Паспортні формальності

Паспорт є офіційним документом, який засвідчує особу громадянина при виїзді за межі країни, перебуванні за її межами і в'їзді у свою країну. Це основна функція паспорта. У паспорті громадянина України, призна­ченому для поїздок за кордон, вказуються двома мовами (англійською та українською): прізвище й ім'я мандрівника; його стать, вік, дата і місце народження; номер паспорта, дата видачі та термін його дії; орган, який видав паспорт. Відповідно до чинного законодавства і конституційних гарантій на право вільного переміщення громадян, паспорт надає право на вільний виїзд за межі країни і повинен зберігатися в його власника, за винятком випадків, передбачених законодавством країни.

Римська конференція з міжнародних подорожей і туризму (1963) ре­комендувала урядам узгодити універсальні вимоги до паспортних фор­мальностей, зокрема, привести закордонні паспорти всіх держав у від­повідність до стандартів ІКАО, що уможливить їх перевірку за допомогою комп'ютерних систем.

Крім звичайних закордонних паспортів тієї чи іншої держави, в між­народних поїздках з метою туризму можуть використовуватися міжна­родні студентські картки — International Student Identity Card (ISIC) (посвідчення особи), а в окремих випадках (не по лінії туризму) — інші документи:

— паспорт (посвідчення особи) іноземця чи особи без громадянства, який видається іноземному громадянину, що постійно проживає в дер­жаві;

• дипломатичні, консульські, службові паспорти;

• сімейні паспорти на чоловіка і дружину (з дітьми чи без дітей);

• паспорт (посвідчення особи) дитини;

• паспорт моряка;

• інші спеціальні документи.

Відповідно до закону "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну", основними документами, на підставі яких громадяни України можуть виїжджати і в'їжджати в Україну, визнані:

• паспорт;

• дипломатичний паспорт;

• службовий паспорт;

• паспорт моряка.

Для оформлення закордонного паспорта громадянин України повинен подати:

• заяву відповідної форми зі зазначенням (якщо є) трудової діяльності за останні 5 років у двох примірниках;

• свій український паспорт і свідоцтва про народження дітей (якщо заявник просить внести відомості про них у свій паспорт чи видати їм паспорти);

• чотири власних фотографії встановленого зразка, а при внесенні відомостей про дітей — фотографії дітей;

• облікову картку;

• військовий квиток (для військовозобов'язаних);

— квитанцію про сплату державного збору й оплату вартості бланка паспорта.

Відомості про трудову діяльність у заяві посвідчуються за місцем пра­ці (служби, навчання). Для підтвердження зазначених у заяві відомостей про трудову діяльність співробітник органу, що оформляє паспорт, має право вимагати від заявника пред'явлення трудової книжки. Датою по­дання заяви вважається день подання всіх передбачених і належним чином оформлених документів. У разі оформлення паспорта за місцем прожи­вання термін оформлення не повинен перевищувати одного місяця від дня подання заяви.

Паспорт видається терміном на десять років. У разі його втрати необхід­но негайно звернутися з заявою в найближче відділення міліції чи дипло­матичне представництво України за кордоном.

Якщо турист втратив паспорт, перебуваючи за кордоном, йому видаєть­ся посвідчення, яке засвідчує особу громадянина України і надає йому право на в'їзд (повернення) до України. Посвідчення видає дипломатичне представництво чи консульська установа України на термін, необхідний для повернення додому, але не більше 15 днів. Щоб одержати таке по­свідчення, заявник подає:

— заяву встановленого зразка;

— документ (довідку, протокол), виданий компетентним органом краї­ни перебування, який підтверджує факт його звернення з приводу втрати паспорта;

— дві фотографії;

— документи, які дозволяють ідентифікувати особу заявника, встано­вити його місце проживання в межах України (права водія тощо).

За відсутності в заявника документів, які підтверджують його особу, українське громадянство і місце проживання в межах України, диплома­тичне представництво чи консульська установа України надсилає для перевірки відповідний запит у паспортно-візову службу МЗС України.

