Список використаної літератури

1. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 4 липня 2002 р. № 40-IV // Офіційний вісник України . - 2002. -№31.

2. Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» від 16 січня 2003 р. № 433-IV // Відомості Верховної Ради. 2003. -№13.

3. Закон України «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків» // Відомості Верховної Ради. -1999. -№40.

4. Указ президента України «Про фінансову підтримку інноваційної діяльності підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави» від 20 квітня 2004 р. № 454/2004 // Президентський вісник.-2004. №6.

5. Постанова КМУ «Про затвердження порядку державної реєстрації інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів» від 17 вересня 2003 р. № 1474 // Офіційний вісник України. 2003 р. - №38.

6. Про внутрішнє та зовнішнє становище України у 2003 році: Послання Президента України до верховної Ради України. - Офіційне Інтернет-представництво Президента України, 2004.

7. Фатхутдинов Р.А. Инновационный менеджмент: Учебник для вузов. 5-е изд. - СПб.: Питер. 2005.

8. Василенко В.О., Шматько В.Г. Інноваційний менеджмент: Навчальний посібник. Видання 3-е, вип. та доп. / За редакцією В.О.Василенко. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005.

9. Економіка й організація інноваційної діяльності: Підручник / О.І. Волков, М.П.Денисенко, А.П. Гречан та ін.; Під ред. проф. О.І. Волкова, проф. М.П. Денисенка. – К.: ВД «Професіонал», 2004.

10. Гринев В.Ф. Инновационный менеджмент: Учеб. пособие. – 2 –е изд., стереотип. – К.: МАУП, 2001.

11. Медынский В.Т. Инновационный менеджмент. Учебник. ИНФРА-М, 2000.

12. Балабанов И.Г. Инновационный менеджмент. Краткий курс. С.-Питер, 2000.

13. Инновационный менеджмент. Учебное пособие / Под редакцией Оголевой Л.Н. ИНФРА-М, 2001.

14. Ковалев Г.Д. Основы инновационного менеджмента. Учебник. М.: ЮНИТИ, 1999.

15. Краснокутська Н.В. Інноваційний менеджмент: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003.

16. Инновационный менеджмент. Учебник для вузов / Абрамешин А.Е., Воронина Т.П., Молчанова О.П., Тихонова Е.А., Шленов Ю.В.; Под ред. д-ра экон. наук, проф. О.П. Молчановой. - М.: Вита-Пресс, 2001.

17. Портер М. Конкуренция.: Пер. с англ. - Издательский дом «Вильямс», 2005.

18. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» // Відомості Верховної Ради. -1995. -№4.

19. Управление инновационными проектами: Учеб. пособие /Под ред. проф. В.Л. Попова. - М.: ИНФРА-М, 2007.

РОЗДІЛ 2. УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНОСТЮ

4. Теоретичні основи інвестиційного менеджменту

4.1 Економічна сутність інвестицій та інвестиційної діяльності

Термін «інвестиція» походить від лат. invest, що означає «вкладання». Зараз інвестиції - це вкладання капіталу з метою його подальшого збільшення. Приріст капіталу в результаті інвестування є компенсацією за ризик втрат від інфляції і недоотримання відсотків від банківських вкладень.

Інвестиції - одна з найбільш часто використовуваних економічних категорій. Ця категорія трактується у ряді випадках недостатньо чітко чи вузько, причому акцентується увага тільки на окремих її сторонах.

Найбільш типова неточність полягає в тому, що під інвестиціями треба розуміти будь-яке вкладання фінансових коштів, яке часто не пов’язане з вирішенням інвестиційних цілей. До них іноді відносять так звані «споживчі інвестиції» (купівля телевізорів, автомобілів тощо), які за своїм економічним змістом до інвестицій не належать - кошти на придбання цих товарів витрачаються у даному випадку на довгострокове споживання (якщо їх придбання не переслідує мети наступного перепродажу для отримання прибутку). Крім того, часто не відрізняють інвестиційні витрати і поточні витрати, які обслуговують операційний процес підприємства.

