136. Походження та розвиток комерційних банків.

Початки банківської діяльності сягають часів Стародавнього Вавилону,коли храми приймали вклади на зберігання і видавали позички під проценти, беручи у клієнтів письмові зобов’язання чи заставу. Аналогічні операції, а також грошові розрахунки здійснювалися у Стародавній Греціїжрецями, храмами і міняйлами-трапезитами, а уСтародавньому Римі —

менсаріями. Потужним поштовхом для активізації й удосконалення банківського бізнесу став розвиток капіталістичного виробництва. Батьківщиною класичного

капіталізму, як відомо, є Англія, тому саме там найперше почали складатися основи і принципи банківської справи в її сучасному розумінні. Першим великим акціонерним банком, який широко розгорнув комерційне кредитування, був Англійський банк, за ним ряд інших. Якісно новим етапом у розвитку банківських операцій став перехід від

діяльності, що базується передусім на емісії банкнот, наданні позичок звласних коштів, до кредитування за рахунок залучених коштів у формі клієнтських вкладів. Пріоритетними стають посередництво у платежах і кредитуванні. Швидко розвиваються пасивні операції — збирання, залучення вільних коштів у населення, підприємців, торговців, що зумовлює розширення активних операцій, і передусім «торгівлі грошима» (вигідного їх розміщення) з метою одержання прибутку. У 70—80 роки ХХ ст. набула швидкого розвиткуміжнародна діяльність великих банків. Поряд з міжнаціональними корпораціями в промисловості та інших галузях з’явилися національні банківські монополії, які діють переважно за межами країни базування. Такі банки мають назву транснаціональних (ТНБ). Діяльність ТНБ має різні

форми, що визначаються національними традиціями, законодавством тощо.

137. Банківництво як окрема галузь економіки.

банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.Багатогранна банківська діяльність в умовах становлен­ня ринкової економіки потребує постійного удосконалення, яке неможливе без фінансового контролю і впровадження науково обгрунтованих методик щодо поліпшення банківсь­кої справи. Основним джерелом прибутку є банківський процент. Першоосновою процента є додатковий продукт, створений у виробництві, а на поверхні явищ прибуток банків виступає переважно як різниця між сумою процентів, отриманих за надані банком кредити і виплачених по внесках клієнтів.регулювання ставки банківського процента, який є важливим інструментом грошово-кредитної політики центрального банку, стає ключовим важелем формування економічної межі кредиту та забезпечення її дотримання з боку банківської системи. Якщо центральний банк проводить політику зниження процента (здешевлення кредиту), то попит на позички зростатиме, а межа кредиту - розширюватиметься. І навпаки, якщо проводитиметься політика подорожчання кредиту, то попит на позички буде зменшуватися, а межа кредиту - звужуватися. У такому розумінні межі кредиту набувають суто економічного змісту, оскільки вони формуються під впливом економічних інтересів (попиту) юридичних і фізичних осіб - суб'єктів грошового ринку. Говорити ще про якісь неекономічні аспекти цієї проблеми - часові чи просторові, на наш погляд, немає достатніх підстав.

Обсяги і темпи зростання ВВП прямо пропорційно впливають на макроекономічну межу кредиту, оскільки відповідно до цього зростання збільшуються запаси і затрати, інвестиції, інші потреби в капіталі. Для задоволення цих потреб необхідні додаткові позичкові кошти. Проте ця залежність може бути істотно деформована дією інших чинників. Так, якщо в структурі фінансової системи важливе місце займає власний капітал підприємств і його роль зростає, а стан державних фінансів дає змогу скорочувати рівень оподаткування підприємств, то додаткова потреба в капіталі може бути задоволена за рахунок використання власних коштів, без залучення позичкового капіталу і макромежа кредиту не розшириться чи розшириться меншою мірою, ніж зросте ВВП. І навпаки, якщо в базовому періоді (до зростання ВВП) економіка була недокредитована, то в новому періоді макромежа кредиту зросте не тільки в міру зростання обсягу ВВП, а й на обсяг "невикористаної" межі кредиту в попередньому періоді