Діти, як правило, виїжджають на відпочинок у супроводі хоча б одно­го з батьків, вихователів чи опікунів. Якщо неповнолітній виїжджає в іншу країну з одним із батьків, він повинен мати при собі, крім паспор­та, нотаріально посвідчену згоду другого з батьків на його виїзд із зазна­ченням країни і терміну виїзду. Якщо дитина виїжджає без супроводу батьків, вона повинна мати, крім паспорта, нотаріально посвідчену згоду обох батьків. Якщо ж батьки розлучені, згода другого з них не потрібна, але при цьому необхідно подати копію свідоцтва про розлучення. Якщо один із батьків заявить про свою незгоду на виїзд неповнолітньої дитини в турподорож за кордон, питання про можливість її виїзду вирішується в судовому порядку.

Укладаючи договір з туристом, багато турфірм включають до нього пункт, який передбачає, що турфірма не несе відповідальності за правиль­ність оформлення закордонного паспорта клієнта. Відповідальність за правильність оформлення паспорта звичайно покладається на самого ту­риста. Водночас, приймаючи документи від клієнта, туристична фірма зобов'язана звернути увагу на туристичні формальності: перевірити зов­нішній вигляд і зміст паспорта туриста, дату закінчення терміну його чинності, переконатися в наявності підпису в паспорті його власника. Якщо в паспорт внесені відомості про дітей, необхідно також перевірити наявність вклеєної в паспорт фотографії дитини. Паспорт туриста повинен бути чинним на дату його повернення в країну з закордонної поїздки і не повинен мати технічних дефектів (пошкоджених сторінок, відклеєної фотографії, нечіткої печатки тощо). Якщо турист не пройшов паспортно­го контролю через наявність перелічених недоліків, туристична фірма від­повідальності не несе.

Студенти, школярі й викладачі всіх країн, подорожуючи за кордон, крім паспортів, можуть використовувати міжнародну студентську картку (посвідчення особи) International Student Identity Card (ISIC) — Єдине міжнародне студентське посвідчення.

Міжнародна конфедерація студентського туризму (МКСТ), заснована 1949 р. у Швеції, координує роботу навчальних центрів і студентських таборів у всьому світі. До неї входять п'ять асоціацій, одна з них із 1969 р. здійснює програму ISIC, яка забезпечує студентам знижки під час подо­рожі, а також пільги, пов'язані з відвідуванням музеїв, театрів та інших культурно-видовищних заходів. Щорічно випускається близько 2 млн карток, а за більш ніж 50 років дії програми посвідчення ISIC одержали понад 50 млн студентів. Посвідчення ISIC визнаються в 90 країнах і ви­користовуються, в тому числі, як своєрідна перепустка у студентські містечка. На їх підставі можна одержати місце (номер) у молодіжному готелі, пільгові квитки у музеї, театри та на виставки, пільги на прокат спортивного інвентарю. Мінімальний розмір знижки — 5 %, максималь­ний — 100 %. Знижки від 10 до 50 % власники карток зазвичай одержу­ють при купівлі квитків на літак, поїзд, автобус. Міжнародна конфедера­ція студентського туризму щорічно організовує чартерні перевезення студентів багатьма закордонними авіакомпаніями. Запроваджено спеціаль­ні молодіжні тарифи. Бронювання квитків і місць у готелях за посвідчен­ням ISIC треба здійснювати заздалегідь. Деякі бари, кафе, клуби також надають знижки власникам карток (при вході до цих закладів, як прави­ло, розміщено логотип ISIC).

Для в'їзду в іншу державу і тимчасового проживання на її території туристу, як правило, потрібна віза.

Віза (від лат. visum — проглянуте) — дозвіл конкретній особі на в'їзд в іншу країну, виїзд з її території, транзитний проїзд через неї. Виходячи з цього, візи бувають в'їзними (entry visa), виїзними (exit visa) і транзит­ними (transit visa).

