54.Охарак. Субєкти соц.Партнерства.

Суб’єктами СП e: 1) найманi працiвники; 2) роботодавцi; 3) держава.

Найманий працiвник – це громадянин, який укладає договiр з роботодавцем. Цей договiр найму може бути усний або письмовий, але в кожному випадку вiн визначає соц.-тр. умови. В реальностi найманий працiвник як суб’єкт СП може виступати як iндивiд або певна група працiвникiв. Основою групових та iндивiдуальних вiдмiнностей виступають вiк, стать, стан здоров’я, рiвень освiти та професiйна, посадова, галузева належнiсть.Соц.-тр. вiдн. Припускаютьiснування iнститутiв, якi виступають вiд iменi найманих працiвникiв i захищають iхнi iнтереси (профспiлки).

Роботодавець- людина, яка працює самостiйно та наймає для роботи одного або декiлькох осiб. Згiдно мiжнародноi класифiкацii роботодавець є власником засобiв виробництва.

Держава як суб’єкт СП найчастiше виконує такi функцii: 1) законодавець; 2)захисник прав; 3) регулювальник. Ступiнь реалiзацii кожноi iз цих функцiй держави, характер iх поєднання в кожний конкретний момент часу визначається полiтичними, iсторичними та економiчними умовами розвитку держави. Соцiальне партнерство являє собою такий тип i систему вiдносин мiж роботодавцями та працiвниками, за якого в межах соцiального миру забезпечується узгодження iхнiх соц.-тр. вiдносин. Взаємдiя i спiвробiтництво сторiн здiйснюється на тристороннiй (трипартизм) спiвпрацi спiлки пiдприємцiв, тобто роботодавцiв, профспiлок та органiв державноi влади. Для ефективного спiвробiтництва необхiдне чiтке визначеня iнтересiв кожноi з трьох основних соцiальних сил суспiльства, розумний розподiл ролей i вiдповiдальностi за визначення i реалiзацiю спiльноi соц.-ек. полiтики.

55.Охарак. Систему угод,колективних договорів

Колективні угоди є актами соціального партнерства, зміст яких охоплює норми права, прийняті за домовленістю сторін, досягнутою у процесі проведення колективних переговорів. Колективні угоди містять положення, що є обов'язковими для роботодавців і їх об'єднань, представників найманих працівників і їх об'єднань, органів державної виконавчої влади. Умови колективних угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, що їх підписали. Згідно з Законом України "Про колективні договори і угоди" розрізняють такі колективні угоди:

-генеральна угода, що укладається на державному (всеукраїнському) рівні;

-галузеві угоди, що укладаються на галузевому рівні;

-регіональні угоди, що укладаються на регіональному (адміністративно-територіальному) рівні.

Сторонами генеральної угоди є професійні спілки, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, та роботодавці, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, на підприємствах яких зайнято більшість найманих працівників держави. Відповідно сторонами галузевої угоди є роботодавці і їх об'єднання, профспілки або об'єднання профспілок та інших представницьких організацій працівників, які мають відповідні повноваження, достатні для ведення переговорів, укладення угоди та реалізації її норм на більшості підприємств, що входять у сферу їх дії. Угода на регіональному рівні укладається між місцевими органами державної влади або регіональними об'єднаннями підприємців, якщо вони мають відповідні повноваження, і об'єднаннями профспілок чи іншими уповноваженими найманими працівниками органами.

Колективний договір — це нормативно-правовий договір, що укладається на локальному (виробничому) рівні між роботодавцем і найманими працівниками з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин та узгодження інтересів суб'єктів соціального партнерства.

Два чинники — використання найманої праці і наявність статусу юридичної особи — визначають сферу укладення колективного договору.