17

Тема 1. Введення в інтелектуальну власність

1.1 Поняття інтелектуальної власності

1.2 Становлення системи правової охорони інтелектуальної власності

1.3 Місце і роль інтелектуальної власності в економічному і соціальному розвитку держави

2.1 Становлення і розвиток законодавства України в сфері інтелектуальної власності

2.2 Система законодавства України з інтелектуальної власності

2.3 Державна система правової охорони інтелектуальної власності

1.1 Поняття інтелектуальної власності

Культура, науково-технічний рівень виробництва, ефективність економіки, соціально-економічний прогрес у цілому, а також добробут суспільства в значній мірі залежать від рівня й ефективності творчої діяльності в цьому суспільстві. Без перебільшення можна сказати, що творча діяльність людей є наймогутнішим чинником розвитку цивілізації.

Історія людства є історією застосування результатів творчої діяльності, направлених на розв’язання виникаючих проблем. Всі незліченні відкриття й інновації від ранніх писемностей Месопатамії, китайської рахівниці, сірійської астролябії, древніх обсерваторій Індії, друкарського верстата Гутенберга, включаючи створення двигунів внутрішнього згоряння, відкриття пеніциліну, використання лікарських рослин і методів лікування Південної Африки, закінчуючи транзисторами, напівпроводниковою нанотехнологією, лікарськими препаратами з використанням рекомбінатних ДНК тощо, були результатом застосування уяви творчих людей у різних країнах світу, що дозволило людству досягти сучасного рівня технічного прогресу [1].

Творчість – це цілеспрямована пошукова діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю й унікальністю. Творчість властива будь-якій діяльності людини, однак далеко не будь-яка творчість завершується досягненням визначеного об'єктивного результату. Люди виявляють свої здібності в різних сферах життєдіяльності. Умовно ці сфери можна розділити на дві складові: художню і технічну.

Результатом художньої творчості є музика, живопис, скульптура, твори літератури й мистецтва. А в результаті технічної творчості з'являються винаходи, технології, промислові зразки, нові сорти рослин і породи тварин.

Конституція України проголошує свободу творчості у ст. 54. Це означає, що людина може творити у будь-якій галузі діяльності все, що їй забажається.

У кожнім товарі закладені результати інтелектуальної діяльності. Це науково-технічні, комерційні або організаційні рішення, у результаті яких у продукції з'явилися необхідні споживчі властивості і її стали купувати.

На жаль, маємо визнати, що для більшості людей інтелектуальна власність залишається невідомим, незрозумілим терміном, або є чимось таємничим та загадковим. Нові технології й творчі витвори пронизують сучасне суспільство, однак лише дехто дійсно усвідомлює, що їхнє повсякденне життя оточене результатами творчості і об’єктами інтелектуальної власності, які дають початок усіляким законним правам, включаючи їх власні [1].

Поняття «інтелектуальна власність» виникло в процесі тривалої практики юридичного закріплення за визначеними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності в сфері науки, виробництва, літератури і мистецтва. У науковому обороті цей термін використовується з 50-х років ХХ століття.

Як результат віртуальної за своєю природою, творчої, інтелектуальної праці, інтелектуальна власність не має строго наукового визначення.

У самому широкому значенні, інтелектуальна власність означає закріплені законом права на результати інтелектуальної, творчої діяльності людини у виробничій, науковій, літературній і художній областях.

Що ж є результатами інтелектуальної діяльності, тобто об'єктами інтелектуальної власності?

Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), що прийнята в Стокгольмі 14 липня 1967 року, передбачає, що інтелектуальна власність має включати права, що стосуються таких об’єктів:

• літературні, художні і наукові твори;

• виконавська діяльність артистів, фонограми і радіопередачі;

• винаходи у всіх областях людської діяльності;

• наукові відкриття;

• промислові зразки;

• товарні знаки, знаки обслуговування та комерційні найменування і позначення;

• охорони від недобросовісної конкуренції;

• всіх інших прав, що виникають внаслідок інтелектуальної праці в галузях промисловості, науки, літератури та мистецтва.

Даний перелік не є вичерпним і вже доповнений іншими об’єктами інтелектуальної власності, зокрема, топографіями інтегральних мікросхем.

