2. Види помилок у письмових роботах

Система робо­ти вчителя щодо аналізу помилок скла­дається з таких ключових моментів:

1) попередження можливих поми­лок при вивченні різних тем кур­су на основі прогнозування;

2) пошук та виправлення помилок самими учнями шляхом самопе­ревірки й редагування;

3) виправлення, облік, класифіка­ція помилок учнів для діагности­ки й організації корекційної ро­боти школярів;

4) організація та проведення спеці­альних уроків роботи над помилками.

Починаючи з 5 класу, необхідно привчити учнів правильно визначати різновиди по­милок, зокрема школярі повинні розрізняти орфографічні, пунктуацій­ні, змістові, лексичні, стилістичні та граматичні помилки. Виробленню цих нави­чок сприяють пам’ятки, зорові опо­ри, тексти для редагування.

На жаль, досі немає чіткої класифікації помилок, характерних для усного та писемного мовлення, а описані в методичній літературі класифікації є недосконалими: деякі граматичні помилки відносять до мовних ( раніше їх вважали стилістичними); ототожнюють граматичні ( а саме – морфологічні та словотворчі) помилки з орфографічними.

Серед наявних класифікацій на особливу увагу заслуговує класифікація Омельчука С. [12, с. 65], який дає таблицю класифікації видів помилок, що є досить змістовною та доступною. (Див. додаток I)

Аналізуючи зміст письмових переказів і творів, учитель перевіряє, наскільки учень ово­лодів інформативно-змістовими та структурно- композиційними вміннями, зокрема такими, як: орієнтуватися в ситуації спілкування, усвідомлю­вати тему і основну думку висловлювання та добирати для нього необхідний матеріал; добирати основний матеріал для розкриття задуму (розме­жовувати основне і другорядне), зв’язувати між собою факти, думки в окремі частини (мікротеми) висловлювання, визначати, у якій послідовності розташувати ці логічно завершені частини, про­думувати смислові зв’язки між частинами тексту і сусідніми реченнями, виділяти слова, важливі для висловлення думки, використовувати мовні засоби відповідно до комунікативної мети.

Цією поблемою займається дослідник Алла Ярмолюк [22, с. 7]., яка говорить про те, що вчителеві необхідно проаналізувати письмову роботу учня у двох напрямках:

1) з погляду змісту;

2) мовного оформлення.

Поряд з позитивними сторонами творчих робіт, у ній виявляються дві групи не­доліків:

1) у змісті;

2) у мовному оформленні.

Таким чином, вона сформувала власну класифікацію типів помилок.

До змістових помилок вона відносить такі:

І. Інформаційно-тематичні:

1) невідповідність твору вибраній чи заданій темі; невідповідність змісту переказу первинного тексту;

2) наявність зайвої (другорядної) інформації, не пов’язаної з темою чи основною думкою пере­казу або твору;

3) відсутність важливої інформації (або її ча­стини), необхідної для розкриття теми та основ­ної думки;

4) невдалі узагальнення, висновки;

5) неправильно описані події, вчинки персо­нажів, явища, виклад фактів, які не віповідають дійсності;

6) перекручення первинного тексту переказу;

7) невідповідність комунікативному завдан­ню – не враховано мовленнєву ситуацію, адре­сата мовлення та мету спілкування;

8) відсутність доказовості думки, самостійних суджень, виразної особистісної позиції (враху­вання при цьому виду роботи та жанру висловлювання) [22, с. 7].

II. Окремо виділено помилки, що порушують структуру тексту:

1) непропорційність частин тексту (вступу, основної частини, висновку) або відсутність якоїсь;

2) невідповідність тексту плану висловлю­вання (не розкрито мікротеми, порушено поря­док їх викладу);

3) відсутність смислового зв’язку між части­нами тексту та всередині мікротем (непослідовність викладу думок) [22, с. 8].

До групи лексичних помилок відносять недоліки, пов’язані з використанням лексичних засобів, які не відповідають основній думці вис­ловлювання та обраному стилю. Умовно їх ділять на дві групи:

І. До цієї групи належать помилки, пов’язані з порушенням лексичної та фразеологічної норми:

1) вживання слова у невластивому йому зна­ченні: «обдати гарячим кропом» (замість окро­пом), «спуститися по екскаватору» (ескалатором); «я рахую, що так треба зробити» (вважаю); «здо­ровий м’яч» (великий), «довга дівчина» (висока), «добра страва» (смачна страва), «батько працює залізняком» (на залізниці – залізничником);

2) порушення лексичної сполучуваності слів: «сильна дружба» (міцна), «малий шелест листя» (тихий шелест), «зробити героїчний вчинок» (здійснити), «дешеві ціни» (низькі), «коричневі очі» (карі);

3) неточне вживання, фразеологізмів: «заби­ти руку» («набити руку»), «жити іншим розу­мом» («жити чужим розумом»), стати за спи­ною» («жити за спиною»).

