- •1.Поняття і структура світогляду
- •2.Міф я історично перший тип світогляду
- •3. Специфіка релігії як історичного типу світогляду
- •4. Особливості наукового світогляду
- •5. Філософія як теоретична основа світогляду
- •6. Функції філософії:
- •7. Філософія ведизму
- •8.Ортодоксальна система філософії Індії
- •9.Неортодоксальні школи індійської філософії
- •10. Витоки давньогрецької філософії
- •11. Загальна характеристика до Сократівського періоду в розвитку античної філософії
- •12. Натурфілософія Мілетської школи
- •13. Філософія Геракліта Ефейського.
- •14. Піфагор та філософія піфагорійців
- •15. Вчення про буття та пізнання у філософії еліатів.
- •16. Апорії Зенона.
- •17. Атомістика Левкіпа-Демокріта.
- •18. Загальна характеристика грецької класичної філософії
- •19. Філосовські погляди софістів
- •20. Філософія Сократа
- •21. Вчення Платона про ідеї.
- •22. Вчення Платона про державу.
- •23. Філософія Арістотеля.
- •24. Загальна характеристика елліністично-римської філософії.
- •25. Епікуреїзм.
- •26. Стоїцизм.
- •27. Античний скептицизм.
- •28.Неоплатонізм.
- •29.Загальна характеристика філософії патристики
- •30.Систематизація християнського вчення у спадщині Орігена
- •31.Донікейська патристика. Тертулліан
- •32.Нікейський собор та його роль у формуванні християнських догматів
- •33.Діонісій Ареопагіт. Апофатична та катафатична теологія
- •34.Філософська Спадщина Августина Аврелія; основні філософські ідеї.
- •35.Філософська спадщина Северина Боеція
- •36.Схоластика як історико-культурне явище західно-християнського Середньовіччя
- •37.Іоанн Скот Еріугена. Вчення про чотири природи
- •38.Дискусія про універсалії та її місце в історії середньовічної філософії
- •39.Філософія Ансельма Кентерберійського
- •41. Філософські погляди Фоми Аквінського: розум і віра.
- •42. Номіналістична філософія Вільяма Оккама. «Бритва Оккама».
- •43. Головні риси та основні напрямки розвитку філософії Відродження.
- •44. Неоепікуреїзм Лоренцо Вала
- •46. Філософський панентеїзм Джордано Бруно.
- •47.Філософська антропологія Мішеля Монтеня.
- •48.Гуманістична концепція
- •49. Політична філософія Нікколо Макіавеллі. Біографія
- •50. Соціальні утопії доби Відродження. Томас Мор і Томмазо Кампанелла.
- •51. Загальна характеристика філософії Нового часу.
- •52. Вчення Френсіса Бекона про ідоли людського розуму.
- •53. Індуктивний метод дослідження Френсіса Бекона та його особливості.
- •54. Основи раціоналістичної методології Рене Декарта. Дедуктивний метод.
- •55. Джон Локк. Критика теорій «вроджених ідей».
- •56. Політична філософія т. Гоббса.
- •57. Вчення б. Спінози про єдину субстанцію.
- •58. Філософія Дж. Берклі.
- •59. Філософія д. Юма.
- •60. Філософія французького Просвітництва
- •61. Класична німецька філософії в системі світової філософії.
- •62. Філософія і. Канта.
- •63. Філософія й. Г. Фіхте
- •64. Філософія ф. В. Й. Шеллінґа
- •65.Філософія ґ. В. Ф. Геґеля
- •66 Антропологічна філософія л. А. Фоєрбаха
- •67. «Життєва» філософія а. Шопенгауера.
- •68. Філософія Фрідріха Ніцше.
- •69 Психоаналіз з. Фрейда.
- •70 Екзистенційна філософія.
- •71 Феноменологія е. Гуссерля.
- •72 Філософські погляди м. Гайдеґґера.
- •73. Філосовська герменевтика г.-г. Гадамер
- •74. Філософія л. Віттгенштайна
62. Філософія і. Канта.
У критичний період Кант створює філософські праці, які стали подією в історії людської культури: "Критика чистого розуму", "Критика практичного розуму", "Критика здатності судження", присвячені осмисленню філософії як науки, гносеології, проблем людської свободи та моральності і т.ін. Кант визначає філософію як науку про відношення будь-якого знання до суттєвих цілей людського розуму. Філософія, з його точки зору, має відповісти на такі питання: "Що я можу знати?", "Що я маю робити?", "Чого я можу сподіватись?" Відповідь на такі питання і гарантує філософії її високу місію законодавиці розуму.