Віза може бути одноразовою (на одноразовий в'їзд у країну у визначе­ний період часу на певний термін) і багаторазовою (multy). На підставі багаторазової візи можна перетинати державний кордон кілька разів за визначений період часу (протягом трьох, шести місяців чи року). У деяких випадках у багаторазовій візі зазначається конкретна кількість поїздок і їхня тривалість (наприклад, 10 разів на рік тривалістю два тижні кожна поїздка). Візи можуть бути індивідуальними (проставляються в паспорт туриста) і груповими (окремий документ), шенгенські (на в'їзд у країни Шенгенської угоди), студентські (на навчання) та ін.

За призначенням візи поділяють на такі види: туристична (без права займатися оплачуваною діяльністю в країні призначення); гостьова (з правом роботи); службова (ділова, приватна); імміграційна (на постійне місце проживання).

У багатьох країнах існує своя класифікація віз. У США, наприклад, таких віз близько 20: В-2 — туризм, приватні й гостьові поїздки; С-1 — транзитна віза; D-1 — групова віза; F-1 — студентська віза з правом пра­цевлаштування на території студмістечка; J-1 — віза для студентських обмінів; К-1 — віза для молодят; М-1 — М-4 — візи для студентів неака­демічних закладів освіти на канікули; 0-1 — віза для іноземців; R-1 — віза для прочан (паломників) та ін.

Існує також особливий вид візи — поліцейська віза. її одержують осо­би, які потрапили в країну внаслідок різних форс-мажорних обставин: терористичних актів, викрадення літаків, стихійних лих, небезпечної для життя і здоров'я хвороби, аварій транспортних засобів та ін.

Туристична віза надає право власнику паспорта на тимчасовий в'їзд у країну відвідування з метою туризму і відпочинку. Вона є основним документом для відвідування іншої держави і підтверджує, що паспорт туриста зареєстрований у консульській установі держави, яку він планує відвідати. Видають візи консульські відділи посольств іноземних держав чи генеральні консульства в регіонах. Для одержання візи за допомогою турфірм необхідно подати анкети встановленого зразка (для різних країн вони можуть бути різними), паспорт, візову підтримку, тобто запрошення від приймаючої сторони, фотографії й оплатити консульський збір. У де­яких посольствах для отримання візи потрібно додатково подати страховий поліс, авіаквиток, а іноді й заставну суму в розмірі 2 тис. дол. США з умо­вою повернення застави після повернення туриста з турпоїздки (якщо консульство має підозри щодо наміру туриста залишитися в країні виїзду після закінчення терміну візи).

Періодично та чи інша країна чи група країн істотно посилюють режим в'їзду, запроваджуючи більш жорсткі правила одержання туристичних віз. При поданні заяви на візу посольства часто вимагають копію й оригі­нал внутрішнього паспорта, довідку з місця роботи з зазначенням посади і розміру окладу та ін. Візова анкета США, наприклад, включає 35 пунк­тів і докладних пояснень. Якщо виникають якісь запитання, заявника запрошують на співбесіду зі співробітником консульства для обговорення можливості поїздки в США. Якщо турист часто виїжджає за кордон і доб­ре ознайомлений із правилами імміграції і туристичними формальностя­ми, візу йому видають звичайно без співбесіди. Відмовляючи у видачі візи, консульство і посольство, згідно з дипломатичним протоколом, не зо­бов'язані пояснювати причину.

Підставами для відмови в наданні віз можуть бути:

• неправильно оформлені документи (в запрошенні сторони, що при­ймає, може бути відсутнім підтвердження бронювання готелю, неправиль­но написане прізвище туриста; термін дії паспорта туриста минає менш ніж через три місяці й ін.);

• якщо у працівників посольства виникають сумніви щодо особистості заявника і намірів перебування в країні (можлива приналежність заявни­ка до терористичних чи екстремістських організацій; нелегальні доходи при купівлі дорогих турів; судимість; намір іммігрувати в країну під ви­глядом туриста; намір молодих дівчат заробляти проституцією за кордоном тощо).

