МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний університет “Львівська політехніка”

ЗВІТ

до лабораторної роботи № 1

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ АЛГОРИТМІЧНОЇ МОВИ С.

ОПЕРАТОРИ РОЗГАЛУЖЕННЯ ПРОГРАМИ У МОВІ С

Виконав:

Ст. гр. КНз-21

Перевірив:

Доц. кафедри САП

ЛЬВІВ – 2011

Теоретичні відомості

C - універсальна мова програмування. Вона розроблялась в тісному зв’язку з системою UNIX, однак не є прив’язаною до цієї операційнї системи і може використовуватись у будь-яких операційних системах або машинах.

C - мова порівняно “низького рівня” У ній немає:

а) прямих операцій над такими об’єктами як множини, стрічки, списки і масиви;

б) операцій які маніпулюють з цілими масивами або стрічками, натомість використовуються структури;

в) засобів розподілу пам’яті окрім можливості визначення статичних змінних і стекового механізму при виділенні місця для локальних змінних функцій;

г) засобів вводу-виводу (READ, WRITE) і методів доступу до файлів.

Все це механізми високого рівня, які в мові C реалізуються за допомогою функцій.

Мова C містить засоби лише послідовного управління ходом обчислень: не містить засобів мультипрограмування і паралельних процесів.

Основна філософія мови C грунтується на тому що програміст знає, що робить і явно вказує ці наміри. Тому мова C не є “строго типізованою” мовою. Крім того, рівень пріоритетності виконання деяких операторів не є загальноприйнятим, деякі синтаксичні конструкції вимагають покращення. Не звертаючи увагу на деякі недоліки, мова C є ефективною і виразною мовою, придатною для широкого кола задач.

Алфавіт мови c

Програма в мові C записується символами алфавіту, який містить:

1) великі і малі букви латинського алфавіту;

2) десяткові цифри від 0 до 9;

3) спеціальні символи: “,”, [,],(,),{,},+,-,/,%,\,;,:,?,<,>,+,-,|,^,&,*,#.

Із символів складаються базові елементи мови.

Правила запису імені змінної або іменованої константи (ідентифікатора):

1. Ідентифікатори складаються з букв, цифр і знаку підкреслення (“-”) (до складу ідентифікатора не може входити будь-який спеціальний символ).

2. Першим символом повинна бути буква. Не можна починати ідентифікатори із знаку підкреслення оскільки багато змінних бібліотечних програм починається саме з цього знаку.

3. Не можна плутати в ідентифікаторах великі і малі букви (Х і х - це два різні ідентифікатори). Здебільшого імена змінних набирають малими буквами, а іменовані константи - великими.

4. Ідентифікатори не можуть співпадати з ключовими словами мови C.

5. Довжина ідентифікатора: для зовнішніх імен не більше 6 символів; для внутрішніх - не більше 31 символа.

Типи і розміри даних

У мові C дані поділяються на 2 групи:

1) прості або скалярні;

2) складні або структуровані.

Для скалярних даних існують такі базові типи:

1) char - одиничний байт, що містить один символ;

2) int - ціле число;

3) float - число з плаваючою крапкою одиничної точності;

4) double - число з плаваючою крапкою подвійної тосності.

Константи

Константи можуть бути тих самих типів що і змінні:

1) цілого: 1024

2) цілий довгий: 124727119L - останне літера L (або l);

3) беззнаковий довгий: 124727429UL - останні літери UL (або ul);

4) з плаваючою крапкою 7.1425;

5) в експоненціальній формі 0.742е-1;

6) символьні константи ‘X’,’L’,’0’.

Структура програми

По аналогії з Паскалем і Фортраном програма на мові C складається з двох частин:

1) заголовка, 2)тіла програми.

Заголовок складається з директив препроцесора і імені функції. Тіло програми або функції являє собою набір операторів і міститься в фігурних дужках “{}”, що аналогічно оператором Веgin і end у Паскалі. Ознакою закінчення оператора є символ крапка з комою “;”.

