Риновірусна інфекція (Rhinovirosis) (в57.8)

Ступінь тяжкості: легкий, середньої тяжкості, тяжкий.

Ускладнення: пневмонія, отит, синусит та ін.

ПІДТВЕРДЖЕННЯ ДІАГНОЗУ (специфічні методи дослідження)

Збудник – вірус родини Picornaviridae, Rhinovirus.

1 Вірусологічне - змиви з носа і глотки. Культивують на курячих ембріонах та первинних культурах нирок.

2 Дослідження змиву з ротоглотки методом РІФ для виявлення антигенів віруса.

3 Серологічні - РНГА, ІФА, РІА, РГГА. Збільшення титру антитіл у 4 рази та більше.

ПРИКЛАДИ ФОРМУЛЮВАННЯ ДІАГНОЗУ

1 Риновірусна інфекція, легкого ступеня.

2 Риновірусна інфекція, тяжкого ступеня. Гострий лівобічний середній отит.

РЕСПІРАТОРНО-СИНЦИТІАЛЬНА ХВОРОБА

(Morbus respiratorio-syncytialis) (В97.4)

Клінічні варіанти: назофарингіт, бронхіт, бронхіоліт, пневмонія (J12.1).

Ступінь тяжкості: легкий, середньої тяжкості, тяжкий.

ПІДТВЕРДЖЕННЯ ДІАГНОЗУ (специфічні методи дослідження)

Збудник – вірус родини Paramyxoviridae, роду Pneumovirus.

1 Вірусологічне - змиви з носа і глотки, кон’юнктиви, харкотиння, кров. Культивують на 10-11-денних курячих зародках шляхом введення в амніотичну порожнину, на клітинних культурах нирок.

2 Виявлення антигенів вірусу методом РІФ у змиві з ротоглотки.

3 Серологічні - РНГА, ІФА, РІА, РГГА. Кров беруть у 1-2-й день і через 1-2 тижні. Збільшення титру антитіл у 4 та більше разів.

ПРИКЛАДИ ФОРМУЛЮВАННЯ ДІАГНОЗУ

1 Респіраторно-синцитіальна хвороба, бронхіт, середньої тяжкості.

2 Респіраторно-синцитіальна хвороба, правобічна нижньочасткова пневмонія, середньої тяжкості. ДН І ст.

Легіонельоз (Legionellosis) (а48.1)

Клінічні форми:

• хвороба легіонерів (тяжка пневмонія) (А48.1);

• понтіакська гарячка (гостре респіраторне захворювання без пневмонії (А48.2);

• гарячка Форт-Брагг з екзантемою;

• інші можливі форми захворювання.

Ступінь тяжкості: легкий, середньої тяжкості, тяжкий.

Ускладнення: гостра дихальна недостатність, інфекційно-токсичний шок із вторинною нирковою недостатністю та ін.

ПІДТВЕРДЖЕННЯ ДІАГНОЗУ (специфічні та параклінічні методи дослідження)

Збудник - Legionella pneumophilia.

1 Бактеріологічне дослідження крові, харкотиння, сечі, біоптатів, плевральної рідини (культивують на середовищі Мюллера-Хінтона).

2 Серологічні дослідження: РНІФ, РМА, РПГА з парними сироватками; ІФА, РІА, ПЛР.

3 Клінічний аналіз крові: лейкоцитоз, зсув формули вліво, тромбоцитопенія, лімфопенія, збільшена ШОЕ.

4 Дослідження харкотиння: велика кількість нейтрофілів і моноцитів.

ПРИКЛАДИ ФОРМУЛЮВАННЯ ДІАГНОЗУ

1 Легіонельоз (РМА 1:256), хвороба легіонерів, двобічна нижньочасткова пневмонія, тяжкий перебіг. Інфекційно-токсичний шок ІІ ст.

2 Легіонельоз (РМА 1:128 - 1:512), понтіакська гарячка, середньої тяжкості. Пневмонія, тяжкий перебіг. Інфекційно-токсичний шок ІІ ст.

3 Легіонельоз (ІФА+), гарячка Форт-Брагг, середньої тяжкості.

ОРНІТОЗ (Ornithosis) (А 70)

(А.П. Казанцев, 2001)

Гострий орнітоз:

• типова (пневмонічна) форма: легка, середньої тяжкості, тяжка.

• атипові форми: менінгопневмонія, менінгіт, тифоподібна (орнітоз без ураження легень), субклінічна (інапарантна) (Z22.8), рідкі форми (гепатит, ендокардит).

Хронічний орнітоз: пневмонія, без ураження легень (загострення, ремісії).

Післяорнітозна неспецифічна хронічна пневмонія.

Ускладнення: міокардит, тромбофлебіт, гепатит, гнійний отит та ін.

ПІДТВЕРДЖЕННЯ ДІАГНОЗУ (специфічні та параклінічні методи дослідження)

Збудник - Сhlamydia psittaci.

