Середні ціни реалізації сільськогосподарськими підприємствами продукції сільського господарства

Роки	Середні ціни реалізації сільськогосподарськими підприємствами продукції сільського господарства,  грн. за т
	зернові та зернобобові культури	олійні культури	цукрові буряки	картопля	овочі			худоба та птиця (у живій вазі)		молоко та молочні продукти		яйця, за тис.шт.
					всього	у т.ч. овочі закритого ґрунту
2007	778,6	1734,6	218,9	1154,3	2059,9	5506,3	10184,3		2065,1		377,4
2008	799,0	2086,2	409,9	1298,6	1790,0	6055,0	10362,9		1888,8		403,9
2009	1120,9	2942,6	478,5	2131,0	2551,6	7320,2	10797,1		2938,7		470,6

Рис 3.5 Динаміка руху середніх цін для реалізації сільськогосподарськими підприємствами с/г продукції

Отже,дана діаграма показує,що ціни на с/г продукцію будуть з кожним роком тільки зростати.Найвищі ціни є на худобу та птицю,у 2009р. вони будуть становити 10797,1 грн за тонну.Найнижці ціни зафіксовані на яйця,і з кожним роком вони зростають на незначний відсоток.

Висновок

На сучасному етапі розвитку сільського господарства України існує багато проблем та перешкод.

Більшість господарств не має коштів та техніки у достатній кількості, тому сіють в першу чергу те, на чому гарантовано зможуть заробити: кукурудзу, соняшник, сою. Що ж до тваринництва, не зважаючи на те, що воно продукує планомірне зростання, його показники приховують суттєву проблему – поголів’я великої рогатої худоби скорочується, і ознак змін у цій тенденції не помітно.

Умови, в яких працюють аграрії, не лише не сприяють підвищенню виробничих показників, а й просто шокують – люди сіють вручну, землю обробляють на конях і ледь не самі впрягаються у борозну, техніка застаріла, якість добрив залишає бажати кращого. Окремим питанням залишається вітчизняна аграрна освіта та аграрна наука, що потребують нагальних реформ. Сьогодні кількість випускників, яких щорічно випускає система агроосвіти, значно перевищує реальні потреби сільського господарства, а програми навчання зовсім не орієнтовані на освоєння майбутніми фахівцями новітніх технологій. Аграрна наука втратила  зв’язок з реальними практичними потребами сільського господарства, стала заручником застарілих догм та захисником неефективних шляхів господарювання.

Не зважаючи на всі проблеми сільського господарства - економічну кризу, старіння виробничих фондів, машин та обладнання, відсутність коштів, експерти стверджують, що ця галузь стане одним із визначальних чинників української економіки. Але для цього необхідні грунтовне реформування сільського господарства та якісні перетворення його системоутворюючих галузей, поетапне технологічне і технічне переоснащення. Реформування потребують в першу чергу ключові аграрні галузі – рослинництво, свинарство, молочне скотарство. Саме ці галузі найбільше впливають на продовольчу безпеку, експортний потенціал, екологічний стан навколишнього середовища, розвиток інших галузей сільськогосподарського виробництва.

На жаль, у нас відсутня система стабільних, прозорих, зрозумілих правил здійснення державного управління. Стосовно цього питання ми маємо рухатись до того, щоб аграрний бізнес поступово став економічно незалежним від державних дотацій та субсидій. В таких умовах роль влади має поляти у створенні системи стимулів та мотиваторів, що задаватимуть сільському господарству вектори розвитку і темп здійснення змін.

У розвитку сільського господарства є ще один важливий фактор, необхідність якого доведена західними країнами – об’єднання громадян.

Створення та активність громадських організацій із різними напрямками діяльності уможливлюють поступове налагодження взаємовигідних, взаємовідповідальних стосунів держави та громади, в тому числі, і аграріїв.