Запитання й завдання

1. Яка відповідність економічних законів і закономірностей рпс?

2. . Які закономірності РПС вам відомі?

3. Чому при розміщенні продуктивних сил дотримуються певних принципів, які принципи є найважливішими?

4. В чому суть поняття “чинники РПС” ?

5. Чому у теорії РПС чинник розміщення є одним із центральних понять?

8. Проаналізуйте відомі вам чинники РПС.

9. Приведіть приклади впливу сировинного та паливно - енергетичного чинників на території України.

10. Як впливає чинник ринкової кон’юнктури на розміщення виробництва

11.Що є об’єктом та предметом РПС і які наукові напрямки розробляються у цій галузі?

12.Які завдання виконує територіальна організація виробництва?

13.Розкрийте суть і взаємозв’язок понять: “територіальна організація виробництва” і “розміщення продуктивних сил”.

14.У чому полягають методологічні основи науки про РПС, які напрями її розвитку вам відомі?

Тема 1. 3. Наукові методи аналізу територіальної організації господарства

1.3.1. Основні показники аналізу розміщення продуктивних сил

1.3.2 Методи наукових досліджень

1.3.3..Економічні методи аналізу розміщення продуктивних сил.

1.3.4.Методи економічного обгрунтування галузевого розміщення виробництва.

1.3.5.Методи економічного обгрунтування територіально – комплексного розміщення виробництва.

1.3.6..Основи районного планування.

1.3.7.Діагностика регіонального розвитку.

Рекомендована література: 5, 20, 27, 54, 55, 56, 57, 65 ,66, 67, 75.

1.3.1. Для аналізу процесу розміщення продуктивних сил використовують систему показників, які поділяють на такі групи: натуральні, вартісні, кількісні, якісні та техніко-економічні. Натуральні показники обчислюють у фізичних одиницях виміру (площі, об’єму, потужності тощо). Ці показники є вихідними при визначенні програмного завдання, внутрішньогалузевих і міжгалузевих зв’язків і пропорцій. За допомогою їх узгоджують обсяг виробництва з потребами в продукції, наявними і необхідними потужностями тощо. За натуральними показниками складають матеріальні баланси. Для узагальнення програмних завдань застосовують умовно натуральніпоказники, коли ряд видів продукції або робіт приводять на підставі властивості продукції до умовного вираження. (Х = Т·Q/1000, де Х- умовне паливо, Т-кількість натурального палива, Q- калорійність палива.) Вартісні показники характеризують процес суспільного виробництва (із використанням поточних і незмінних цін. Зокрема, це показники обсягу реалізованої, валової, товарної продукції, чистої продукції, розмір валового національного продукту, національного доходу.

Вартісні показники дають можливість узагальнювати дані щодо виробництва, розвитку господарських зв’язків і пропорцій, узгоджувати обсяг виробництва з фінансовим планом, визначати доходи та витрати населення, розвиток роздрібного товарообороту, регулювати грошовий обіг у країні. Вартісні показники вимірюють у грошовій формі за допомогою цін та тарифів.

Якісні показники визначають рівень розвитку процесу, якісні особливості явищ, закономірності їхнього розвитку (ступінь використання суспільної праці, виробничих ресурсів, зростання продуктивності праці, рентабельність підприємств тощо).

1.3.2. Розміщення підприємств, груп виробництв і галузей на території країни вимагає наукового обгрунтування. Для цього використовують спеціальні методи, за допомогою яких вибираються варіанти розміщення, оцінюється ефективність виробництва і. Зараз у науковій літературі виділяють чотири рівні методів:

філософський (загальнонауковий);
міждисциплінарний (спільний для кількох галузей знань (історичний, аерокосмічний, математичний та ін.);
конкретно-науковий (спеціальний: статистичний, картографічний та ін.);
методико- технічний.

Оптимальний варіант територіальної організації виробництва визначається сукупним аналізом групи наукових методів.

