Відомим педагогом дореволюційного періоду, що працював в перші роки радянської влади, розвиваючи соціально-педагогічні ідеї, є Станіслав Теофілович Шацький (1878 – 1934). Він одним із перших російських вчених звернувся до соціальної педагогіки дитячого колективізму, до проблеми взаємозв’язку соціального середовища і особистості.

Народився у багатодітній сім’ї військового чиновника. З 1881 р. у Москві. Важке матеріальне становище спонукало Шацького вже у дитинстві шукати заробіток, з 14 років давав приватні уроки. Закінчив гімназію, навчався у Московському університеті (математика, медицина, природничі науки), завершував освіту у Московському сільськогосподарському інституті (сьогодні Тимірязівська академія).

Педагогічну діяльність розпочав у 1905 році серед дітей і підлітків робітничої околиці Москви. Спільно з колегами і при допомозі робітників вперше в Росії створив дитячий клуб і літню дитячу колонію в Щелково. Згодом клуб розгорнувся у сетлмент (комплекс), який складався з майстерень, дитячого саду, школи, невеликої обсерваторії. Метою цього товариства було поширення культурних здобутків, пошук нових шляхів соціального виховання дітей. Всі дитячі заклади існували за рахунок приватних жертводавців, однак через проведення в них “соціалізму для дітей” були закриті. Шацький разом з педагогами, які залишились з ним, у 1911 р. організували літню дитячу колонію для дітей і підлітків “Бадьоре життя” в Калузькій губернії. Тут вводилась дитяча праця, спостереження за природою, наукові дослідження, художня творчість, ігри, основи самоврядування.

Перший етап діяльності Шацького характеризувався підходом до дитини як до найвищої цінності. Педагогічний процес він порівнював з “дитячим царством”, де вільно розвивається природа дитини, а педагог виступає в ролі друга, товариша. Шацький намагався хоча б тимчасово ізолювати дітей від несприятливих впливів середовища. Однак розуміння того, що це зробити неможливо, привело його до ідеї про необхідність забезпечити активну педагогізацію середовища існування дитини, використати всі засоби суспільства, щоб допомогти самовизначенню особистості.

У своїх вихідних теоретичних підходах він керувався положенням про те, що розвиток людини у взаємодії і під впливом оточуючого середовища, є не що інше як процес її соціалізації і самореалізації в тому суспільстві, в якому вона живе. Соціалізація проходить як в процесі стихійної взаємодії людини з оточуючим середовищем і неорганізованого впливу на неї різних обставин життя, так і у відносно спрямованому суспільством процесі впливу на ті чи інші категорії людей, а також в процесі цілеспрямованого створення умов для розвитку людини і виховання. С.Т. Шацький віддавав перевагу вивченню дітей як представників певного соціокультурного середовища. Він вказував, що вплив середовища на дитину проявляється у всіх видах її роботи: в дитячих зошитах, при розв’язуванні нею задач, в почерку, словах, виразах, на кінець, у тому опорі, який вона виявляє у ставленні до матеріалу, що вивчається в школі, у всій її поведінці. Тому педагог повинен прагнути зрозуміти дитину у контексті її оточення, не вириваючи її з середовища, але постійно підвищуючи її педагогічний потенціал. У цьому проявились своєрідність і самобутність педагогічних підходів С.Т. Шацького.

Через теоретичну і практичну діяльність педагога проходить також ідея дитячої праці в соціалізації особистості. Осмислюючи місце праці в дитячому житті, він прийшов до думки, що в ранньому віці праця повинна бути пов’язана з мистецтвом та грою. Але чим старшою стає дитина, тим серйозніше вона повинна ставитись до трудової діяльності. Праця, гра, мистецтво – ці три елементи дитячого життя невіддільні один від одного і є обов’язковою умовою соціалізації і розвитку особистості дитини.

Після 1917 року Шацький за пропозицією Луначарського включається в роботу із створення радянської школи, не залишаючи ідеї дитячого співробітництва.