Турфірма, укладаючи договір із туристом, зобов'язана попередити, що вона не несе відповідальності за можливу відмову в наданні візи. У цьому разі збитки, яких зазнав турист, може компенсувати тільки страхова компанія, якщо іншого не передбачено договором страхування. Відмова в отриманні візи спричиняє моральні й матеріальні витрати як туристів, так і турфірм.

UNWТО пропонує при наданні туристичних віз ураховувати такі реко­мендації:

• безвізовий в'їзд дозволений на термін до 3-х днів;

• віза є чинною протягом 12-ти місяців (для одного чи декількох в'їздів) у всіх пунктах, за всіма маршрутами, відкритих для пересування туристів усіма видами транспорту;

• взаємне визнання візи декількома державами;

• у виняткових випадках можливість видачі візи на КПП в'їзду чи дозвіл в'їзду на 72 години.

Турфірмам і туристам, які виїжджають, необхідно враховувати такі особливості візових формальностей:

• практично в усіх країнах під час поїздки не можна переоформити візу, наприклад, з туристичної на студентську;

• під час турпоїздки не можна продовжити термін візи. Для цього потрібно повертатися в країну і знову подавати документи в посольство;

якщо віза була отримана і проставлена в паспорті, але турпоїздка з певних причин не відбулася і перенесена на більш пізній час, тоді необ­хідно спочатку анулювати візу в посольстві, а потім дати запит на нову. Наявність візи в паспорті не дає повної гарантії того, що закордонна поїздка обов'язково відбудеться. Остаточне рішення про в'їзд в ту чи іншу державу ухвалюють відповідні імміграційні (прикордонні, поліцейські та ін.) служби на кордоні держави. Подібна практика часто застосовується на кордонах мусульманських держав. Останніми роками вона дедалі часті­ше застосовується і на кордонах європейських держав, оскільки є вимогою керівництва Євросоюзу.

Усе більше європейських держав вимагають від іноземних туристів, які в'їжджають до них, пред'явлення при перетині державного кордону, крім візи, ваучера і квитка, грошових засобів, достатніх для цивілізованої поїздки (в середньому з розрахунку 50 дол. США (чи 40 євро) на один день перебування).

Щоб підтвердити платоспроможність, іноземець при в'їзді в країну може пред'явити необхідну суму, кредитну картку, дорожні чеки або ту­ристичний ваучер, який гарантує туристу повний пансіон. Вважається, що такі правила допомагають боротися з побутовою злочинністю іноземців і скорочують потік нелегальних іммігрантів. Підраховано, що більшість нелегалів прибувають у країну за туристичними візами, а потім незакон­но залишаються після закінчення терміну їхньої дії.

Шенгенська віза. Туристична поїздка декількома європейськими краї­нами може здійснюватися за оформлення лише однієї такої візи. Згідно з угодою семи європейських країн, підписаною у Шенгені (Люксембург), яка набула чинності 26 березня 1995 р., віза на в'їзд в одну з країн Шенгенської угоди надає право туристу вільно пересуватися територіями інших країн. Спочатку митний і паспортний контроль було скасовано на вну­трішніх кордонах Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Німеччини, Фран­ції, Іспанії й Португалії. Згодом до ШІенгенської угоди приєдналися Греція. Данія, Ісландія, Норвегія, Фінляндія, Швеція, Австрія, Італія. Першими країнами, що підписали договір, стали Бельгія, Німеччина, Іспанія, Люксембург, Нідерланди, Португалія і Франція. У 2006 році до Шенгенської зони приєдналися Австрія, Греція, Данія, Ісландія, Італія, Норвегія, Швеція і Фінляндія. Всі країни, за винятком Норвегії та Ісландії є членами Європейського Союзу, а два члени ЄС, Ірландія і Великобританія, не входять у Шенгенську зону. 21 грудня 2007 року до Шенгенської зони приєдналися ще 9 держав: Угорщина, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Чехія та Естонія. Також до угоди приєднається ще й Швейцарія.