Країни приймають закони з охорони інтелектуальної власності з двох основних причин.

По-перше, вони прагнуть законодавчо оформити права авторів на їхні твори і право суспільства на доступ до цих творів.

По-друге, заохочуючи творчість, поширення і використання результатів інтелектуальної діяльності, вони сприяють вільній торгівлі в інтересах економічного і соціального розвитку не тільки в окремо узятих країнах, але і усього світового співтовариства.

Інтелектуальна власність за традицією підрозділяється на «промислову власність» і «авторське право».

Промислова власність має на увазі охорону результатів інтелектуальної діяльності за допомогою патентів, захист визначених комерційних інтересів за допомогою законодавств про охорону винаходів, промислових зразків, товарних знаків і інших об'єктів, а також захист від недобросовісної конкуренції.

Іноді термін «промислова власність» невірно сприймається як рухоме чи нерухоме майно (власність), що використовується в процесі промислового виробництва, як, наприклад, будинки, спорудження, обладнання і т.п. Промислова власність у даному контексті є інтелектуальною власністю.

Авторське право надає авторам літературних, музичних, художніх і інших творів науки і мистецтва певні права, що дозволяють їм дозволяти або забороняти протягом певного обмеженого періоду часу ті або інші види використання їхніх творів.

Права на такі об'єкти, як виконавська діяльність артистів, фонограми і радіопередачі, називаються суміжними правами [2].

Особливим видом об’єкту інтелектуальної власності є наукові відкриття. У Женевському договорі про міжнародну реєстрацію наукових відкриттів (1978 р.) наукове відкриття визначається як «визнання явищ, властивостей або законів матеріального світу, що дотепер не були пізнані і не допускали перевірки». Хоча наукові відкриття і є найбільш вагомими результатами інтелектуальної діяльності, вони не можуть бути віднесені ні до однієї з двох сфер інтелектуальної власності, тому що жодне національне законодавство і жоден міжнародний договір не дають якого-небудь права власності на них. Проте наукове співтовариство привласнює відкриттям імена їхніх першовідкривачів.

Як відзначалося вище, під інтелектуальною власністю розуміють права на результати інтелектуальної діяльності. Права неможливо побачити або доторкнутися до них, тому інтелектуальна власність нематеріальна. Але ж винаходи, технології, твори мистецтва або літератури і т.і., що є нематеріальними при їх створенні, потім стають цінностями в матеріальній формі як і кожний інший продукт.

Згідно норм Цивільного кодексу України (Книга чотири. Право інтелектуальної власності) [3] право інтелектуальної власності та право власності на матеріальну річ не залежать одне від одного. Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ. Перехід права власності на річ не означає переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності.

Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 421 Цивільного кодексу України [3] наголошує, що власниками (або суб'єктами права інтелектуальної власності) можуть бути творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші фізичні та юридичні особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору.

Особливістю права інтелектуальної власності є те, що воно складається з двох складових: особистого немайнового права автора на створений їм об'єкт (результат інтелектуальної діяльності) і майнового права на цей результат.

Особистими немайновими правами інтелектуальної власності є наступні права:

• право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об’єкта права інтелектуальної власності;

• право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;

• інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об'єкта права інтелектуальної власності і не можуть відчужуватися (передаватися) крім випадків, коли їх належність або відчуження іншій особі передбачено законом.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності, до яких відносяться:

• право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

• виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;

• виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

• інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності є чинними безстроково, якщо інше не встановлено законом. Майнові права інтелектуальної власності є чинними протягом строків, встановлених Цивільним Кодексом [3] , іншим законом чи договором.

Стосовно до інтелектуальної власності, як і будь-якої іншої власності (наприклад, нерухомості), право використання означає реальну можливість власника об’єкта права інтелектуальної власності одержання визначених доходів від його відтворення (повторення, копіювання). За рахунок відтворення технічного або художнього рішення і наступної реалізації виробів (копій) утворюється джерело доходів, що має явні ознаки монополії.

Право інтелектуальної власності є монопольне право її власника на потенційний доход, який може бути отримано від використання об'єкта права інтелектуальної власності. Ця монополія є компенсацією з боку суспільства за розкриття інформації про той чи інший об’єкт інтелектуальної власності.