57. Конституція унр 1918 року. Її структура, зміст та історичне значення.

Після проголошення І Універсалу лідери УЦР розпочали організацію роботи над проектом Української Конституції – “Статуту автономної України”.

Паралельно з часу проголошення УНР тривала робота над проектом Конституції УНР, зокрема ІV Універсал зазначав, що УУЗ мають ухвалити Конституцію, закріпивши в ній свободу, порядок і добробут. Але Конституцію ухвалила в останній день свого існування 29 квітня 1918 р. УЦР. Конституція позбавлена будь-якого ідеологічного чи пропагандистського забарвлення, така нейтральність вражає з огляду на вир тодішніх політичних пристрастей. За Конституцією УНР мала бути парламентською республікою. УЦР приймала Конституцію як перспективний документ, як своєрідний заповіт, добре усвідомлюючи свою приреченість, але, сподіваючись на краще і прагнучи зміцнити свої позиції; саме для цього 29 квітня був обраний Президент УНР М.Грушевський.

Конституція УНР складається з 83 статей, які об'єднані у 8 розділів: Розділ I. Загальні постанови; Розділ II. Права громадян України; Розділ III. Органи влади Української Народної Республіки; Розділ IV. Всенародні Збори Української Народної Республіки; Розділ V. Про Раду Народних Міністрів Української Народної Республіки; Розділ VI. Суд Української Народної Республіки; Розділ VII. Національні союзи; Розділ VIII. Про часове припинення громадянських свобод.

58. Українська гетьманська держава 1918 року.

Навесні 1918 р. у Києві було створено Українську народну громаду. Громада встановила тісні контакти з Партією українських хліборобів-демократів і з Союзом земельних власників, а у середині квітня 1918 р. – і з німецьким командуванням. На одній з нарад німецького й австрійського командування було вирішено, зважаючи на неможливість співпраці з УЦР, підтримати іншу владу, яка б встановилась унаслідок перевороту.

29 квітня 1918 р. У Києві відбувся Хліборобський з’їзд, організований з ініціативи Союзу земельних власників, на якому генерала П.Скоропадського було проголошено гетьманом України. У ніч з 29 на 30 квітня його прибічники захопили усі державні інституції й найважливіші об’єкти. Було створено Українську гетьманську державу. Свою діяльність Скоропадський розпочав з відмови від соціальної політики УЦР, про що вказувалось у “Грамоті до всього українського народу” від 29 квітня 1918 р., де йшлось, передусім, про захист інтересів власників.

Гетьманська адміністрація, визнавши усе успадковане законодавство Російської держави і УЦР, скасувала акти, які суперечили соціально-економічним і політичним засадам Української держави. Закон УЦР про національно-персональну автономію було скасовано 9 липня 1918 р., оскільки Скоропадський виходив не з національного, а з територіального розуміння держави.

Гетьманське законодавство посилювало каральну спрямованість, особливо Тимчасовий закон від 8 липня 1918 р. “Про заходи боротьби з розладнанням сільського господарства”.

59. Дер жав ний лад і право Директорії.

Повстання проти гетьмана очолила Директорія. 18 листопада 1918 року в боях біля Мотовилівки війська Директорії розгромили гетьманські війська і швидко підійшли до Києва. 14 грудня 1918 року гетьман зрікся влади. До складу Директорії входили три директори - В. Винничен­ко, С. Петлюра, Ф. Швець.

Директорія оголосила програмну декларацію, в якій вона визначила себе тимчасовим верховним органом, який, отримавши владу від народу, народу її і передасть.

Влада Директорії швидко встановилася на значній території України. Почали формуватися регулярні збройні сили, основу яких становив корпус січових стрільців під командуванням Є. Коновальця. Але зовнішньополітичні умови та внутрішня ситуація були вкрай несприятливими для втілення програми Директорії в життя.

24 грудня 1918 року радянська Росія віроломно анулювала Брестську мирну угоду і перестала визнавати Україну за суверенну державу. Вже у першій половині січня 1919 року червоні російські війська захопили всю Лівобережну Україну. В цих умовах на початку січня 1919 року в Києві відбувся IV з’їзд УСДРП, який прийняв рішення про скликання парламенту і вибори органів місцевого самоврядування.

20 червня 1919 року вдалося підписати договір з польським урядом про припинення воєнних дій. Це був важливий дипломатичний успіх УНР. 15 липня 1919 року вдалося об’єднати війська Директорії та Українську Галицьку армію. Було створено Штаб головного отамана. Це об’єднання дало можливість наступу на більшовиків та на Денікіна.

12 жовтня 1920 року польський і маріонетковий радянський уряди підписали угоду, за якою кордон між Україною та Польщею пролягав річкою Збруч, через Волинь та Острог до Прип’яті. 14 лютого 1920 року уряд ухвалив новий «Тимчасовий закон про державний устрій і порядок законодавства УНР», який перед­бачав скликання не пізніше 1 травня 1920 року так званого передпарламенту, який називався Державною народною радою.

Державна Народна Рада планувалася як орган законодавчої влади і контролю за діяльністю Ради Народних Міністрів, складала державний бюджет і здійснювала контроль за його виконанням, розглядала і затверджувала міжнародні угоди, оголошувала стан війни тощо.

У судочинстві Директорія зберегла всі судові інститути, що існували за Центральної Ради. До здобутків визвольних змагань доби Директорії необхідно віднести те, що українська державність тяжіла до республікансько-президентської форми правління; за формою державного устрою це була унітарна держава, яка схилялася до федерації, за фор­мою державного режиму - демократична держава, що прийшла до цього через сильну владу (гетьманський режим).