- •2. Система конституційного права
- •3. Суб'єкти конституційного права
- •4. Джерела конституційного права
- •5. Конституційне право як юридична наука і навчальна дисципліна
- •Тема 2 політичні партії і партійні системи зарубіжних країн
- •1. Політичні партії: поняття, сутність, функції
- •2. Класифіісація політичних партій, їх організаційна структура
- •3. Інституцюналізація політичних партій
- •4. Партійні системи зарубіжних країн
- •Тема з конституції зарубіжних країн
- •1. Теоретичні основи конституції: поняття, сутність, функції, юридичні властивості
- •2. Порядок внесення змін і доповнень до конституції
- •3. Еволюція змісту конституцій
- •4. Конституційний контроль в зарубіжних країнах
- •Тема 4 основи правового статусу особи
- •1. Конституційний статус особи. Інститут громадянства
- •2. Права і свободи в теорії конституціоналізму
- •3. Конституційні права і свободи і їх класифікація
- •Тема 5 форми держави в зарубіжних країнах
- •1. Форма правління
- •2. Форма державного устрою
- •3. Політичний режим
- •Тема 6 виборче право і виборчі системи зарубіжних країн. Референдуми в зарубіжних країнах
- •1. Поняття, сутність і принципи виборчого права
- •2. Поняття і види виборів. Порядок організації і проведення виборів в зарубіжних країнах
- •3. Виборчі системи
- •4. Референдуми в зарубіжних країнах
- •Тема 7 глава держави в зарубіжних країнах
- •1. Особливості конституційного статусу глави держави
- •2. Компетенція глави держави
- •1. Парламент і парламентаризм
- •2. Структура, склад і внутрішня організація парламенту і його палат
- •3. Компетенція парламентів
- •4. Статус депутата парламенту
- •Тема 9 уряди зарубіжних країн
- •1. Поняття і види урядів, порядок їх формування
- •2. Структура урядів
- •3. Компетенція урядів, їх правотворчість
- •Тема 10
- •1. Англосаксонська, континентальна і інші системи місцевого управління і самоврядування
- •2. Організаційно-правові форми місцевого самоврядування зарубіжних країн
- •3. Компетенція і фінансова база органів місцевого управління і самоврядування
- •Модуль 2. Особлива частина
- •Тема 11 основи конституційного права великобританії
- •1. Конституція великобританії. Особливості правового статусу особи
- •2. Вищі органи державної влади
- •3. Регіональне і місцеве самоврядування і управління
- •Тема 12 основи конституційного права сіла
- •1. Конституція 1787 року і її специфічні риси. Поправки до конституції
- •2. Вищі органи державної влади
- •3. Американський федералізм. Місцеве самоврядування і управління
- •Тема 13 основи конституційного права федеративної республіки німеччина
- •1. Основний закон фрн
- •2. Вищі органи державної влади
- •3. Німецький федералізм. Місцеве самоврядування і управління
- •Тема 14 основи конституційного права франції
- •1. Конституція франції
- •2. Вищі органи державної влади
- •3. Форма державного устрою. Місцеве самоврядування і управління
МОДУЛЬ 1. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
Тема 1
КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО:
ГАЛУЗЬ ПРАВА, ЮРИДИЧНА НАУКА,
НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА
1. ПОНЯТТЯ І ПРЕДМЕТ ГАЛУЗІ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА
Поняття "Конституційне право зарубіжних країн" не означає особливу галузь права. Мова йде про відгалуження єдиної науки - конституційне право, про комплексне і порівняльне вивчення конституційного права більш ніж 200 держав, що існують в світі, оскільки в кожній з них існує своє конституційне право.
Термін "конституційне право" має потрійне значення: галузь чинного в тій або іншій державі права, тобто система юридичних норм, правил, що містяться в законах і інших нормативних актах і регулюють певну сферу суспільних відносин; наука, тобто сукупність знань про чинне конституційне право, які містяться у книгах, брошурах, статтях; навчальний курс, основи знань про чинне конституційне право, стан науки, предмет викладання у вищих навчальних закладах.
