97. Аналізатор. Структура та функції

Аналізатори — це складні нейродинамічні системи, аферентні відділи рефлекторних дуг, які здійснюють зв'язок центральної нервової системи із зовнішнім і внутрішнім середовищем. Кожен аналізатор має периферійну частину, де сприймаються подразнення (органи чуття); проміжну (провідні шляхи і підкіркові утвори, що передають нервові імпульси); центральну (кора головного мозку, де відбувається остаточний аналіз і синтез сприйнятого відчуття). Кожний аналізатор складається із сприймаючих рецепторів, нервів, що відходять відповідних, і відповідних ділянок кори і підкірки головного мозку, де й відбувається остаточний аналіз і синтез збудження і формування наших відчуттів.

Аналізатори виконують функцію прийому та переробки сигналів зовнішнього і внутрішнього середовища організму. Кожен аналізатор налаштований на певну модальність сигналу і забезпечує опис всієї сукупності ознак сприймаються подразників.

Види аналізаторів у людини: руховий, зоровий, слуховий, смаковий, нюховий, шкірний, вестибулярний, вісцеральний.

Проекційні зони аналізаторних систем займають зовнішню (конвекситальних) поверхню нової кори задніх відділів мозку. Сюди входять зорова (потилична), слухова (скронева) і общечувствітельная (тім'яна) області кори. У корковий відділ цього функціонального блоку включається також представництво смакової, нюхової, вісцеральної чутливості.

Структура аналізатора:

· Рецептори (сприймають утвір)

· Чутливі нейрони

· Ділянки кори головного мозку.

Аналізатор складається з рецептора, провідних нервових шляхів та мозкового закінчення. Рецептор перетворює енергію подразника в нервовий процес. Провідні шляхи передають нервові імпульси в кору головного мозку. До складу мозкового кінця аналізатора входять ядро та розсіяні по корі головного мозку елементи, котрі забезпечують нервові зв'язки між різними аналізаторами. Двосторонній зв'язок між рецепторами та мозковим закінченням забезпечує саморегуляцію аналізатора. Парність аналізаторів забезпечує високу надійність їх роботи за рахунок дублювання їх сигналів.

Властивості аналізаторів

· надзвичайно висока чутливість до адекватних подразників

· наявність абсолютної, диференційної та оперативної межі

· чутливості до подразника

· спроможність до адаптації

· спроможність тренування

· спроможність певний час зберігати відчуття після припинення дії подразника

· перебування у наступній взаємодії один за одним

Організм людини має важливі спеціалізовані периферійні утворення — органи чуттів, які забезпечують сприйняття зовнішніх подразнювачів, що діють на організм: зір, слух, нюх, смак, дотик. Існує різниця між органом відчуття та рецептором, на котрий діє подразнювач. Наприклад, око є органом зору, а сітківка — це рецептор, котрий входить до складу органа відчуттів, однак є лише одним з його елементів. Крім того, саме поняття „орган відчуттів" є умовним, оскільки він сам не забезпечує відчуття. Для того, щоб виникло суб'єктивне відчуття, необхідно, щоб збудження, котре виникло в рецепторах, надійшло від них до центральної нервової системи в спеціальні відділення кори великих півкуль головного мозку. Саме діяльність вищих ділянок мозку зумовлює виникнення суб'єктивних відчуттів.

В даний час фізіологами детально аналізується функція кожного відділу аналізатора і конкретні механізми, завдяки яким відбувається цей складний процес перетворення зовнішнього сигналу в образ.

З позицій кібернетики, переробка сенсорної інформації в ЦНС зводиться до слідуючих операцій.

Є джерело інформації, від нього інформація передається в пристрій, що кодує (1), по суті - в рецептор, потім інформація в закодованному вигляді надходить в інформаційний канал (2), що, хоча і має перешкоди (шум), але проте здатний донести інформацію до устрою, що декодуе, відкіля декодована інформація надходить у приймач інформації (У) - доходить до свідомості.

В загальному вигляді робота аналізатора полягає в тому, щоб у рецепторах закодувати інформацію, а в нейронах мозку провести декодування інформації і перетворення її у факт, що усвідомиться (відчуття).