У 1919 році він створив першу дослідну станцію з народної освіти Наркомосу з двома відділеннями: сільським (Калузька губернія) і міським (Москва). В основу діяльності станції був покладений основний принцип радянської педагогіки 20-х років – зв’язок школи і виховання з життям, бойовий характер педагогічної діяльності.

Дослідна станція, яку очолював С.Т. Шацький, була унікальним закладом, що розвивала чимало важливих напрямків педагогічної науки. Заслуга самого Шацького полягала в тому, що він зробив предметом своїх досліджень вплив мікросередовищних умов на соціалізацію дитини.

Видатний російський педагог серед кола важливих проблем виділяв питання самоврядування школярів, виховання як організацію життєдіяльності дітей, в тому числі проблеми лідерства в дитячому співтоваристві. Головне завдання школи, на думку ІІІацького, полягало в залученні дитини до культурних досягнень людства. Освіта, стверджував педагог, повинна бути спрямована на формування людини, здатної самоудосконалюватися і удосконалювати своє оточення. Він вважав, що школа повинна проводити роботу з оточуючим середовищем, щоб підтримувати його позитивні впливи і боротисяз негативними.

На “Станції” здійснювалась цікава робота: дитячий колектив і жителі району знаходились в постійному співробітництві. Для того, щоб воно було успішним, вивчали середовище, побут кожної сім’ї, залучали населення до виховання дітей, узагальнювали досвід батьківської педагогіки. Проводилась пропаганда педагогічних знань, в якій брали участь і вчителі, і старші школярі. Вихованці “Станції” навіть надавали економічну допомогу населенню, брали участь в електрифікації і радіофікації сіл, будинків, ставили агрономічні досліди, брали участь в суботниках.

Важливим положенням концепції Шацького було переконання, що джерело розвитку дитини знаходиться не в генетичних задатках, а в тому соціальному і економічному середовищі, в якому протікає її виховання. Шацький виходив з припущення, що фактором, який визначає поведінку людини є “соціальна спадковість” – норми, традиції, які передаються з покоління в покоління.

С.Т. Шацький боровся з тими педагогами, які прагнули створити нову науку про дитину без опори на дослідну та експериментальну базу. В ході соціально-педагогічних досліджень на Станції проводились спостереження за життям та діяльністю дітей, анкетування, бесіди, аналізи творів тощо.

Справжня школа, на думку Шацького, повинна розвивати дитину цілісно в процесі трудової, естетичної, розумової, фізичної та соціальної діяльності. У взаємодії один з одним різні види діяльності сприяють і різнобічному розвитку особистості. Найважливішою метою виховання С.Шацький вважав проектування процесу розвитку особистості учня, що дозволило б з року в рік розширювати простір його культури, висувати перед ним нові завдання, привчаючи до всього доходити самостійно.

Погляди С.Т.Шацького на використання соціалізуючих факторів в навчально-виховному процесі були новими і самобутними не лише для Росії 20-тих років. Однак суспільні умови, в яких йому доводилось втілювати в життя свої ідеї, дуже заважали йому. Станція постійно знаходилась під загрозою закриття.

На початку 30-тих років С.Т. Шацький покинув станцію, припинив роботу з дітьми і перейшов на посаду керівника Московської консерваторії. 30 жовтня 1934 р. він помер. Після смерті його ім’я було надовго забуто. Інтерес до його праць відновився лише у 60-тих роках.

Соціально-педагогічні ідеї розвивав у своїй творчості педагог і психолог Павло Петрович Блонський (1884-1941).

Народився у Києві, закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. Викладав педагогіку у Московському університеті, тут же працював на посаді професора і за часів радянської влади. З 1921 р. він ректор Академії соціального виховання, де займається підготовкою вчителів. Довгий час разом з Виготським розробляв теоретичні питання педології, потім відійшов від неї і зайнявся проблемами загальної, педагогічної і вікової психології. Свої педагогічні погляди виклав у працях “Трудова школа”, “Курс педагогіки” та ін.