Туристи можуть подорожувати по більшій частині Європи, не турбуючись про формальності. У деяких ви­падках з урахуванням доповнень ці домовленості називають Шенгенськими угодами Європейського Союзу, хоча Шенгенський і Європейський со­юзи — це різні поняття. Шенген — єдиний візовий простір, Європейський Союз — економічна співдружність. У Шенгенську зону входять усі краї­ни — учасниці ЄС, окрім Великої Британії та Ірландії. І тільки одна шен­генська країна — Ісландія — не є членом ЄС. При переході на нову єдину валюту — євро — Швеція, Данія, Норвегія та Ісландія зберегли свої на­ціональні валюти, хоча і входять у ЄС і Шенген. На євро перейшов і Ватикан.

Отримавши Шенгенську візу, можна безперешкодно відвідати будь-яку країну Шенгена. Проте, щоб оформлення Шенгенської візи пройшло безболісно, треба знати декілька простих правил:

1. Необхідно дотримувати правило першого в'їзду - можна перетинати кордон тільки тієї країни, в посольстві якої була отримана Шенгенська віза. Порушення цього правила викличе депортацію, а також заборону на відвідини країн Шенгенської зони. Винятком може стати тільки транзитне пересування.

2. Якщо ви плануєте відвідати відразу декілька країн Шенгенської зони, то візу необхідно оформляти в посольстві країни, в якій ви збираєтеся провести більше всього часу. В цьому випадку також діє правило першого в'їзду.

3. Шенгенська віза може бути одноразовою і багаторазовою.

4. Перелік документів на оформлення візи у всіх посольствах практично однаковий, проте є великі відмінності в термінах подачі документів, видачі віз, а також у списках і вимогах документів, що подаються.

5. На територіях всіх країн Шенгенської зони ведеться загальна база по особах, що здійснювали які-небудь правопорушення. Тому, якщо у вас були якісь проблеми із законом в одній із країн Шенгенської угоди, то, швидше за все, вам відмовлять у в'їзді і в решті країн-учасниць.

6. Невиїзд з країни Шенгенської угоди є дуже серйозним правопорушенням, яке також спричиняє за собою депортацію і заборону відвідин всіх країн-учасниць.

Оформлення Шенгенської візи може здаватися дуже складним, проте якщо слідувати всім вищеперерахованим правилам і підготувати всі необхідні документи, то завдання вже не здається таким нездійсненним.

Отримання візи в країни-учасниці Шенгенської угоди вимагає таких документів:

1. Закордонний паспорт, з терміном дії не менше трьох місяців з моменту повернення до України (у деяких країнах не менше 4-6 місяців).

2. Копія всіх заповнених сторінок внутрішнього паспорта.

3. Довідка з місця роботи на фірмовому бланку, з вказівкою посади, середньомісячного окладу, стажу роботи, а також терміну відрядження або відпустки.

4. Заповнені анкети.

5. Запрошення приймаючої сторони або документ, підтверджуючий броню в готелі на весь період, включаючи інші країни, які ви маєте намір відвідати за цю поїздку.

6. Одна або декілька кольорових фотографій (80% фотографії повинне займати обличчя, вуха і лоб мають бути відкриті).

7. Броня квитка із закритими датами або копія квитка.

8. Доказ платоспроможності - довідка з банку - виписка з рахунку не більше ніж 3-х місячної давності на певну суму в день на людину, або інформація про кількість грошей на картці.

9. Опис туристичного маршруту (не для всіх країн).

10. У разі бізнес-поїздки - додаткова інформація про фірму.

