Мистецтво

Нашим сучасникам Леонардо в першу чергу відомий як художник. Крім того, не виключено, що Да Вінчі міг бути і скульптором: дослідники з університету Перуджі — Джанкарло Джентіліні і Карло Циці — стверджують, що знайдена ними в 1990 році теракотова голова є єдиною скульптурною роботою Леонардо да Вінчі, що дійшла до нас. Проте сам Да Вінчі в різні періоди свого життя вважав себе в першу чергу інженером або ученим. Він віддавав образотворчому мистецтву не дуже багато часу і працював поволі. Тому художня спадщина Леонардо кількісно невелика, а низка його робіт втрачена або сильно пошкоджена. Проте його внесок в світову художню культуру є виключно важливим навіть на тлі тієї когорти геніїв, яку дало Італійське Відродження.

Завдяки його роботам мистецтво живопису перейшло на якісно новий етап свого розвитку. Попередні Леонардо художники Ренесансу рішуче відмовлялися від багатьох умовностей середньовічного мистецтва. Це було рухи у бік реалізму і багато вже було досягнуто у вивченні перспективи, анатомії, більшої свободи в композиційних рішеннях. Але в плані живописності, роботи з фарбою, художники були ще доволі умовні і скуті. Лінія на картині чітко обкреслювала предмет, і зображення мало вид розфарбованого малюнка. Найбільш умовним був пейзаж, який грав другорядну роль. Леонардо усвідомив і втілив нову живописну техніку. У нього лінія має право на розмитість, тому що так ми її бачимо. Він усвідомив явища розсіяння світла в повітрі і виникнення сфумато — серпанку між глядачем і зображеним предметом, яке пом'якшує колірні контрасти і лінії. У результаті реалізм в живописі перейшов на якісно новий ступінь.

Наука і техніка

Важливим джерелом для вивчення поглядів Леонардо да Вінчі є його записні книжки і рукописи (близько 7 тисяч аркушів), написані розмовною італійською мовою, бо Леонардо не знав латини. Сам він не залишив систематичного викладення своїх думок. «Трактат про живопис», складений після смерті учнем Леонардо Франческо Мельці із фрагментів, багато в чому самостійно взятих із контексту його записок, справив великий вплив на художню європейську практику і теоретичні думки. Для самого Леонардо да Вінчі мистецтво і наука були пов’язані нерозривно. Живопис він розумів як універсальну мову (подібно математиці у сфері науки), в якій втілені пропорції та перспективи виявлення розумного початку, який царить в природі.

Особливу увагу Леонардо да Вічні приділяв механіці, називаючи її «раєм математичних наук» і бачачи в ній головний ключ до таємниць світознання. Він зробив спроби встановити коефіцієнти тертя і ковзання, вивчав опір металів, займався гідравлікою. Численні гідротехнічні досліди допомогли Леонардо правильно описати рівновагу рідини у посуді.

Леонардо да Вінчі цікавили проблеми польоту. У Мілані він робив багато малюнків і вивчав літальний механізм птахів різних порід і кажанів. Окрім спостережень він проводив і досліди, але вони всі були невдалими. Леонардо дуже хотів побудувати літальний апарат. Він говорив: «Хто знає все, той може все. Аби дізнатися — і крила будуть!» Спочатку Леонардо розробляв політ за допомогою крил, що приводяться в рух м'язовою силою людини: ідея простого апарату Дедала і Ікара. Але потім він дійшов до думки про спорудження такого апарату, до якого людина не повинна бути прикріплена, а мала зберігати повну свободу, щоб керувати ним; приводитися в рух апарат повинен своєю власною силою. Це по суті ідея аероплана. Для того, щоб успішно практично побудувати і використовувати апарат, Леонардо не вистачило тільки одного: ідеї мотора, що володіє достатньою силою. До всього іншого він дійшов. Леонардо да Вінчі працював над апаратом вертикального зльоту і посадки. На вертикальному «ornitottero» Леонардо планував розмістити систему втяжних сходів. Прикладом йому послужила природа: «подивися на кам'яного стрижа, який сів на землю і не може злетіти з-за своїх коротких ніг; а коли він у польоті, витягни сходи, як показано на другому зображенні зверху. Так треба злітати з площини; ці сходи служать ногами». Що стосується приземлення, він писав: «Ці гачки (увігнуті клини), які прикріплені до основи сходів, служать тим же цілям, що і кінчики пальців ніг людини, яка на них стрибає і при цьому тіло її не стрясається так, якби вона стрибала на каблуках».

Вивчаючи стійкість людського ока Леонардо да Вічні висловив правильні здогади про природу бінокулярного зору. В анатомічних дослідах його узагальнюючі результати розтинів, в деталізованих малюнках заклали основи сучасної наукової ілюстрації. Йшовши від простої інвентаризації органів до вивчення функції, він, розглядав організм як зразок природної механіки. Леонардо да Вінчі вперше описав низку кісток та нервів, висловив пропозиції про антагонізм м'язів, особливу увагу приділяв проблемам ембріології і порівняльної анатомії. У дослідах з виділенням різних органів у тварин Леонардо да Вінчі прагнув ввести дослідницький експериментальний метод у біологію. Він вперше почав розглядати ботаніку, як самостійну біологічну дисципліну, виділяючи і тут структурно-функціональні моменти. Він дав опис листкорозміщенню, геліотропізму і геотропізму, кореневого тиску та руху соків рослини.

Як учений та інженер Леонардо да Вінчі збагатив проникаючими дослідженнями майже всі області науки того часу, розглядаючи свої замітки і малюнки як підготовку до гігантської енциклопедії людських знань. Скептично ставлячись до популярного у той час ідеалу науковця-ерудита, Леонардо да Вінчі був найбільшим яскравим представником нового, заснованого на експерименті мистецтвознавства. Займаючись архітектурою, він розробляє різні варіанти ідеального міста і центрально-купольного храму. На службі у правителя Мілану Людовіко Моро (1481—1482) Леонардо да Вінчі виступає у ролі військового інженера гідротехніка, організатора придворних свят і феєрій.

Любов до моделювання приводила Леонардо да Вінчі до геніальних конструктивних здогадок, які набагато випередили епоху; такими є наброски проектів металургійних печей і прокатних станів, ткацьких верстатів, друкарських, деревообробних, землеробних та інших машин, підводного човна і танка, а також розроблені після ретельного вивчення польоту птахів конструкції літальних апаратів і парашута.

Записки Леонардо да Вінчі науково-технічного змісту стали відомими широкому колу дослідників лише в самому кінці XVIII ст., майже через 300 років після його смерті, коли Джованні Баттіста Вентурі опублікував у 1797 році в Парижі опис окремих його рукописів, вивезених Бонапартом з Мілана.

Єдиний його винахід, що здобув визнання за його життя, — коліщатковий замок для пістолета (що заводився ключем). На початку пістолет з коліщатковим замком був мало поширений, але вже до середини XVI століття став популярним у дворян, особливо у кавалерії, що навіть відбилося на конструкції лицарських обладунків, а саме: максиміліанівські лати через необхідність пострілів з пістолетів стали робити з рукавичками замість рукавиць. Коліщатковий замок для пістолета, винайдений Леонардо да Вінчі, був настільки вдалим, що продовжував зустрічатися і в XIX столітті.