Визначаючи місце виховання у розвитку особистості людини, Блонський поступово прийшов до висновку, що спадковість є одним із факторів розвитку людини, але вирішальна роль у формуванні особистості належить вихованню. Ідеалом виховання, за П.П.Блонським, повинна бути людина, у якій поєднувались би глибокі знання про природу, суспільство, здоров’я, уміння пізнавати і перетворювати дійсність, моральна чистота і багатство естетичних почуттів. Найголовнішим завданням школи визначав навчити дітей жити. Школа не може дати дитині всю необхідну для життя суму знань, тому головне виробити в учнів уміння і бажання набувати знання на протязі всього життя.

П.П. Блонський намагався запровадити у школах генетичний метод. Він вважав, що дитина у своєму розвитку ніби повторює історію суспільства. Розвиток розуму дитини копія розвитку розуму людства. Дитина генетично (серцем і думкою) пов’язана з рідною культурою, зі своїм народом.

П.П. Блонський розширив традиційне розуміння мети трудової школи, яка передбачала передусім ручну працю учнів. Замість ручної праці він вводить більш широке поняття: соціальна праця. Школа повинна підготувати громадського працівника. Мета трудового виховання, за Блонським, полягає у розвитку в дитини “уміння створювати з речей і явищ природи предмети, корисні для людства”. Великого значення надавав політехнічній підготовці школярів.

В колі його наукових інтересів перебували ідеї дитячого самоврядування. Поряд з його позитивним досвідом, у 20-х роках намітились і негативні тенденції, на що вказував Блонський. Діти-активісти дуже часто намагались використати своє керівне становище для вияснення стосунків з ровесниками, які, як їм здавалось, завинили перед ними. Зрештою, соціальні біди суспільства, такі як кар’єризм, відшукування ворогів народу, намагання задовольнити особисті інтереси через керівні посади та ін. стали невід’ємною частиною дитячих колективів.

У 30-ті роки діяльність Блонського піддалася критиці зі сторони офіційної педагогіки. Після розгрому педології він переважно займався психологією. Довгі роки його праці на видавались. Лише в 1970-тих рр. вийшли його вибрані твори.

Життя та педагогічна діяльність н. К. Крупської.

Величезний внесок у будівництво радянської школи і в розробку радянської педагогічної теорії внесла Надія Костянтинівна Крупська (1869-1939) - дружина, друг і соратник В. І. Леніна, видатний діяч Комуністичної партії, організатор радянського освіти, найбільший педагог-марксист. У практичній діяльності та в педагогічних працях Н. К. Крупської втілена ленінська Програма виховання нової людини - активного будівника соціалізму і комунізму.

Н. К. Крупська народилася в Петербурзі в 1869 році в революційно-демократичної сім'ї. Її батько Костянтин Гнатович Крупський був людиною передових поглядів. Він служив підпоручиком в частинах царської армії, розташованих у Польщі, і в час польського повстання 1863 року надавав допомогу повстанцям. За свої антиурядові погляди і дії він був визнаний неблагонадійним і звільнений зі служби, спочатку з військовою, а потім і з цивільною.

Інтерес до педагогічної діяльності виник у Н. К. Крупської ще в сім'ї, під впливом що збиралися у батька народовольців, які здійснювали «ходіння в народ». Розвитку цього інтересу в подальшому сприяли прогресивно налаштовані вчителя гімназії. У гімназії вона усвідомила, що в педагогічній роботі її покликання і що вчителькою вона буде корисною своєму народові. Проте після закінчення гімназії Крупська, як дочка політично неблагонадійної людини, не могла отримати місце роботи педагога.

В 1889 Н. К. Крупської вступила на історико-філологічне відділення Вищих жіночих курсів (Бестужевських) у Петербурзі. Тоді ж вона зблизилася з гуртком революційно налаштованих студентів. У цьому марксистському гуртку вона вперше почула про діяльність Інтернаціоналу і познайомилася з появою в Росії творами К. Маркса і Ф. Енгельса.

Марксизм стає провідною зіркою в житті Н. К. Крупської: «Марксизм дав мені найбільше щастя, якого тільки може бажати людина: знання, куди треба йти, спокійну впевненість у кінцевому результаті справи, з яким пов'язала своє життя. Шлях не завжди був легкий, але сумніви в тому, що він правильний, ніколи не було ».