Іноді інвестиції зв’язують виключно з метою приросту капіталу чи отримання прибутку. Хоч в умовах ринкової економіки ця мета є визначаючою, інвестиції можуть переслідувати інші цілі.

Часта помилка, яка зустрічається в літературі, - ідентифікація поняття «інвестиції» з поняттям «капітальні вкладення». Інвестиції в цьому випадку розглядаються як вкладення в відтворення основних засобів виробничого чи невиробничого характеру. Однак інвестиції можуть здійснюватися у приріст обігових активів, різноманітні фінансові інструменти та окремі нематеріальні активи. Тобто капітальні вкладення є більш вузьким поняттям та можуть розглядатися тільки як одна з форм інвестицій.

У багатьох визначеннях інвестицій відмічається те, що вони є вкладенням коштів. Так за визначенням У.Ф.Шарпа в найбільш поширеному розумінні слово інвестиції означає: «розстатися з грошима сьогодні, щоб отримати більшу їх суму у майбутньому». З такою трактовкою також не можна погодитися. Інвестування капіталу здійснюється не тільки у грошовій формі, а й в інших формах - рухомого та нерухомого майна, різноманітних фінансових інструментів (насамперед, цінних паперів), нематеріальних активів і т.п.

У багатьох визначеннях відмічається, що інвестиції є довгостроковими вкладаннями коштів. Безумовно, окремі форми інвестицій (в першу чергу, капітальні вкладення, інвестиції в акції і т.п.) мають довгостроковий характер. Однак інвестиції можуть бути і короткостроковими (наприклад, короткострокові вкладення в облігації, депозитні сертифікати з періодом повернення до одного року).

Різноманітність понять терміна «інвестиції» визначається широтою суттєвих сторін цієї складної економічної категорії та може бути сформульована наступним чином: «інвестиції - це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект» (Закон України «Про інвестиційну діяльність» [1]).

Практичне здійснення інвестицій забезпечується інвестиційною діяльністю підприємства, яка є одним з самостійних видів господарської діяльності і важливою формою реалізації його економічних інтересів.

Закон України «Про інвестиційну діяльність» [1], визначає: «інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави з реалізації інвестицій».

Суб’єктами інвестиційної діяльності можуть бути державні органи влади, фізичні і юридичні особи України та інших країн.

Інвестор - це суб’єкт інвестиційної діяльності, який приймає рішення і вкладає власні, позикові і залучені кошти в об’єкти інвестування.

Об’єктом інвестиційної діяльності є майно у різних формах, на яке витрачені інвестиції і яке використовується для отримання прибутку. До об’єктів інвестиційної діяльності відносяться:

• грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

• рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання і інші матеріальні цінності);

• майнові права, що витікають з авторських прав, досвіду та інших інтелектуальних цінностей;

• права користування землею, водою, природними ресурсами;

• сукупність технічних і економічних знань у формі документів, навичок, виробничого досвіду, необхідних для організації виробництва і послуг, але не запатентованих (ноу-хау).

Розрізняють відмінності між реальними і фінансовими інвестиціями. Реальні інвестиції містять у собі інвестиції у будь-який тип матеріально відчутних активів, таких, як земля, обладнання, підприємства. Фінансові інвестиції – це контракти, які записані на папері. Це звичайні акції та облігації. У примітивних економіках значна частина інвестицій відноситься до реальних, у той час як у сучасній економіці більша частина інвестицій представлена фінансовими інвестиціями. Високий розвиток інститутів фінансового інвестування у значній мірі сприяє росту реальних інвестицій. Зазвичай, ці дві форми є такими, що взаємно доповнюють одна одну, а не такими, що конкурують між собою.

Наприклад, компанії потрібні кошти для будівництва заводу. Ці реальні інвестиції можна профінансувати за рахунок продажу акцій на первинному ринку цінних паперів. У свою чергу, придбання акцій – це фінансові інвестиції для покупців, які потім можуть продати свої пакети на вторинному ринку цінних паперів. Хоча операції на вторинному ринку не приносять грошей компанії, сам факт існування такого ринку робить акції привабливими і сприяє росту реальних інвестицій. Інвестори не придбали б акції, якщо б не було можливості згодом швидко і вигідно їх продати.