2.3. Неперервність тренувального процесу.

Принцип неперервності випливає з необхідності проведення цілорічного і багаторічного тренування. Інакше в сучасному спорті не можна і думати про досягнення високих результатів. В гімнастиці особливо важливо дотримуватись цього принципу в зв’язку з тим, що утворення рухових навиків потребує постійного підкріплення, повторення, а нагромадження рухового вантажу – систематичності.

Умовою проведення безперервних занять є своєчасне відновлення функцій організму. Багатогодинне напружене тренування неможливе без відновлюючих заходів і відпочинку. В результаті систематичних занять настає стан тренованості, що являється показником відповідності, пристосованості організму до певних навантажень. В цьому випадку тренування можна уявити як процес функціонального пристосування організму до навантажень.

Гімнасти, що хочуть досягти високих результатів, тренуються майже кожен день і навіть два рази на день. Число занять в рік в цьому випадку перебільшує число днів в році. Неперервні заняття являються основою, на якій можна будувати плани оволодіння новими вправами і збільшення навантажень.

Завдяки регулярним заняттям формується фігура гімнаста, рельєф мускулатури, осанка (постава). Треновані гімнасти швидше відновлюються, економніше витрачають енергію. Перерви в заняттях досить швидко приводять до розтренування.

2.4. Єдність поступового підвищення навантаження і тенденції прагнення до максимальних результатів.

Даний принцип логічно зв’язаний з попереднім, характеризуючи одну з самих суттєвих сторін спортивної діяльності. Сама по собі неперервність занять не забезпечує ріст спортивних досягнень, звичайна повторність не являється стимулом вдосконалення. На фоні неперервних занять необхідно поступово збільшувати навантаження: оволодівати все більш складними елементами, з’єднаннями, комбінаціями, підвищувати об’єм і інтенсивність тренувальної роботи. Відомий фізіолог А.А. Ухтомський коротко сформулював закон пристосування живого організму: “Робота будує орган”. Поступово збільшувані навантаження приводять до нового, більш високого рівня функціональної адаптації. Властивість організму поповнювати затрати і понадзатрати енергії з перебільшенням доробочих можливостей в період відновлення отримала назву “гіперкомпенсації”, “понадвідновлення”.

На цій біологічній закономірності і побудований принцип підвищення навантажень, впритул до максимальних. Поняття про максимальні навантаження в гімнастиці досить відносне. Показники звичайної тренувальної роботи гімнастів-майстрів спорту для гімнастів-розрядників являються максимальними і навіть граничними. Поступове підвищення навантажень як реалізація принципу поступовості характерне для багаторічної підготовки гімнастів. Але не менш характерною рисою тренування, особливо гімнастів високої кваліфікації, являється періодичне застосування високих навантажень, близьких до “межі” їх можливостей. Подібні “ударні” тренування типові для сучасної гімнастики, але використовувати їх слід епізодично, у вигляді “ударного” мікроциклу тренування або в вигляді “ударного” тренування в ряду інших занять в мікроциклі. Слід підкреслити, що виходи на максимум навантаження можливі завдяки систематичному нарощуванню тренованості в діапазоні оптимальних значень навантаження для даного гімнаста. В цьому і полягає єдність поступовості і тенденції до максимальних навантажень.