Для того щоб цілком віддатися вивченню марксизму і революційній роботі, Н. К. Крупська пішла з курсів і стала займатися революційною пропагандою серед робітників столиці. З осені 1891 вона вступила вчителькою в вечірньо-недільну школу в с. Смоленськом на Шліссельбурзькому тракті (на околиці Петербурга), де вела активну політичну і педагогічну діяльність серед робочих аж до 1896 року, коли було заарештовано.

Восени 1893 року в Петербург приїхав В. І. Ленін. У лютому 1894 року на нараді пітерських марксистів Надія Костянтинівна зустрілася з Володимиром Іллічем Леніним. «Ми зустрілися з Іллічем вже як сформовані революційні марксисти, і це наклало печатку на нашу спільну життя і роботу », - згадувала Н. К. Крупська.

Восени 1894 Крупська організувала гурток з робітників - учнів школи, з якими вів заняття Володимир Ілліч. В інші гуртки, де В. І. Ленін вів пропаганду марксизму, входили і деякі учні Крупської.

В 1895 марксистські гуртки Петербурга об'єдналися в єдину політичну організацію «Союз боротьби за визволення робітничого класу», в роботі якого Н. К. Крупська брала активну участь. У грудні 1895 року В. І. Ленін і інші керівники «Союзу боротьби» було заарештовано і ув'язнено, а через рік була заарештована і Надія Костянтинівна. Наприкінці 1897 року М. К. Крупська з працею домоглася дозволу відбувати заслання в селі Шушенському, куди вже був висланий Володимир Ілліч Ленін. У роки заслання Н. К. Крупської була найближчим помічником В. І. Леніна в його величезною теоретичної діяльності.

В 1899 Н. К. Крупської написала свою першу книгу - «Жінка-працівниця», в якої з винятковою яскравістю розкрила жахливі умови життя трудящих жінок в Росії і з марксистських позицій висвітлила питання виховання пролетарських дітей. Це була перша марксистська книга про становище трудящих жінок в Росії.

Після закінчення терміну своєї посилання Н. К. Крупської виїхала за кордон, де в цей час вже жив Володимир Ілліч, і прийняла найактивнішу участь у роботі зі створення Комуністичної партії і підготовці майбутньої революції.

Повернувшись разом з В. І. Леніним в 1905 році в Росію, Надія Костянтинівна по дорученням Центрального Комітету більшовицької партії вела величезну партійну роботу, яку продовжувала потім за кордоном, куди знову емігрувала разом з В. І. Леніним в 1907 році.

В Водночас Н. К. Крупської працювала і над вирішенням педагогічних проблем, докладно вивчала велику зарубіжну і російську педагогічну літературу, відвідувала школи, отримувала широку інформацію про стан народної освіти в Росії.

Виступаючи в пресі з питань освіти і виховання, Надія Костянтинівна розкрила станово-класову сутність школи царської Росії, буржуазно-поміщицьку ідеологічну спрямованість виховання в ній і намітила шляхи розвитку нової школи, школи, яку слід створити після перемоги пролетарської революції.

До цей час припадає ряд статей Н. К. Крупської, опублікованих у журналі «Вільне виховання», що видавався в Росії: «Чи слід навчати хлопчиків «Бабиного справі»? »,« До питання про вільну школі »,« Самогубства серед учнів і вільна трудова школа ».

Революційне рух в Росії, кероване більшовицькою партією, ширилося і міцніла, в країні назрівала революція. «Треба було готуватися до моменту, - писала Н. К. Крупської, -- коли влада перейде до рук робітничого класу, треба оило підготовляти фронт освіти. Робота ця стала невідкладної: коли вибухнула війна, треба було братися до роботи впритул ».

В цих умовах за порадою Леніна Надія Костянтинівна вирішила написати узагальнюючу роботу, яка показала б розвиток демократичних педагогічних ідей і розкрила експлуататорський характер сучасної буржуазної школи. У 1915 році нею була написана книга, що вийшла в 1917 році під назвою «Народне освіта та демократія ».

