1.Світогляд,сутність,структура,типи.

Відколи наші предки почали усвідомлювати себе людьми, відтоді появилося прагнення осягти світ, в якому живемо, а також зрозуміти самих себе. Цей потяг до знань у людини є постійним. Нехай не завжди знаходимо на ці питання чітко сформульовані та правильні відповіді, все ж упродовж життя людина певним чином сприймає світ і розуміє своє місце в ньому, визначає своє ставлення до світу поглиблює знання про саму себе. Отаке найбільш загальне й цілісне бачення і розуміння людиною світу й самої себе в ньому і є світоглядом. По іншому, світогляд - це сукупність поглядів, норм, оцінок, принципів, які визначають найбільш загальне бачення й розуміння світу, місця в ньому людини, а також життєві позиції та програму поведінки і дій людей.

Цілісний характер світогляду зумовлений тим, що в ньому поєднуються почуттєвий (емоційний) і розумовий (інтелектуальний) рівні. Сприймається світ передусім органами чуття, внаслідок чого формується світовідчуття. Досвід формування пізнавальних уявлень за допомогою наочних образів називається світосприйняттям. В результаті їх поєднання й виникає світорозуміння - найвищий рівень світогляду.

Світогляд має соціально-історичний характер. Передусім світогляд містить у собі знання. Пізнаючи, людина водночас оцінює пізнане, виробляє відповідне до нього ставлення, цебто, формує свої ціннісні орієнтації.

Знання і ціннісні орієнтації становлять світогляд лише коли поєднуються з переконаннями. Вони з'єднують думку з дією, тому є ядром світогляду.

Розрізняються різні історичні типи світогляду. Починалося все з наївного реалізму – фіксації у мозку наших предків того, що оточувало їх. Пізніше у мозку почали зароджуватись здогадки, – ілюзорні уявлення, перші творчі спроби пояснення і констатації специфіки існуючого. Так сформувався міфологічний світогляд – перша спроба людини пояснити світ. Саме через міфотворчість люди намагалися з'ясувати для себе походження, початок і будову Всесвіту, сутність найважливіших явищ природи. Міфологія, таким чином, являю собою найбільш ранню форму духовної культури. Це була перша цілісна картина світу, що поєднувала в собі реальність і фантазію, природне й надприродне, думки й емоції, знання й віру.

Так у надрах міфології зароджується новий історичний тип світогляду – релігія. У своєму поясненні світу вона виходить із визнання надприродного поділу світу на "поцейбічний" – земний, природний, і "потойбічний" – надчуттєвий, надприродний, небесний. Релігія – складне духовне утворення. Способом її існування є внутрішня віра людини, яка не потребує доведень, вважається самодостатньою. Зовнішня ж форма релігії знаходить виявлення у культі – системі дій, якими віруючі намагаються «плинути на надприродне і реальний світ.

Третім її витоком є народна мудрість. У процесі пізнання й практично-перетворюючої діяльності людина поволі долала світоглядну обмеженість міфів та релігії, багато чого пояснювала з позицій здорового глузду й тверезого розуму. Мудрість народу нагромаджувалася у приказках, прислів'ях й інших жанрах народнопоетичної творчості, наближаючи її до філософського осмислення буття. Лише узагальнивши усе цінне можна було перейти до філософії, яка є теоретично обґрунтованим світоглядом.

Світогляд має також функціональну структуру, елементами якої є віра, воля, надія, ідеал, тощо. Носієм та виразником світогляду може бути як одна окремо взята людина, так і певна соціальна група, сім’я, клас, етнос, суспільство в цілому.

Поєднання в світоглядові людини здатності до мислення і раціонального пізнання, її емоцій та почуттів, настроїв і переживань, вірувань та переконань свідчить про те, що світоглядна сфера є невіддільною від людини та її сутності.