11. Максимальний термін оформлення візи - 21 день

Щоб отримання візи відбулося напевно, у вас можуть зажадати надати нотаріально завірені документи з перекладом, або ж підтвердження бронювання готелю, прислане факсом. Також у деяких посольствах можуть попросити надати не броню квитків, а оригінали. У разі відмови, вони надають авіакомпанії спеціальні документи для повернення грошей. Також для підтвердження платоспроможності можуть зажадати довідки про наявність квартири, машини або іншого майна.

У консульстві звертають увагу на спеціальність, стаж роботи, заробітну плату, наявність родини і дітей, точність поданих відомостей, наявність службових телефонів.

Проблеми з відкриттям візи можуть виникнути у вихідців із Північно­го Кавказу, у тих, хто одержує невелику заробітну плату, молодих неза­міжніх жінок, молодих програмістів (вони найчастіше зважуються на нелегальну імміграцію). Досвід показує, що проблем із шенгенською візою не буває в туристів, які працюють у відомих фірмах, мають хороший прибуток і неодноразово бували за кордоном.

Запроваджено два типи віз:

1. єдина шенгенська віза для короткострокового перебування (до трьох місяців), яка надає право вільно пересуватися територіями країн Шенгена;

2. національна в'їзна віза на строк понад три місяці, чинна в межах держави, яка її видала.

Групових шенгенських віз немає. Пільговий (безвізовий) порядок в'їзду в країни Шенгенської угоди поширюється на громадян Угорщини, Поль­щі, Чехії, Словаччини, Латвії, Литви, Естонії та ін.

Європарламент прирівняв довгострокові шенгенські візи до дозволу на проживання.

Документ передбачає надання права власникам довгострокових Шенгенських віз (студентам, викладачам, науковцям тощо) права на вільне пересування до інших країн, що входять до Шенгенської зони.

До останнього часу Шенгенська угода не дозволяла власникам довгострокових шенгенських віз відвідувати інші країни Шенгенської зони, або їздити транзитом через інші країни, що входять до Шенгенської зони, крім країни, яка видала візу.

Згідно з новим законодавством, максимальний термін дії довгострокової візи встановлено в 1 рік. За необхідності більш тривалого перебування вихідця з третьої країни у країні-члені ЄС по завершенню однорічного терміну має видаватися посвідка на проживання.

У Страсбурзі створений єдиний комп'ютерний банк даних з обліку і кон­тролю іноземців, які в'їжджають на шенгенську територію. Тут містяться відомості про "небажаних осіб", які порушили паспортні й візові формаль­ності, режим перебування в країні, вчинили протиправні дії тощо, на підставі яких особи можуть бути позбавлені права на в'їзд у Шенген на 10 років.

Пільговий порядок в'їзду передбачений для країн з безвізовим режимом: у Туреччину, Єгипет, на Кіпр, у Хорватію, на Мальдіви. Для відвідування цих країн потрібен тільки чинний паспорт.

Правила в'їзду в Шенгенську зону (сайт Міністерства закордонних справ України)

Шенгенська зона об”єднує європейські країни, що підписали Угоду «Про відміну паспортного та митного контролю між країнами Європейского союзу» від 14 липня 1985 року. Угода набрала чинності 26 березня 1995 року. 15 березня 2006 року було прийнято Шенгенський кодекс про кордони.

З 21 грудня 2007 року Шенгенська зона налічує 24 країни ( 22 з 27 країн-членів ЄС та 2 країни Європейської економічної зони): Австрія, Бельгія, Данія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Ісландія, Італія, Греція, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Іспанія, Швеція, Естонія, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія.

Згідно з Шенгенською Угодою, для в’їзду до Шенгенської зони громадяни третіх країн, в тому числі й України, потребують оформлення віз (за деякими виключеннями для окремих категорій громадян України, зазначеними нижче). Візи мають оформлюватися в посольстві тієї країни-учасниці Шенгенської угоди, державний кордон якої перетинатиметься першою або яка є країною основного призначення. Шенгенська віза дійсна для перебування в усіх країнах-учасницях Шенгенської угоди.

