МОДУЛЬ 1. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Тема 1

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО:

ГАЛУЗЬ ПРАВА, ЮРИДИЧНА НАУКА,

НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

1. ПОНЯТТЯ І ПРЕДМЕТ ГАЛУЗІ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА

Поняття "Конституційне право зарубіжних країн" не означає особливу галузь права. Мова йде про відгалуження єдиної науки - конституційне право, про комплексне і порівняльне вивчення конституційного права більш ніж 200 держав, що існують в світі, оскільки в кожній з них існує своє конститу­ційне право.

Термін "конституційне право" має потрійне значення: галузь чинного в тій або іншій державі права, тобто система юридичних норм, правил, що містяться в законах і інших нормативних актах і регулюють певну сферу суспільних відносин; наука, тобто сукупність знань про чинне конституційне право, які містяться у книгах, брошурах, статтях; навчальний курс, основи знань про чинне конституційне право, стан науки, предмет викладання у вищих навчальних закладах.

Конституційне право як галузь права конкретної держави - це сукупність правових (юридичних) норм, які закріплюють певні основи економічної і політичної організації суспільства, порядок формування, організації і функціонування основних ланок державного механізму, територіальну організацію держа­ви, а також визначають основи відносин держави і особи.

Відмінності в термінах конституційне право і державне право обумовлені різними підходами в політико-правовій теорії XVII - XIX століть і, частково, національною традицією слововживання. Термін конституційне право частіше зустрічається в країнах з англосаксонською і романо-германською правовими системами, де раніше сформувався конституційний лад (Франція, США). Вперше термін "конституційне право і політичні інститути" з'явилася у французькій літературі в середині XX ст. Поняття "державне право" відображає німецьку правову традицію. Вона була сприйнята в царській Росії, а потім в СРСР і колишніх соціалістичних країнах.

Нині в переважній більшості країн вживається термін "кон­ституційне право". У Великобританії і деяких інших країнах навчальний курс називається "Конституційне і адміністративне право".

У різних країнах існують неоднакові доктринальні підходи вчених до предмету конституційного права, навіть в одній і тій же державі нерідко існують різні школи і напрями.

Більшість вчених Великобританії вбачають суть конститу­ційного права в регулюванні управління державою, відносин громадян і держави, основних державних функцій. Адміністра­тивне право при цьому розуміється як аспект конституційного права.

У США вважається, що конституційне право в найзагальнішому вигляді (залишаючи деталі адміністративному праву) регулює управління державою, відносини громадян і уряду. В узагальненому вигляді суттю конституційного права США є гарантія забезпечення в суспільстві "фундаментальної свободи", що припускає розмежування сфер свободи індивіда і меж дії державної влади.

Тобто щодо Великобританії і США можна говорити про певну єдність в підходах, хоча існують і відмінності, обумов­лені, перш за все, тим, що у Великобританії немає інституту конституційного контролю. Англо-американський підхід сприй­нятий японськими вченими, а також у науці англомовних країн, колишніх британських колоній.

Інші погляди на питання про суть конституційного права існують у Франції. Французька наукова доктрина на одне з перших місць в конституційному праві висуває політичну владу і політичний режим. Французькі вчені нерідко висловлюють думку, що найважливішою тенденцією суспільного розвитку є процес інституціоналізації, тобто створення угрупуваннями людей різних суспільних інститутів, які набувають юридичного оформлення, зокрема: держави, політичних партій, профспілок тощо. Французька наукова доктрина, з певними змінами, сприй­нята юристами колишніх французьких колоній.

Німецька наука нині оперує 2 термінами: конституційне і державне право, причому останнє історично передує першому. Німецькі вчені вважають, що у вузькому сенсі зміст конститу­ційного права і державного права збігається, але все таки вони відрізняються один від одного: з одного боку, конституційне право ширше за державне право, оскільки конституція не об­межується встановленням державного ладу, а охоплює основи устрою недержавного життя (власність, сім'я, охорона природи тощо). З іншого боку, державне право це не тільки право держави. Воно містить норми, що регулюють питання дер­жавного управління, адміністративного, фінансового, проце­суального права.

В Італії одні вчені вважають, що предметом конституційного права є влада і права людини. Вони також вбачають специфіку цієї галузі права в регулюванні політичної поведінки. Інші схиляються до більш широкого трактування, відносячи до пред­мету конституційного права політичні партії, державу, свободу особи і "соціальні утворення".

