роздїлила ся на дві частини. Правобічна Україна зістала ся під зверхністю Польщі, лівобічна під зверхністю Москви.

Тетеря, діставши булаву, першим ділом почав вмовляти короля, аби вислав великий похід за Дніпро—здобути і лівобічну Україну. Король справді спромігся на таку, останню вже пробу, і з кінцем року сам пішов з досить значним військом і з Татарами за Днїпро, пройшов аж до Глухова, попробував його здобути, але нічого не доказавши, пішов назад, почувши, шо наступає московське військо. Нарід український держав ся проти Польщі ворожо, і з зовсім ніякими результатами скінчилася отся остання проба Польщі вернути собі задніпрянську Україну.

Тим часом серед сього походу почав ся ворожий Польщі рух і на Правобічній Україні (звинувачено в підмовляннях до бунту Виговського і зовсім беззаконним способом його на підставі сих підозрінь засуджено воєнним судом і розстрілян). Коли ж московське військо з Бруховецьким слідом за Поляками пішло також на правобічну Україну, рух сей поширив ся ще більше. Тоді Бруховецький міг он легко підбити правобічну Україну. Польські війська нелюдськими карами прагнули загамувати повстаннє, але воно ширилося все більше. Коли на початку 1665 р. один з проводирів тутешніх повстань Дрозд погромив його на голову. Так правобічна Україна визволила ся від Польщі Але не мала охоти піддавати ся й Москві по тім що вже зазнала. Тоді відновилася давнійша гадка--піддатися під опіку Криму. Медведівський сотник Опара оголосив себе гетьманом з ханської руки і приняв від хана підтримкку. Се було літом 1665 р. Але скоро Татари скинули й арештували його, а козакам на гетьмана предложили Петра Дорошенка. Козаки прийняли його за гетьмана (в серпні 1665 р.). Був він чоловік великого духа, душею і тілом відданний визволенню України і приймаючи булаву з рук ханських, вертав ся до старої гадки Хмельницького поставити Україну в нейтральне і незалежне становище між Москвою, Польщею і Туреччиною і запевнити їй повну свободу і автономію. Не вдоволяючись опікою ханською, він прикладом Хмельницького слідом заводить переговори з Туреччиною та заручається її підмогою. Дорошенко признав султана своїм зверхником, а той обіцяв помагати. По сім хан дістав від султана наказ у всім помагати Дорошенку. З Польщею він до часу старав ся не загостряти відносин, але се не перешкоджало йому вигоняти з України польські військові віддїли.

Україна визволилася від Польщі. Здавало ся, що тепер не тяжко буде сповнити і другу половину: зєднати обі половини України під московською протекцією, але з повним запезпеченнєм автономії України. Московське правительство, налякане турецьким походом, готове було зробити різні уступки Дорошенку, щоб не навів Турків на задніпрянські землі.

Дорошенко вторгся на Левобережье и после смерти Брюховецкого был избран гетманом в 1668 году гетманом всей Украины. Однако, за время его отсутствия на Правобережье запорожцы избрали гетманом Петра Суховея, а поляки - Михаила Ханеико. Отправляясь на усмирение самозванных конкурентов, Дорошенко оставил на Левобережной Украине за себя временным гетманом Демьяна Многогрешного (1668 - 1676). Но вскоре Левобережье было занято московскими войсками и Многогрешный был вынужден в 1669 году присягнуть московскому царю.

Украина была снова поделена. Ослабленный Дорошенко все чаще обращается за помощью к туркам и татарам. Еще в 1668 году он признал турецкий протекторат. В 1672 году его армия присоединилась к турецко-татарской армии, которая отобрала у Польши Подолье. Войска Дорошенко выступали также против московского царя и нового гетмана Левобережной Украины Ивана Самойловича. Однако, скомпрометированный участием в мусульманских нападениях и раздувании гражданской войны, Дорошенко утратил поддержку казаков и в 1676 подчинился Ивану Самойловичу. Турки заменили Дорошенка Юрием Хмельницким, которого они убили в 1681 году.

С 1668 - 1669 годов Левобережная Украина входит в состав московской империи. Демьян Многогрешный, хоть и был утвержден на гетманство в Москве, но проводил независимую политику, не соглашаясь быть марионеткой царя. Он пытался ограничить военное присутствие московских войск на Украине. С помощью сердюцких полков ему удалось навести порядок на Украине. Однако, постоянные конфликты Многогрешного с казацкой старшиной привели к тому, что в конце концов он был арестован московской властью.

Следующим гетманом был Иван Самойлович (1672 -1687) Чтобы получить поддержку казацкой старшины, он раздавал им земли. Он пытался распространить свою власть на всю Украину Он усилил свой контроль над запорожцами и с 1674 года боролся против Дорошенко и турок. Он поддерживал переход на Левобережье и Слобожанщину.

Війна за Лівобережну У продовжувалася. Казацкая У., що розривається на шматки Росією і Польщею, соціальними конфліктами і сварками між політичними фракціями, розділилася на дві окремі частини на чолі зі своїми гетьманами. На Правобережжя: Юрій Хмельницкий- (1659-1663 р.), Павло Тетеря (1663-1666 р.), Петро Дорошенко (1666-1677 р.) і знову Юрій Хмельницький (1677 - 1681 р.). На Лівобережжя: Іван Брюховецкий (1663-1668 р.), Дем'ян Многогрешный (1668-1671 р.), Іван Самойлович (1672-1687 р.), 1ван Мазепа (1687-1708 р.).