Урок як основна форма навчально-виховного процесу з рідної мови

Основною формою організації навчально-виховної роботи в початковій школі є урок — організаційний елемент навчального процесу, об'єднаний у смисловому, часовому та організаційному аспектах. Саме на уроці вирішується, наскільки ґрун­товними будуть знання, наскільки сталими будуть сформовані в учнів на основі знань практичні навички, як навчання поєднуватиметься з життям, вихованням, як розвиватимуться їхня пізнавальна активність, самостійність, спостережливість, увага, воля, мислення і мовлення.

Якість уроку залежить від майстерності вчителя, від його теоретичної і ме­тодичної підготовки, розуміння педагогічних ідей нової програми, осмислення проблем типології, структури і методики уроку.

Проблему типології, структури, методики уроків у загальнопедагогічному аспекті висвітлювали у своїх працях Б. П. Єсипов, М. О. Данилов, С. В. Іванов, В. О. Онищук, М. М. Скаткін та ін. Типологію, структуру і методику уроків мови досліджували О. В. Текучов, С. X. Чавдаров, Г. І. Чуйко, М. К. Тищенко, О. М. Біляєв, К. А. Москаленко, Г. О. Петровська та ін.

Для правильної і чіткої організації процесу навчання мови, підготовки і про­ведення високоефективних уроків кожному вчителеві початкових класів важливо бути обізнаним зі структурою і типами уроків, з вимогами до сучасного уроку мови.

Відомо, що процес пізнання нового має поетапний характер: етап сприймання, усвідомлення нового матеріалу; етап осмислення, запам'ятовування усвідомлених знань, формування на їх основі певних умінь і навичок; етап перевірки ступеня засвоєння знань, умінь і навичок; етап узагальнення, систематизації засвоєного і стадія повторення вивченого; етап практичного використання набутих знань, умінь, навичок. Поетапність процесу пізнання, засвоєння знань, умінь і навичок безпосередньо пов'язана з проблемою типології уроків. Кожен урок є однією з ла­нок ланцюга занять, на яких здійснюється процес пізнання нового. Наприклад, певний етап робот и "над і навичок визначає уроку.

матичним правило] і^^сві^омили його, то п^бцйс засвоєння одержаних на першому

імені Олександра д^аженіса ¹⁷

і (не. і;

етапі знань потребує переходу на новий етап — формування практичних умінь та навичок, що зумовить зміну типу, структури уроку.

Залежно від стадії процесу пізнання, дидактичної мети в сучасній педагогіці зберігається класична типологія уроків у початкових класах: 1) уроки засвоєння нових знань; 2) уроки осмислення знань і формування на їх основі певних умінь і навичок; 3) уроки застосування знань, умінь і навичок; 4) уроки узагальнення і систематизації знань; 5) уроки перевірки, оцінювання і корекції знань, навичок і вмінь; 6) комбіновані уроки. Особлива роль у формуванні мовленнєвих умінь та навичок належить урокам розвитку зв'язного мовлення та урокам аналізу пись­мових робіт молодших школярів. В останні десятиріччя в дидактиці з'явився ще один тип уроку — нестандартний, або нетрадиційний.

Кожний урок має певну структуру, яка складається з послідовно взаємопов'я­заних елементів, етапів. Під структурою уроку розуміють етапи навчально-виховної діяльності учнів, види і форми завдань, зумовлених навчальною і виховною метою конкретного уроку, характером і змістом навчального матеріалу, ступенем підготов­ки учнів; методами та прийомами, що застосовуються на даному уроці. Характер елементів структури визначається тими завданнями, які слід вирішувати на уро­ках певного типу. Послідовність завдань залежить від логіки і закономірностей навчального процесу. Логіка процесу навчання полягає в поетапному просуванні учнів від незнання до знання: засвоєння нових знань неможливе без опертя на раніше набуті та на минулий досвід. Це означає, що будь-яке формування нових знань відбувається на базі актуалізації опорних знань учнів. Отже, актуалізація опорних знань учнів є одним з основних елементів структури уроку.