Конституційне право як галузь права конкретної держави - це сукупність правових (юридичних) норм, які закріплюють певні основи економічної і політичної організації суспільства, порядок формування, організації і функціонування основних ланок державного механізму, територіальну організацію держави, а також визначають основи відносин держави і особи.
Відмінності в термінах конституційне право і державне право обумовлені різними підходами в політико-правовій теорії XVII - XIX століть і, частково, національною традицією слововживання. Термін конституційне право частіше зустрічається в країнах з англосаксонською і романо-германською правовими системами, де раніше сформувався конституційний лад (Франція, США). Вперше термін "конституційне право і політичні інститути" з'явилася у французькій літературі в середині XX ст. Поняття "державне право" відображає німецьку правову традицію. Вона була сприйнята в царській Росії, а потім в СРСР і колишніх соціалістичних країнах.
Нині в переважній більшості країн вживається термін "конституційне право". У Великобританії і деяких інших країнах навчальний курс називається "Конституційне і адміністративне право".
У різних країнах існують неоднакові доктринальні підходи вчених до предмету конституційного права, навіть в одній і тій же державі нерідко існують різні школи і напрями.
Більшість вчених Великобританії вбачають суть конституційного права в регулюванні управління державою, відносин громадян і держави, основних державних функцій. Адміністративне право при цьому розуміється як аспект конституційного права.
У США вважається, що конституційне право в найзагальнішому вигляді (залишаючи деталі адміністративному праву) регулює управління державою, відносини громадян і уряду. В узагальненому вигляді суттю конституційного права США є гарантія забезпечення в суспільстві "фундаментальної свободи", що припускає розмежування сфер свободи індивіда і меж дії державної влади.
Тобто щодо Великобританії і США можна говорити про певну єдність в підходах, хоча існують і відмінності, обумовлені, перш за все, тим, що у Великобританії немає інституту конституційного контролю. Англо-американський підхід сприйнятий японськими вченими, а також у науці англомовних країн, колишніх британських колоній.
Інші погляди на питання про суть конституційного права існують у Франції. Французька наукова доктрина на одне з перших місць в конституційному праві висуває політичну владу і політичний режим. Французькі вчені нерідко висловлюють думку, що найважливішою тенденцією суспільного розвитку є процес інституціоналізації, тобто створення угрупуваннями людей різних суспільних інститутів, які набувають юридичного оформлення, зокрема: держави, політичних партій, профспілок тощо. Французька наукова доктрина, з певними змінами, сприйнята юристами колишніх французьких колоній.
Німецька наука нині оперує 2 термінами: конституційне і державне право, причому останнє історично передує першому. Німецькі вчені вважають, що у вузькому сенсі зміст конституційного права і державного права збігається, але все таки вони відрізняються один від одного: з одного боку, конституційне право ширше за державне право, оскільки конституція не обмежується встановленням державного ладу, а охоплює основи устрою недержавного життя (власність, сім'я, охорона природи тощо). З іншого боку, державне право це не тільки право держави. Воно містить норми, що регулюють питання державного управління, адміністративного, фінансового, процесуального права.
В Італії одні вчені вважають, що предметом конституційного права є влада і права людини. Вони також вбачають специфіку цієї галузі права в регулюванні політичної поведінки. Інші схиляються до більш широкого трактування, відносячи до предмету конституційного права політичні партії, державу, свободу особи і "соціальні утворення".
Аналогічні погляди поширені в Іспанії, хоча і в дещо іншому аспекті. Конституційне право тут вважають нормативним елементом конституційної системи, який фіксує, встановлює, регулює основні державні інститути, що відносяться до суспільного життя. У цілому тут дотримуються широкого трактування щодо предмету конституційного права.
Такий же розширювальний підхід сприйнятий переважною більшістю дослідників конституційного права Росії і України.