Аналогічні погляди поширені в Іспанії, хоча і в дещо іншому аспекті. Конституційне право тут вважають нормативним елементом конституційної системи, який фіксує, встановлює, регулює основні державні інститути, що відносяться до суспіль­ного життя. У цілому тут дотримуються широкого трактування щодо предмету конституційного права.

Такий же розширювальний підхід сприйнятий переважною більшістю дослідників конституційного права Росії і України.

У мусульманських країнах в навчальних посібниках, що публікуються з питань конституційного права, особлива увага приділяється вивченню Корану, релігійних норм, коментуван­ню конституції. У сучасних дослідженнях зазначається, що галузь "владних норм" вивчає питання халіфату, публічної влади, організацію державного управління, армії, питання оподат­кування, тобто ті питання, які в інших державах регулюються в основному конституційним, адміністративним, фінансовим правом.

Додатковою підставою відмежування конституційного права від інших галузей права слугує метод правового регулювання. Переважаючою формою конституційно-правового регулювання суспільних відносин є метод зобов'язання. Конституційному праву відомі також методи заборони і дозволу. Превалювання в конституційно-правовому регулюванні владно-імперативних норм обумовлено природою суспільних відносин, які становлять їміст цієї галузі права.

2. Система конституційного права

Конституційне право є складною системою, що включає безліч взаємодіючих частин та елементів, які характеризують його внутрішню будову і відособлюють його.

Основні частини та елементи системи конституційного права - це його загальні принципи, інститути і норми.

Загальні принципи конституційного права - це виражені в змісті цієї галузі права основні засади, відповідно до яких воно будується як система правових норм, а також здій­снюється конституційно-правове регулювання суспільних відносин.

Загальні принципи становлять ніби основу системи конститу­ційного права і надають їй єдину спрямованість. Вони регулю­ють суспільні відносини не безпосередньо, а через конкретні конституційно-правові норми і втілюються в цих нормах і в правозастосовній діяльності органів держави.

Загальні принципи конституційного права, як правило, декла­руються конституціями. їх можна розділити на 2 групи:

1. Принципи, які не формулюють конкретні права і обов'язки і не завжди забезпечені правовими санкціями, проте мають визначальне значення для багатьох конституційно-правових норм: народний суверенітет, народне представництво, поділ влад, рівноправність, невідчужувані права тощо.

2. Принципи, які мають чітку юридичну форму вираження і безпосередньо застосовуються в державній діяльності: неза­лежність депутатів від виборців (Франція); судовий захист кон­ституційних прав; невідповідальність глави держави (Іспанія) тощо.

Конституційно-правові інститути є певною системою норм конституційного права, що регулюють однорідні і взаємозв'язані суспільні відносини і створюють відносно самостійну групу. Ці великі інститути можуть складатися з частин, наприклад, інститут виборчого права включає такий інститут, як виборче право в суб'єктивному значенні і виборчий процес. Виборчий процес складається з 11 стадій, які в свою чергу складаються з окремих інститутів, таких як призначення виборів, висунення кандидатів.

Конституційно-правові норми — це загальнообов'язкові правила поведінки, встановлені державою в цілях охорони і регулювання певних суспільних відносин, які здійснюються через конкретні права і обов'язки і забезпечуються примусо­вою силою держави.

Відмінності конституційно-правових норм від норм інших галузей права:

1. Конституційно-правові норми мають внутрішню струк­туру: гіпотезу, диспозицію і санкцію, але в одній статті вони зустрічаються рідко. При цьому деякі норми не забезпечені санкцією взагалі, а іноді і гіпотезою.

2. Вони мають більш загальний характер, регулюють най­більш широкі і суттєві суспільні відносини, оформлюють правові основи держави, в них відсутній зв'язок між конкретними права­ ми і обов'язками.

3. В одній статті може міститися декілька норм.

4. Домінує імперативний (наказовий) метод регулювання, а у приватному праві - диспозитивний, тобто такий, що надає сторонам можливість вибору варіанту поведінки.

Конституційно-правові норми можна класифікувати за наступ­ними підставами:

1. За функціональною спрямованістю:

а) регулятивні (більшість);

б) охоронні.

2. За способом дії на суб'єкти права (відповідно до характеру розпоряджень, що в них містяться):

а) уповноважувальні;

б) зобов'язуючі;

в) забороняючі.

3. За характером регульованих суспільних відносин (за при­ значенням в механізмі правового регулювання):

а) матеріальні;

б) процесуальні.

4. За дією в часі:

а) постійні (невизначений строк дії);

б) тимчасові;

в) виняткові (на випадок надзвичайних обставин).

5. За територією дії:

а) на всій території держави;

б) на частині території держави.