Міністерство освіти і науки, молоді і спорту України

Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника

Педагогічний інститут

«М .Г .Стельмахович про родинне виховання»

ВИКОНАЛА:

Студентка групи ДВПН- 41

Ковбасюк Христина Іванівна

Івано-Франківськ

2011 р.

ПЛАН

ВСТУП

1. М.Г.Стельмахович про родинне виховання.

2. Завдання, зміст і методика виховання дітей в сім'ї

Список використаної літератури

ВСТУП

Мирослав Гнатович Стельмахович (25 червня 1934, с. Уличне Дрогобицького району, Львівської обл — †23 квітня 1998) — доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АНП України.

Мирославу Гнатовичу Стельмаховичу належить визначна роль у глибинному дослідженні української етнопедагогіки та традиційного родинного виховання. Вченим, починаючи з 1988 року, започатковано рух за відродження й розвиток автентичної української педагогіки й шкільництва на засадах національної педагогічної культури рідного народу, започатковано вивчення українського народознавства в школі.Зміст

Доля кожної людини, кажуть, визначена Богом ще до її народження. Одному вона стелиться широким світлим шляхом, іншому готує важкі життєві випробовування все життя в боротьбі із нею. Але, можливо, саме тому ті другі, гартовані в двобої з долею, досягають світлих вершин, про які перші лиш мріють. Саме такою, тернистою, але водночас цікавою і захоплюючою, склалася життєва дорога Мирослава Гнатовича Стельмаховича. В 1934 році в Прикарпатському с. Уличне в сім'ї Гната Стельмаховича народився первісток син Мирослав. можливо, батько бачив у ньому майбутнього ґазду-господаря, який замінить колись його за звичаєм, як старший в родині. Та Боже провидіння дарувало йому інший талант, визнання якого прийшло до Мирослава Гнатовича через довгі рокисиріцтва, важкої фізичної та розумової праці. Батько в 1939 році пішов на війну, з якої так і не повернувся — загинув у німецькому полоні, через рік не стало й матері. Мирослав разом з молодшим братом Богданом залишається на вихованні стрика Олексія та маминої родички, які побралия, щоб замінити їм батька і матір. Через довгі роки Мирослав Гнатович зберіг найтепліші почуття до своєї але особливо другої «мами». Наступні роки, вертаючись в рідне село, ніколи не промине порога її хати, щоб лишній раз засвідчити їй свою лобов і повагу. Ще дитиною, згадують однолітки, однокласники Мирослава, який вирізнявся з-поміж них своєю буйною фантазією, придумати нову гру, чудовим даром захопитивсіх цікавою розповіддю, писати прекрасні твори, висловлюючи власні думки і погляди. Вже будучи школярем, вдруге після свого сиріцтва йому прийшлося зіткнутися із «злою долею» — поплатитися за своє «вільнодумство» у випускному кзаменаційному творі «срібною медаллю».Але мрія — стати вчителем, нести своїм вихованцям «гарне, пречудове українське слово» не полишала Мирослава. В 1953 р. він вступає до Дрогобицького вчительського інституту, який закінчив з відзнакою. Де б не працював Мирослав Гнатович — чи у Турківському районі, чи на Івано-Франківщині, чи то вчителем української мови та літератури, чи директором школи, чи інспектором райво, а чи по-сумісництву в бібліотеці, він віддається «справі свого життя до останку». Маючи великий досвід, як вчитель-практик, в цей час він багато працює над проблемами української мови, над виробленням практичних рекомендацій по роботі над розвитком мовлення, збирає багатий мовний матеріал. Для використання його на уроках української мови видає посібники з української мови, які звичайно добре знайомі українським філологам — «Збірник вправ з української мови для 4 кл» та «Розвиток писемного мовлення учнів». Його зусилля не залишаються непоміченими і в кінці 60-х років. Мирослав Гнатович Стельмахович закінчує аспірантуру в Києві, і починає працювати в Івано-Франківському педагогічному інституті. Правда тут не обійшлось без примх долі — проблеми української мови, які він обрав для дисертації, не знаходили в цей час підтримки, коли рідна мова в «рідній школі» стала пасербицею. Тоді ж Мирослав Гнатович звертається до народної педагогіки, з її чистих джерел черпає творче натхнення і «запал живої думки», для великої кількості статей в журналі: «Українська мова і література в школі», «Рідна школа», «Народна творчість та етнографія», посібниках з «Українознавства». Головною працею його життя стала книга «Народна педагогіка» (1985), де він широко використовуючи різноманітний матеріал українського фолькльору, етнографії, надбання передової думки, повсякденної практики родинного виховання в українських сім'ях, розкриває сутність народної педагогіки, її ідеали, традиції, зв'язок з історією і культурою. Ця праця вже давно стала «класичним посібником» для вчительства і зокрема пед. колективу Уличненської СЗШ у вихованні учнів на найкращих традиціях української культури. Відбувається і взаємне збагачення Мирослава Гнатовича в багатьох працях звертається до практичного досвіду вчителівцієї школи. Благодатні для українського відродження 90-ті роки принесли визнання таланту і невтомній праці Мирославу Гнатовичу. Йому присвоєно звання академіка. В той час він декан педагогічного факультету Івано-Франківського університету ім. В. Стефаника. Та рідний одчий край Прикарпаття манить його до себе, тут його коріння, тут його спогади, його надія, тут те життєдайне джерело, яке дає йому духовну наснагу. В квітні 1998 р. перестало битися серце Мирослава Гнатовича Стельмаховича.