У мусульманських країнах в навчальних посібниках, що публікуються з питань конституційного права, особлива увага приділяється вивченню Корану, релігійних норм, коментуванню конституції. У сучасних дослідженнях зазначається, що галузь "владних норм" вивчає питання халіфату, публічної влади, організацію державного управління, армії, питання оподаткування, тобто ті питання, які в інших державах регулюються в основному конституційним, адміністративним, фінансовим правом.
Додатковою підставою відмежування конституційного права від інших галузей права слугує метод правового регулювання. Переважаючою формою конституційно-правового регулювання суспільних відносин є метод зобов'язання. Конституційному праву відомі також методи заборони і дозволу. Превалювання в конституційно-правовому регулюванні владно-імперативних норм обумовлено природою суспільних відносин, які становлять їміст цієї галузі права.
2. Система конституційного права
Конституційне право є складною системою, що включає безліч взаємодіючих частин та елементів, які характеризують його внутрішню будову і відособлюють його.
Основні частини та елементи системи конституційного права - це його загальні принципи, інститути і норми.
Загальні принципи конституційного права - це виражені в змісті цієї галузі права основні засади, відповідно до яких воно будується як система правових норм, а також здійснюється конституційно-правове регулювання суспільних відносин.
Загальні принципи становлять ніби основу системи конституційного права і надають їй єдину спрямованість. Вони регулюють суспільні відносини не безпосередньо, а через конкретні конституційно-правові норми і втілюються в цих нормах і в правозастосовній діяльності органів держави.
Загальні принципи конституційного права, як правило, декларуються конституціями. їх можна розділити на 2 групи:
-
Принципи, які не формулюють конкретні права і обов'язки і не завжди забезпечені правовими санкціями, проте мають визначальне значення для багатьох конституційно-правових норм: народний суверенітет, народне представництво, поділ влад, рівноправність, невідчужувані права тощо.
-
Принципи, які мають чітку юридичну форму вираження і безпосередньо застосовуються в державній діяльності: незалежність депутатів від виборців (Франція); судовий захист конституційних прав; невідповідальність глави держави (Іспанія) тощо.
Конституційно-правові інститути є певною системою норм конституційного права, що регулюють однорідні і взаємозв'язані суспільні відносини і створюють відносно самостійну групу. Ці великі інститути можуть складатися з частин, наприклад, інститут виборчого права включає такий інститут, як виборче право в суб'єктивному значенні і виборчий процес. Виборчий процес складається з 11 стадій, які в свою чергу складаються з окремих інститутів, таких як призначення виборів, висунення кандидатів.
Конституційно-правові норми — це загальнообов'язкові правила поведінки, встановлені державою в цілях охорони і регулювання певних суспільних відносин, які здійснюються через конкретні права і обов'язки і забезпечуються примусовою силою держави.
Відмінності конституційно-правових норм від норм інших галузей права:
-
Конституційно-правові норми мають внутрішню структуру: гіпотезу, диспозицію і санкцію, але в одній статті вони зустрічаються рідко. При цьому деякі норми не забезпечені санкцією взагалі, а іноді і гіпотезою.
-
Вони мають більш загальний характер, регулюють найбільш широкі і суттєві суспільні відносини, оформлюють правові основи держави, в них відсутній зв'язок між конкретними права ми і обов'язками.
-
В одній статті може міститися декілька норм.
-
Домінує імперативний (наказовий) метод регулювання, а у приватному праві - диспозитивний, тобто такий, що надає сторонам можливість вибору варіанту поведінки.
Конституційно-правові норми можна класифікувати за наступними підставами:
1. За функціональною спрямованістю:
а) регулятивні (більшість);
б) охоронні.
2. За способом дії на суб'єкти права (відповідно до характеру розпоряджень, що в них містяться):
а) уповноважувальні;
б) зобов'язуючі;
в) забороняючі.
3. За характером регульованих суспільних відносин (за при значенням в механізмі правового регулювання):
а) матеріальні;
б) процесуальні.
4. За дією в часі:
а) постійні (невизначений строк дії);
б) тимчасові;
в) виняткові (на випадок надзвичайних обставин).
5. За територією дії:
а) на всій території держави;
б) на частині території держави.