На першому рівні наукового дослідження (філософському) використовують системний і діалектичний методи пізнання закономірностей розвитку суспільства і природи. Системний аналіз широко застосовується при підготовці та обґрунтуванні рішень щодо розв’язання складних комплексних проблем розміщення продуктивних сил. Його суть полягає в тому, що всі об’єкти матеріального світу й соціально- економічні утворення розглядаються у вигляді систем. Системний підхід – це шлях поділу складних об’єктів і явищ дійсності на підсистеми (аналіз) і наступне їх об’єднання (синтез). Кожна система функціонує в певному середовищі, що діє на її внутрішній стан за допомогою чинників впливу (вхід системи). Зворотний вплив системи на навколишнє середовище характеризується значеннями вихідних параметрів (вихід системи). Вхід і вихід системи відображають ті зв’язки, що можуть бути жорсткими й гнучкими, а також прямими і зворотними. Так, попит на продукцію змушує виробника змінювати обсяг її випуску. Усяку систему можна поділити на підсистеми (компоненти), встановити їх ієрархію та структуру, а також виділити складові. Системний аналіз успішно застосовують у програмуванні й територіальному плануванні.

Структурний аналіз об’єктів та процесів полягає у виділенні окремих аспектів їх структури:

функціонального, який є сукупністю зв’язків між складовими системи, її елементами;
галузевого (компонентний), який характеризує склад, сукупність і співвідношення галузей, видів діяльності, інтеграцій, що складають певну систему;
територіального, який відображає співвідношення і взаємне розміщення різних форм територіального зосередження господарської діяльності людини (зон, районів, вузлів тощо).
організаційно-управлінського, який визначає ієрархічність упорядкування систем органів управління життєдіяльністю людей на відповідній території; а також економічної, екологічної, соціальної діяльності населення в межах певних галузей, міжгалузевих виробничих комплексів тощо.

Велике значення як у теорії, так і в практиці розміщення продуктивних сил має наукова систематизація. Вона дає змогу простежити в досліджуваних явищах певний порядок, підсумовувати знання про їхню подібність і відмінність й водночас полегшити процес вивчення складних територіальних систем, швидше виявити їхні внутрішні закономірності. Основними видами систематизації є класифікація, типологія й групування.

Класифікація – це розподіл сукупності явищ або предметів певної належності на класи (групи) згідно з більшістю істотних прикмет. Кожна група, у свою чергу, може бути поділена на підгрупи. Типологія - засіб наукової класифікації об’єктів за допомогою абстрактних теоретичних моделей (типів), у яких фіксуються найважливіші структурні або функціональні особливості досліджуваних об’єктів. Головна особливість типології полягає в тому, що вона дає змогу охопити класифікацією не тільки пізнавальні об’єкти, а й указати на можливість існування об’єктів, на той час іще не відомих науці. Класифікація й типологія переслідують одну мету – упорядкування (систематизацію) об’єктів, які вивчаються, з тією лише різницею, що в першому випадку сукупність об’єктів (явищ) розподіляється на групи (класи), а в другому – із розрізнених об'єктів (явищ) складаються групи (типи).

Групування – один з основних методів обробки й аналізу статистичних даних.

1.3..3. У проектних розробках, що обгрунтовують розміщення продуктивних сил, застосовуються переважно економічні методи.

Балансовий метод часто застосовується у плануванні територіального господарства. Система матеріальних, фінансових та інших балансів широко використовується у прогнозних дослідженнях. Розробляються звітні й прогнозні баланси трудових ресурсів, грошових доходів і видатків населення, які узгоджуються з товарними фондами; територіальні баланси потужностей будівельних організацій та ін.

Техніко-економічні розрахунки застосовуються на проектній стадії обгрунтування розміщення підприємств і територіального розвитку виробництва. Техніко-економічні показники аналізу територіальної організації народного господарства розраховують визначенням розмірів відповідних витрат на виробництво продукції.

1.Матеріаломісткість виробництва: