4.Законодавчі акти україни в сфері вищої освіти

Формування української освітянської галузі законодавства пройшло декілька етапів. Першим етапом еволюції освітянського законодавства стало обґрунтування нових підходів до цього процесу. Розпочато воно з прийняття 25 травня 1991 року Закону України “Про освіту”, створення у 1992 році Академії педагогічних наук України як вищої галузевої наукової установи, прийняття першим з`їздом педагогічних працівників Державної національної програми “Освіта” (України ХХІ століття), яка стала першим стратегічним документом розвитку національної системи освіти.

Другому етапу характерні заходи щодо теоретичного обґрунтування підготовки змін і доповнень до Закону України “Про освіту”, проведення парламентських слухань із питань подальшого розвитку освіти, прийняття нової редакції закону 23 березня 1996 року, прийняття Основного Закону держави – Конституції України 28 червня 1996 року.

Третій етап, пов`язаний з теоретичним обґрунтуванням ухвалення законів прямої дії, які б регулювали відносини у підсистемах освітньої галузі, а саме законів України “Про професійно-технічну освіту” від 10 грудня 1998 року, “Про загальну середню освіту” від 13 травня 1999 року, “Про позашкільну освіту” від 22 червня 2000 року, “Про дошкільну освіту” від 11 липня 2001 року, “Про вищу освіту” від 17 січня 2002 року. До того ж у цей період були затверджені й інші законодавчі акти, які стосуються учнів та молоді: Закони України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 року, “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” від 6 червня 2001 року.

Про увагу держави до проблем освіти в цей період свідчить й те, що окрім прийняття законодавчих актів було видано 67 указів і 4 розпорядження Президента України, Кабінет Міністрів України оприлюднив 83 постанови з різних напрямків функціонування системи освіти.5

Четвертому етапу розвитку освітянського законодавства, подальшого розвитку галузі освітянського права властиве втілення в життя окремих положень законів прямої дії через розробку постанов, наказів, інструкцій та положень органів виконавчої влади. Це перш за все:

- удосконалення системи управління освітою (постанови Кабінету Міністрів України: “Про Міністерство освіти і науки України” №773/2000 від 07.06.2000 р.; “Про затвердження Положення про загальноосвітній навчальний заклад” №964 від 14.06.2000 р.; “Про затвердження Типового положення про Головне управління освіти і науки Київської міської державної адміністрації, управління освіти і науки обласної, Севастопольської міської державної адміністрації” №1326 від 22.08.2000 р.; “Про затвердження Положення про державну інспекцію навчальних закладів” №51614 від 29.11.2001 р; накази Міністерства освіти і науки України: “Про затвердження Положення про піклувальну раду загальноосвітнього навчального закладу” №45 від 05.02.2001 р.; “Про затвердження Примірного статуту загальноосвітнього навчального закладу” №284 від 29.04.2002 р. тощо);

- стандартизація змісту освіти, ліцензування, атестація та акредитація навчальних закладів (постанови Кабінету Міністрів України: “Про затвердження Положення про навчально-виховний комплекс “дошкільний навчальний заклад – загальноосвітній навчальний заклад”, “загальноосвітній навчальний заклад – дошкільний навчальний заклад” №306 від 12.03.2003 р.; “Про ліцензування освітніх послуг” №1380 від 29.08.2003 р.; наказ Міністерства освіти і науки України: “Про затвердження Порядку державної атестації загальноосвітніх, дошкільних та позашкільних навчальних закладів” №553 від 24.07.2001 р.);

- гуманізація та демократизація освіти, методологічна переорієнтація процесу навчання на розвиток особистості (постанова Кабінету Міністрів України: “Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання” №1717 від 16.11.2000 р.; накази Міністерства освіти і науки: “Про затвердження Положення про державну підсумкову атестацію учнів (вихованців) у системі загальної середньої освіти” №588 від 14.12.2000 р.; “Про затвердження Положення про індивідуальну форму навчання в загальноосвітніх навчальних закладах” №732 від 20.12.2002 р. тощо).6

П`ятий етап характеризується подальшим розвитком законодавства про освіту, а також прийняттям на загальнодержавному рівні єдиного стратегічного документа, який визначив довготривалі пріоритети державної політики у сфері освіти. Таким документом стала Національна доктрина розвитку освіти України, яка після ухвалення її другим Всеукраїнським з`їздом педагогічних працівників була затверджена Указом Президента України №347/2002 від 17 квітня 2002 року.

Національна доктрина визначила систему концептуальних ідей та поглядів на стратегію й основні напрями розвитку освіти у першій чверті ХХІ століття. Уже в перші місяці після затвердження Національної доктрини Кабінет Міністрів України розробив і затвердив Державну програму “Вчитель”, програму розвитку позашкільних навчальних закладів на найближчі шість років. Постановами Кабінету Міністрів України від 14 січня та 5 липня 2004 року затверджено Державні стандарти базової й повної загальної середньої освіти та початкової загальної освіти для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку.

Виконуючи свої контрольні функції вищий законодавчий орган країни – Верховна Рада України за останні три роки провела парламентські слухання “Про виконання законодавства щодо розвитку загальної середньої освіти в Україні” (16.10.2002 р.), “Про стан і перспективи розвитку вищої освіти в Україні” (13.05.2004 р.), День Уряду України “Про стан і перспективи розвитку професійно-технічної освіти в Україні” (11.03.2003 р.) за результатами яких були прийняті Постанови Верховної Ради України з рекомендаціями Уряду щодо забезпечення законодавства в галузі освіти.

Реальності сьогодення потребують подальшої модернізації вітчизняної системи освіти. Час потребує внесення змін та доповнень діючих законодавчих актів. Саме тому, профільний Комітет Верховної Ради України з питань науки й освіти зараз наполегливо працює над законопроектами “Про внесення змін і доповнень до Законів України “Про вищу освіту”, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань освіти” (щодо створення належних умов для навчання дітей), “Про внесення змін до Закону України “Про позашкільну освіту”, “Про виховання дітей та молоді”, “Про освіту осіб з обмеженими можливостями здоров`я (спеціальну освіту)”. Запропоновані зміни до діючих законів, прийняття нових законів пов`язані з необхідністю забезпечення рівного доступу до якісної освіти, недопущення суб`єктивізму у формуванні мережі загальноосвітніх навчальних закладів і змісту освіти, створення належних умов для навчання дітей, особливо з обмеженими можливостями, підвищення рівня соціальної захищеності педагогічних працівників, підвищення керованості галузі.