1 Виділення збудника з крові, ліквору, харкотиння, змивів з ротоглотки на курячих ембріонах, культурах клітин.

2 Імунологічна ідентифікація збудника в уражених клітинах прямим імунофлуоресцентним методом.

3 Серологічні дослідження: РЗК, РНІФ та РГГА з групоспецифічним орнітозним антигеном, обов’язкове наростання титру антитіл у 4 рази і більше. ІФА (антитіла класу IgM, IgG), ПЛР (ідентифікація ДНК збудника).

4 Внутрішньошкірна алергічна проба Терських з орнітином.

5 Клінічний аналіз крові: лейкопенія, лімфоцитоз, моноцитоз, висока ШОЕ.

6 Клінічний аналіз мокротиння: велика кількість лейкоцитів, еозинофіли, альвеолярні макрофаги, альвеолярний епітелій.

ПРИКЛАДИ ФОРМУЛЮВАННЯ ДІАГНОЗУ

1 Гострий орнітоз (РЗК 1:16 - 1:64), типова пневмонічна форма, середньої тяжкості.

2 Гострий орнітоз (РГГА 1:128), менінгопневмонія, тяжкого ступеня.

3 Хронічна орнітозна пневмонія. ДН І ст. Емфізема легень.

Респіраторний мікоплазмоз Micoplasmosis respiratoria

Інфек­ційне захворювання курей, індиків, гусей та качок, що характери­зується ураженням органів дихання й хронічним перебігом. Хвороба затримує розвиток молодняку птиці, сприяє прояву інших вірусних і бактеріальних інфекцій, зокрема ІЛТ, віспи, ІБК, колі-інфекції та пастерельозу.

ПатогенезНайчутливіші до дії мікоплазм тканини респіраторних шляхів, легені та повітроносні мішки. Для розмноження мікоплазм потрібна добра аерація тканин та постійне надходження кисню й вуглекислого газу. Збудник розмножується інтенсивніше при знижен­ні резистентності та впливу на птицю стрес-факторів. Мікоплазмоз може одночасно перебігати з вірусними та бактеріальними інфекціями. СимптомиПровісником респіраторного мікоплазмозу у молодняку птиці може бути підвищена загибель ембріонів в останні доби інкубації. При неускладненому мікоплазмозі характерний клінічний симптом у курчат — риніт, розлад дихання, у індичат та гусенят — інфраорбітальний синусит, кон'юнктивіт. Хвора птиня пригнічена, тримається відособлено, низької вгодованості.

Патологічні зміниОсновні зміни виявляють в органах дихання. Вони характеризуються катаральним, іноді фібринозним синуситом, ринітом, ларингітом, трахеїтом, бронхітом, катаральною чи крупозною пневмонією, серозно-катаральним або фібринозним аеросакулітом. На початку захворювання на слизовій оболонці гортані й трахеї формуються дрібні росисті утворення за рахунок гіперплазії лімфофолікулів. Такі ж самі утворення спостерігають на стінках повітроносних мішків. У птиці, хворої на респіраторний мікоплазмоз, у крові утворюють­ся специфічні антитіла, які виявляються у різних серологічних ре­акціях. Напруга імунітету нестійка і недовготривала.

ДіагнозУраховують епізоотологічні, клінічні, серологічні та патолого-морфологічні дані, результати бактеріологічних досліджень. Захворювання диференціюють від колібактеріозу, аспергильозу, інфекційного ларинготрахеїту, реовірусної інфекції.

ЛікуванняЗамінюють неблагополучне стадо на здорову птицю. Приміщення ретельно дезінфікують, прово­дять необхідні санітарні обробки на території господарства.

ПрофілактикаРоботу починають в інкубаторі. Ефективна про­філактична дія проти мікоплазмозу — це обробка яєць розчинами морфоцикліну, тилану, неоміцину та іншими препаратами. Ці ж пре­парати застосовують в інкубаторі у період виведення курчат, індичат та гусенят згідно з діючими настановами. Розчини розпилюють із розрахунку 2 см³ на 1 м³ приміщення, експозиція 20—30 хв. Для профілактики мікоплазмозу у птиці застосовують антибак­теріальні препарати широкого спектра дії за віковими періодами: 1—7 діб; 31—35; 50—55; 90—97 діб.

Збудник хворобиЗбудник хвороби М. gallisepticum, роду Mycoplasma, родини Mycoplasmataceae, класу Mollicutes. Це факультативний аероб без клітинної оболонки, подібний до L-форми бактерій. Мікоплазми нестійкі у навколишньому середовищі, чутливі до стрептоміцину, канаміцину, тилану, біоміцину, натрію гіпохлориду, 2%-го розчину їд­кого вапна та 2%-го розчину формальдегіду. Температура 50 °С інактивує збудник за 20 хв.