Володимир Ілліч, посилаючи рукопис цієї книги А. М. Горькому, високо оцінив її значення. Це була перша марксистська книга, в якій дана історія ідей трудового виховання, викладено вчення Маркса і Енгельса про політехнічному освіту, дано критичний висвітлення стану школи й педагогіки в капіталістичних країнах.

Як ця, так і ряд інших робіт Н. К. Крупської, написаних до Великого Жовтня, мали велике значення для вироблення засад нової, соціалістичної педагогіки.

Повернувшись разом з В. І. Леніним після Лютневої революції 1917 року в Росію, Н. К. Крупська за вказівкою партії бере активну участь в організації народного освіти - в Виборгськом районі Петрограда, вміщує ряд статей з питань народної освіти в більшовицькій пресі.

В дні Великого Жовтня Н. К. Крупської працювала в штабі революції - Смольному і в Виборгськом комітеті партії. Після перемоги Радянської влади Надія Костянтинівна стала членом колегії Наркомосу, а з 1929 року - заступником наркома освіти РРФСР. Вона завідувала позашкільним відділом Наркомосу, а в 1920 році, коли був організований Головний політико-освітній комітет (Головполітосвіти) - орган, який керував усією політико-просвітницькою роботою в країні, Надія Костянтинівна була поставлена на чолі цього комітету. У той же час (з 1921 року) вона очолювала науково-педагогічну секцію Державного вченої ради (Гуса), брала безпосередню участь у розробки навчальних планів, програм і ряду найважливіших педагогічних документів. Значна роль Надії Костянтинівни в справі будівництва радянської школи. Вона керувала поруч педагогічних журналів, писала статті і книги з педагогічних проблем, читала лекції в Академії комуністичного виховання, підтримував тісні зв'язки з вчителями та учнями, вела велику листування з працівниками освіти, комсомольцями і піонерами.

Н. К. Крупська продовжувала поглиблено розробляти педагогічну теорію. Вона широко висвітлювала у своїх працях найважливіші проблеми комуністичного виховання, політехнічного навчання, дидактики, послідовно боролася за реалізацію марксистсько-ленінського вчення про виховання і освіту.

Н. К. Крупська була членом ЦК Всесоюзної Комуністичної партії (більшовиків), депутатом і членом Президії Верховної Ради СРСР, почесним академіком, доктором педагогічних наук. Все її життя було віддано боротьбі за справу партії, за щастя трудящих, за комунізм.

Н. К. Крупська про виховання нового человека.В своїх статтях і виступах Н. К. Крупська відстоювала і пропагувала програму боротьби за нову, соціалістичну школу, яку висунула партія, роз'яснювала в них ленінські принципи зв'язку школи з політикою, єдності трудової школи, її світськості, розробляла питання патріотичного й інтернаціонального виховання. Вона чітко сформулювала корінна відмінність соціалістичної радянської школи від буржуазної. У статті «До питання про цілі школи» (1923) вона писала: «Цілі буржуазної держави ведуть до придушення особистості величезної більшості дітей, до затемнення їх свідомості, ці цілі йдуть врозріз з інтересами молодого покоління; цілі, які ставить школі робітничий клас, ведуть до розквіту особистості кожної дитини, до розширення його кругозору, до поглиблення його свідомості, до збагаченню його переживань, цілі йдуть по лінії інтересів молодого покоління. У це різниця між цілями буржуазії і цілями пролетаріату ».

Н. К. Крупська вказувала, що виховання підростаючого покоління відіграє велику роль у справі будівництва соціалізму. За її словами, «необхідною передумовою соціалізму є людина, здатна здійснити соціалізм ».

Надія Костянтинівна підкреслювала, що лише школа, тісно пов'язана з навколишнім життям, з інтересами дитини, що відкриває йому різні сфери застосування своїх сил, створює умови для розвитку людської особистості. У радянській школі виховання колективіста повинен бути з'єднаний з вихованням всебічно розвиненого, внутрішньо дисциплінованого людини, здатної глибоко відчувати, ясно мислити, організовано діяти.