2. Основні обов’язки працівників, власника або уповноваженого ним органу

Основні обов’язки робітників і службовців закріплені у низці найважливіших нормативних актів, головним з-поміж яких є Кодекс законів про працю. Насамперед, укладаючи трудовий договір, працівник бере на себе головний обов’язок виконувати роботу за певною спеціальністю, кваліфікацією, посадою і при цьому керуватися правилами внутрішнього трудового розпорядку, встановленими в установі (ст. 21 КЗпП).

Внутрішній трудовий розпорядок є системою трудових правовідносин, що складаються у трудовому колективі підприємства в процесі праці.

У п. 11 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників і службовців підприємств, установ, організацій від 20 липня 1984 р. міститься якнайповніший перелік загальних обов’язків працівників, серед яких є наступні: працювати чесно і сумлінно, дотримуватися дисципліни праці — основ порядку на виробництві, своєчасно і точно виконувати розпорядження адміністрації, використовувати весь робочий час для продуктивної праці, не допускати упущень і браку в роботі, дотримуватися технологічної дисципліни, вимог охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної безпеки, працювати у виданому спецодязі, спецвзутті, користуватися необхідними засобами індивідуального захисту, мати своє робоче місце, устаткування і пристосування і передавати їх працівнику, який приймає зміну в порядку, чистоті і справному стані, а також підтримувати чистоту на території підприємства, дотримуватися встановленого порядку зберігання матеріальних цінностей і документів.

Прийнято вважати, що деякі з них носять, скоріше, не правовий характер, а є моральними обов’язками. До них, зокрема, належать обов’язки підвищувати продуктивність праці, добиватися перевиконання норм виробітку, поводитися гідно, дотримуватися правил гуртожитку, утримуватися від дій, що заважають іншим працівникам виконувати свої обов’язки.

Коло обов’язків, які виконує кожен працівник за своєю спеціальністю, кваліфікацією або посадою, міститься у кваліфікаційній характеристиці (посадовій інструкції), з якою власник зобов’язаний ознайомити працівника до початку роботи.

Основні обов’язки власника або уповноваженого ним органу

Відповідно до законодавства України стороною у трудовому договорі є власник або уповноважений ним орган або фізична особа. У ст. 21 КЗпП закріплений обов’язок власника виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором й угодою сторін.

У ст. 141 КЗпП закріплені обов’язки власника або уповноваженого ним органу: правильно організувати працю працівників, створювати умови для підвищення продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно дотримуватися законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їхньої праці та побуту.

Деякі з указаних обов’язків власника теж носять моральний характер, зокрема щодо запитів і потреб працівників.

До основних обов’язків працедавця, закріплених у п. 12 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку відносять: правильно організовувати роботу працівників з тим, щоб кожен працював за своєю спеціальністю і кваліфікацією, мав закріплене за ним робоче місце, своєчасно до початку роботи був ознайомлений із дорученим йому завданням і забезпечений роботою протягом робочого дня (зміни); забезпечити здорові й безпечні умови праці, справний стан інструменту, машин, верстатів та іншого устаткування, а також нормативні запаси сировини, матеріалів та інших ресурсів, необхідних для безперервної і ритмічної роботи; забезпечити правильне застосування діючих умов оплати і норм праці; видавати заробітну плату у встановлені строки; забезпечувати строге дотримання трудової і виробничої дисципліни; неухильно дотримуватися законодавства про працю і правил охорони праці; вживати необхідних заходів із профілактики виробничого травматизму, професійних та інших захворювань робітників і службовців.

Порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору є підставою для дострокового розірвання на вимогу працівника строкового трудового договору (ст. 39 КЗпП).

Для керівника, який порушує законодавство про працю або не виконує зобов’язань за колективним договором, несприятливими наслідками є звільнення чи усунення з посади на вимогу профспілкового або іншого органу, який за дорученням трудового колективу підписав колективний договір. Керівник, який не згодний із вимогою, має право оскаржити її в суді у двотижневий термін (ст. 45 КЗпП).