Для подачі заяви на отримання візи до Шенгенської зони необхідно мати дійсний паспортний документ або дозвіл на проживання в Україні, який має бути дійсним щонайменше протягом трьох місяців після повернення з країни-учасниці Шенгенської угоди.

Перелік необхідних документів для оформлення Шенгенської візи надається посольством кожної країни-учасниці Шенгенської угоди. До основних документів належать: - візова анкета, паспортний документ, дійсний для виїзду за кордон, ксерокопія першої сторінки закордонного паспорта, поліс медичного страхування, який охоплює термін перебування, зазначений у візовій анкеті. Водночас, згідно з законодавством країн-учасниць Шенгенської угоди, в кожному окремому випадку, з метою підтвердження даних, що містяться у візовій анкеті, консульська посадова особа має право вимагати додаткові документи: підтвердження мети поїздки (запрошення), підтвердження щодо працевлаштування або здійснення підприємницької діяльності заявника, наявність фінансових засобів забезпечення на термін перебування, тощо.

З 01 січня 2008 року порядок виїзду громадян України на термін не більше 90 діб до країн-учасниць Шенгенської угоди, які є членами ЄС, (Норвегія та Ісландія не входять до ЄС) регулюється положеннями Угоди між Україною та ЄС про спрощення оформлення віз. http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_850

Згадана Угода передбачає суттєві преференції для громадян України.

5-річні багаторазові візи можуть отримати дружина/чоловік, батьки та діти громадян України, які мають дозвіл на перебування в державах-членах ЄС, бізнесмени, які регулярно подорожують до держав-членів, журналісти, офіційні особи центральних та місцевих органів влади, постійні члени офіційних делегацій.

1-річні багаторазові візи можуть бути видані діячам науки, культури, спортсменам, професійним перевізникам, членам екіпажів поїздів, учасникам програм обміну між спорідненими містами.

Право на безкоштовне оформлення віз мають дружина/чоловік, батьки та діти громадян України, які мають дозвіл на перебування в державах-членах ЄС, учні, студенти, громадяни, які подорожують з гуманітарною метою, інваліди та супроводжуючі особи, спортсмени та супроводжуючі особи, журналісти, професійні перевізники, члени екіпажів поїздів, пенсіонери, діти віком до 18 років та залежні особи віком до 21 року, члени офіційних делегацій, представники центральних та місцевих органів влади, учасники наукових, культурних та мистецьких заходів, учасники програм обміну між спорідненими містами.

Консульський збір для інших категорій громадян України складає 35 євро, у випадках термінового оформлення візи – 70 євро.

Терміни розгляду заяв на видачу віз становлять до 10 днів, в окремих випадках з метою перевірки наданих заявником відомостей можуть бути продовжені до 30 днів.

Громадяни України – власники дипломатичних паспортів, мають право безвізового в’їзду та перебування на території держав-членів ЄС (за винятком Великобританії, Данії та Ірландії) на термін до 90 днів протягом 180 днів.

Крім цього, для власників службових паспортів України на підставі двосторонніх міжурядових угод діє безвізовий режим в”їзду до Литви, Польщі, Словаччини та Угорщини.

Транзитні візи видаються з правом зупинки і без права зупинки в дер­жаві, через територію якої транзитом подорожують туристичні групи. Транзитна віза з правом зупинки видається на підставі документів, які підтверджують таку необхідність. Як правило, транзитні візи використо­вуються при морських круїзних подорожах в акваторії декількох країн, автобусних турах країнами Європи, програмами яких передбачені одно-, дводенні зупинки в різних містах для екскурсій і відпочинку. Транзитні візи видаються за наявності в'їзних віз у країну призначення і підтверд­жуються проїзними документами. Транзитний проїзд без візи дозволяється туристам, які здійснюють безпересадковий переліт повітряним транспортом через територію краї­ни.

В'їзна віза для іноземних туристів (в'їзний туризм) оформляється на підставі візової підтримки (visa support), тобто запрошення від туристич­ної фірми на відвідування іноземної держави.