II. Виокремлює помилки як наслідок бідного словникового запасу, недосконалості стилю мовлення (розрізнення помилок, що належать до цієї гру­пи, у вчителів викликають найбільші утруднен­ня, тому що вони найтісніше пов’язані з понят­тям стилю мовлення, і деякі науковці їх відносять до лексико-стилістичних):

1. вживання зайвого слова (плеоназм): «стара людина похилого віку», «розумний інтелектуал»; «пернаті птахи», «обурюватися гнівно»;

2. вживання в одному словосполученні або ре­ченні спільнокореневих слів (тавтологія): «свят­кове свято», «в образі Відображено», «учитель учить», «заробити заробіток»;

3. дослівний переклад слів та словосполучень, так звані «кальки» та вживання русизмів: «приймати участь» (замість брати участь), «лічити хвороби» (лікувати), «та мені мішаєш» (заважаєш), «кранівщик» (кранівник), «минуло дві неділі» (два тижні);

4. невиправданий повтор того ж самого слова (словосполучення) в одному чи в сусідніх реченнях [22, c. 8].

Помилки, які свідчать про брак єдності стилю називають стилістичними (С):

1) вживання слів і висловів іншого стилю;

2) невдале використання експресивної лексики й емоційно забарвлених засобів;

3) немотивоване застосування діалектних і просторічних слів та виразів;

4) зміщування лексики різних історичних епох [22, с.8].

В окрему групу виділяють граматичні помилки, які також виникають як результат порушення правописних норм:

1) неправильне утворення слова (словотвірні помилки): «отогнати хижака» (замість відігнати), сумлінний, працюючий робітник» (працьовитий), «благородність» (благородство), «торфівний» (торф’яний, торфовий), «завдовольнити» (задовольнити);

2) помилкове утворення форм слова (порушення морфологічних норм): «немає місців» (замість місць), «по селам» (по селах), «стара собака» (старий собака), «самий високий» (найвищий), «біля його» (нього), «біжуть» (біжать), «посадю» (посаджу);

3) неправильна побудова словосполучень та речень (порушення синтаксичних норм): «навчання українській мові» (української мови.), «за| власною волею» (з власної волі), «до мого великого подиву» (на мій. великий подив), «автобус по замовленню» (на замовлення), «вхід по перепусткам» (за перепустками), «Василь швидко зробив уроки і побіг у футбол», «До будівельного майданчика від’їхала навантажена машина піском», «Ця книга вчить чесності, добру, любити та поважати друзів»;

4) вживання однотипних конструкцій (такі помилки точніше назвати, граматико - стилістичними, однак, для шкільної практики обмежимося тим, що віднесемо їх до граматичних) [22, c.8].

Якщо в учнів виникають певні труднощі при з’ясу­ванні правила, то вони можуть скористатись поданою нижче таблицею, яку пропонує вчитель Мартиник Т. О. [9, с. 6], така таблиця є доступною для учнів різної вікової категорії.

Види помилок	У чому суть помилки
Змістові (З)	Тема розкрита неповно. Є щось зайве. Про щось сказано недостатньою мірою. Думки викладаються непослідовно. Нечітко розкривається основна думка
Лексичні (Л)	Одноманітність ужитих у тексті слів (Учні старанно готу­ються до уроків. У післяурочний час учні...). Уживання слова у не властивому для нього значенні (З цього тексту треба вилучити такі міста...). Порушення лексичного сполучення слів (телевізійний завод — треба телевізорний завод). Дублювання змісту у двох словах (Написати свою авто­біографію). Наявність у тексті слів, які не властиві описуваній історичній епосі (Кавалеристи й козаки відважно билися з во­рогом). Використання слів, не властивих українській літератур­ній мові (Ніякої страшності немає.). Уживання русизмів (Учень прочитал любимий вірш)
Стилістичні (Ст)	Уживання словосполучень, у яких лексичне значення спів збігається (Переможцю подарували пам'ятний сувенір. Сувенір — подарунок на пам'ять.). Невмотивоване вживання розмовних слів, мовних штам­пів, слів-паразитів (Не можна не вказати...). Наявність у тексті одноманітних за структурою речень. Зайве перебільшення (О! Мого брата звали Петро!). Невиправдане поєднання елементів різних стилів. Вживання поряд в одному висловлюванні однакових за звуковим складом слів або їх частин (на наступному уроці, промовець про проблеми дітей зазначив)
Граматичні (Г)	Неправильно утворене слово. Славо вжите не в тій формі. Неправильно побудоване речення
Орфографічні (І)	Неправильно написане слово
Пунктуаційні (V)	Неправильно розставлені розділові знаки

Отже, знання видів помилок дає змогу вчителеві визначити найефективніші шляхи робо­ти над удосконаленням письмового мовлення учнів і допомагає школярам зменшити вірогідність допущення того чи іншого типу помилки в письмових роботах.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ УРОКІВ АНАЛІЗУ ПОМИЛОК