63. Філософія й. Г. Фіхте
Перше положення свого Наукоученія Фіхте сформулював так: "Я вважає самого себе". "Я" ні від чого не залежить, нічим не обумовлене. Воно створює саме себе. Воно - є. Друге положення свого Наукоученія Фіхте сформулював так: "Я вважає не-Я". Друге положення, як бачимо, є продовженням і антитезою першого положення і говорить про те, що зовнішній для людини світ є створенням його духу, його власного "Я". Третє положення свого Наукоученія Фіхте сформулював так: "Я вважає не-Я і самого себе". Це положення є синтезом попередніх двох положень - тези ("Я вважає самого себе") і антитези ("Я вважає не-Я) в результаті чого, за Фіхте, здійснюється переходить до розуміння абсолютного суб'єкта, абсолютного Я, як щось цілком безумовне і нічим вищим не визначається. Систему своєї філософії Фіхте назвав наукоученія. Так він назвав своє основне твір, який він все своє життя доповнював, поліпшував; в розвиток закладених в ньому, творі "Наукоученіе", ідей написав додатково ряд книг і статей, частина з яких була видана вже після смерті філософа.
64. Філософія ф. В. Й. Шеллінґа
Натурфілософія. У філософській еволюції Шеллінга філософія природи — найважливіший етап. Якщо для Фіхте значення природи полягало у тому, що вона протистоїть моральності, а остання перемагає природні властивості суб'єкта, то для Шеллінга, навпаки, природа — самостійний предмет філософського дослідження. Період натурфілософських досліджень Шеллінга збігся з відкриттями Вольфа, Гальвані, Ерстеда, Фарадея та інших дослідників природи фізичних явищ, хімії та фізіології. Шеллінг використовував результати цих наукових досягнень у своєму вченні про природу. У своїх працях «Ідеї філософії природи» (1797), «Про світову душу» (1798), «Перший нарис системи філософії природи» (1799), «Загальна дедукція динамічного процесу» (1800) Шеллінг спирається не тільки на Канта, а й на вчення Лейбніца про монади. Трансцендентальний ідеалізм. Після створення основоположних принципів «філософії природи» Шеллінг дійшов висновку, що його вчення відповідає на питання: яким чином несвідомо духовна природа породжує свідоме, як із об'єктивного виникає суб'єктивне. Однак для ідеалістичної філософії завжди стоїть проблема: як суб'єктивне стає об'єктивним? Спробу дати відповідь на це питання Шеллінг здійснив у «Системі трансцендентального ідеалізму» (1800). Трансцендентальний ідеалізм виходить з визнання первинності суб'єктивного «Я» стосовно об'єктивного. Безпосереднім предметом вивчення трансцендентальної філософії проголошується суб'єктивне, його внутрішні акти, засобом його розгляду — «інтелектуальна інтуїція». На думку Шеллінга, традиційне повсякденне логічне мислення має форму лише розсуду, дає знання нижче порівняно з пізнанням, яке здійснює розум. Розсуд, логічне мислення стоять під владою закону суперечності. Розум же не підкоряється формальному закону суперечності (закон, згідно з яким у судженнях забороняється мати взаємозаперечні судження). Розум не підвладний забороні суперечності, він безпосередньо вбачає за суперечностями єдність протилежностей. Філософія тотожності. Центральною ідеєю Шеллінга, яка уможливила йому побудувати систему «філософії природи» і систему «трансцендентального ідеалізму», є ідея «абсолютного розуму, в якому суб'єктивне і об'єктивне — неподільні». З погляду Шеллінга, «абсолютним може бути лише самопізнання безумовної тотожності». Використовуючи вчення Фіхте про те, що межа між протилежностями завжди є їх певним поєднанням, що така межа взагалі можлива тільки тому, що протилежності у чомусь тотожні, Шеллінг шукає основу абсолютної тотожності усього існуючого, яке має ім'я «Буття». Філософія одкровення. Приблизно в 1815 Шеллінг почав розробку «філософії міфології та одкровення», або «позитивної філософії». У своїх працях «Філософія міфології», «Філософія одкровення», «Історія новітньої філософії» він виступив з критикою раціоналістичної філософії за те, що вона відповідає лише на питання «як?», а не «що?», звинувачує її у відсутності уваги до принципу, який уможливлює усвідомити суть «речей». З його погляду, раціоналізм визнає виникнення одиничного із загальних сутностей, не вміючи пояснити відношення між собою цих сутностей, не вміючи пояснити, як з останніх виникають реальні одиничні речі.