У структурі уроку наявний етап формування нових понять, засвоєння нових знань та етап застосування цих знань — формування вмінь і навичок. Кожен етап дидактичної структури пов'язаний із попереднім. Однак їх послідовність залежить від типу уроку. Так, урок вивчення нового матеріалу не завжди може починатися з актуалізації нових знань, а з уведення нового поняття шляхом пояснення вчителя або створення проблемної ситуації.

У структурі кожного типу уроку є внутрішня дидактична підструктура. Вона розкривається і конкретизується в методичних аспектах уроку — системі прийомів: розповідь, вправа, читання тексту тощо. Якщо кількість компонентів дидактичної підструктури стала, то методична підструктура — категорія змінна. Кількість і різноманітність елементів у ній, їх послідовність залежать від мети та завдань уроку. Наприклад, на етапі засвоєння нових понять учитель може обрати один із методичних прийомів: проблемний виклад, пояснення, бесіду, демонстрацію фрагмента кінофільму тощо.

Щодо структури уроку в дидактиків і методистів існують різні думки. Одні — за постійну, незмінну побудову уроку і стверджують, що її відсутність може призвести до непослідовності, хаотичності в роботі вчителя. Інші пропо­нують гнучко вибирати структуру уроку з огляду на конкретні вияви мотиваційно- змістового наповнення уроку. Третя група дидактиків вважає раціональним поєд­нання постійної дидактичної структури та варіативної методичної, яка покликана розв'язати певні навчальні завдання на конкретному уроці.

Як зазначають сучасні педагоги, учителеві не обов'язково дотримуватися формального поєднання послідовності етапів уроку, однак він не може порушувати закономірностей пізнавальної діяльності учнів. Важливим сучасним твердженням є те, що доцільність тих чи інших типів уроків та їх структур пропонується оці­нювати за кінцевим результатом процесу навчання.

Визначаючи структуру уроку певного типу, варто зауважити, що в ньому бу­дуть наявні інші елементи процесу навчання, а не лише той, який дав назву саме цьому типу. На уроці майже кожного типу матимуть місце і поглиблення знань, і їх осмислення, повторення, систематизація та узагальнення, удосконалення інших умінь та навичок.

Яскравим прикладом такого поєднання є комбінований урок. Такий тип уроку має класичну структуру, започатковану Я. А. Коменським. У структурі комбінованого уроку виокремлюють такі етапи:

1. Організаційно-мотиваційний, який передбачає мобілізацію уваги учнів, їхню

психологічну підготовку до навчальної діяльності, мотивацію учіння молод­ших школярів. Цей етап має бути динамічним.

2. Перевірка домашнього завдання, повторення та корекція раніше засвоєних

знань, умінь і навичок. На цьому етапі варто застосовувати різноманітні при­йоми роботи: індивідуальне або фронтальне опитування, виконання письмо­вих тестів, завдань або вправ. Підбиваючи підсумки на цьому етапі, учитель має оцінити знання учнів, звернути увагу на виявлені недоліки.

3. Актуалізація опорних знань передбачає відтворення знань, умінь і навичок

учнів, які мають стати основою для засвоєння нових понять та аспектів.

4. Повідомлення нового матеріалу: первинне сприймання й осмислення нових

знань може здійснюватися за допомогою різних методів та прийомів: розпові­ді, пояснення, бесіди, роботи з підручником, створення проблемних ситуацій, демонстрації наочних посібників тощо. Слід відзначити, що під час пояснення нового матеріалу не можна перевантажувати його зміст другорядними дета­лями, а чітко, логічно і послідовно пояснити основне. Розширення і конкре­тизація нового матеріалу здійснюватимуться на наступному етапі.

5. Закріплення вивченого матеріалу (осмислення і застосування знань та вмінь

на практиці) здійснюється шляхом виконання молодшими школярами систе­ми усних і письмових вправ. На цьому етапі визначальна роль в осмисленні нових знань належить логічним операціям аналізу і синтезу, абстрагування і конкретизації, порівняння й узагальнення.