В одному рядку може бути кілька операторів як і у Паскалі, але бажано дотримуватись правила “одна стрічка - один оператор” (як у Фортрані), тоді програма більш наглядна і легше читається.

Коментарі в мові C обмежуються символами /* і */.

Наведемо приклад простенької програми за допомогою якої вводимо з клавіатури символ, а на екран виводимо код цього символа.

# include<stdio.h> /* заголовок */

main()

{

char ch;

рrintf (введіть символ\n”); /*тіло функції}*/

scanf (“%с”, &ch);

printf(“\n код символу %C:%d)\n”,ch,ch);

}

Кожна програма на мові C складається з функцій. Функції в C подібні до підпрограм і функцій в Фортрані і до процедур і функцій в Паскалі. В наведеному прикладі це функція main () -основна програма пусті дужки при імені функції означають, що ніяких вхідних параметрів основна програма не потребує. Стрічка # include<stdio.h>вказує компілятору, що необхідно включити інформацію, яка міститься у файлі stdio.h - стандартна бібліотека вводу-виводу. Значок # означає, що це директива препроцесора. Значки “<>” означають, що це стандартні файли, якими комплектується компілятор C.

В наведеному прикладі функція main складається з 4 операторів.

char ch; - опис типу змінної ch.

рrintf (“введіть символ \n”); - виклик бібліотечної функції виводу на друк.В дужках задається список виводу. В даному випадку друкується стрічка символів, що міститься в подвійних лапках:

введіть символ.

Значок \n - перехід на наступну стрічку. scanf (“%с”, &ch); - виклик бібліотечної фукнції форматного вводу.

Аргументами цієї функції є:

1) специфікатор формату: “%c”; 2) вказівник на змінну сh; &ch.

Слід пам’ятати, що для того щоб ввести за допомогою функції scanf якесь значення і присвоїти його змінній одного з основних типів, перед іменем змінної необхідно записати символ “&”(крім char).

Специфікатор формату відображає тип змінної, що виводиться на друк або вводиться з клавіатури.

Розрізняють такі специфікатори формату:

%d- десяткове ціле число:

%f - число з плаваючою крапкою, десятковий запис;

%e - число з плаваючою крапкою, експоненціальний запис;

%g - число з плаваючою крапкою або десятковий або експоненціальний запис аналогічно формату G у Фортрані. Використовується тільки при виводі змінних;

%c - один символ;

%s - стрічка символів;

%u - десяткове ціле без знаку;

%o - вісімкове ціле число без знаку;

%x - шістнадцяткове ціле число без знаку.

Четвертий оператор тіла програми printf(“\n код символу ‘%с’:%d)\n”,ch,ch); виведе на екран повідомлення “код символу”, символ, який Ви набрали з клавіатури, в лапках, а тоді ціле число, що є кодом ASCII цього символа.

Стандартні функції

Основні математичні функції описуються в файлі <math.h> і приводяться в таблиці 2.

Таблиця 2

Ім’я функції	Математичний запис	Тип і межі зміни аргументів	Тип результату
sin(x)	sin x	double	double
cos(x)	cos x	double	double
tan(x)	tg x	double	double
asin(x)	arcsin x	double x[-1,1]	[-/2,/2]
acos(x)	arccos x	x[-1,1]	[0,]
atan(x)	arctg x	x[-/2,/2]	double
sinh(x)	sh x	double	double
cosh(x)	ch x	double	double
tanh(x)	th x	double	double
exp(x)	ex	double	double
log(x)	ln x	x>0	double
log10(x)	lg x	x>0	double
pow(x,y)	xy	x0; y>0	double
sqrt(x)		x0	double
fabs(x)	|x|	double	double
ldexp(x,n)	x . 2n	x-double, n-int	double
fmod(x,y)	Залишок від ділення дійсних чисел х на у	double	double