60. Г. Собачко-Шостак. Тривога. 1916.

У 1916 році, під час Першої світової війни Ганна Феодосіївна створює композицію «Тривога» де червоно-вогняними смерчами художниця ніби хотіла передати весь жах, тривогу і трагедійність війни, що охопили світ. Соба́чко-Шоста́к Га́нна (1883 — 1965), майстер декоративного розпису родом з с. Скопці (нині Веселинівка) на Київщині. Під впливом професорів мистецтва (Є. Прибільської, О. Екстер) у 1910 р. перейшла від традиційного народного розпису до декоративної графіки; працювала в техніці акварелі і ґваші. її динамічні композиції асиметричні за формою, з довільним, повним фантазії малюнком рослинноквіткових мотивів і птахів, з буйним кольоритом. До 1930тих pp. за її ескізами вишивали декоративні пано, килими. прагнула відродити традиції килимарства, вишивки в Скопецькій учбово-показовій майстерні по виготовленню килимів. У своїх композиціях вона зуміла передати радість і тугу душі, красу природи, любов до Батьківщини і людей. Декоративний живопис призначений для прикраси, входячи до складу архітектурного ансамблю або до творів декоративно-ужиткового мистецтва. Отже, термін відноситься до орнаментальних розмалювань та композицій, що не мають самостійного значення; панно, орнаментальне підкреслення функцій предмету або оточення великих настінних сцен.»Перед очима стояла картина Ганни Собачко «Тривога», рік 1916. Опинившись на паризькій виставці, вона позбавила спокою естета Василя Кандинського і була предметом заздрості славного колориста Анрі Матісса, який визнав: «Не вам, а нам у вас треба вчитися, бо ви маєте велике національне мистецтво ікони й унікальне селянське мистецтво Ганни Собачко». У 1918-му її виставкою в Києві опікувалася всесвітньо відома модерністка Олександра Екстер, а в 24-му відбувся тріумф сільської художниці у Берліні та Мюнхені. Далі — самі розумієте: влада визнавала лише «революційне» мистецтво агітки, і твори Собачко, де виражальними засобами були колір і композиція, лише зрідка з’являлися на вернісажах. Пізніше сліди художниці загубилися. Казали, що Ганна виїхала, рятуючись від голодомору 1932 року.»

61. Ф. Манайло. Скорбота. 1938.

Манайло — один із перших художників Будинку народної творчості, Закарпатського українського музично-драматичного театру, обласної філармонії, художник-графік книжкового видавництва «Карпати». Працював у галузі монументально-декоративного живопису. Фор-ескізи для мозаїчних панно, мозаїки для фасадів та фойє клубів, кінотеатрів, залів ресторанів, готелів, турбаз, автобусних зупинок. А проекти ресторанів-коли б залишаються незвичним явищем в художній біографії митця. Для цього твору характерними рисами є експресія, романтичний настрій, епічний розмах. Твір пройнятий скорботою та надією. Столиця була у захваті від незвичайного бачення ужгородця, його барв і композицій. Схвальні рецензії, захоплені обговорення. Іван Драч відгукується віршем «Манайлова виставка»:

Земля без землі —

тільки ребра планети.

Де ти взялося? Ділося б де ти?

Монументальное искусство (лат. monumentum, от moneo — напоминаю) — одно из пластических пространственных изобразительных и неизобразительных искусств; данный род их включает произведения большого формата, создаваемые в согласовании с архитектурной или естественной природной средой, композиционным единением и взаимодействием с которыми они сами приобретают идейно-образную завершённость, и сообщают таковую же окружению. Произведения монументального искусства создаются мастерами разных творческих профессий и в разных техниках. К монументальному искусству относятся памятники и мемориальные скульптурные композиции, живописные и мозаичные панно, декоративное убранство зданий, витражи, а также произведения выполненные в иных техниках, в том числе и многих новых технологических формаций (отдельные исследователи относят также к монументальному искусству произведения архитектуры). Определённая функциональная зависимость ряда устоявшихся видов монументального искусства, вспомогательная их роль, выражающаяся в решении задач по декоративной организации стен, различных архитектурных элементов, фасадов и перекрытий, садово-парковых ансамблей или самого по себе ландшафта, когда предназначенные тому произведения наделяются архитектонически-орнаментальными качествами или свойствами аранжирующей эстетизации, сказывается их отнесением к монументально-декоративному искусству. Тем не менее, между этими разновидностями монументального искусства отсутствует строгая грань, отделяющяя их друг от друга. Одной из основных особенностей монументального искусства, обладающего названными качествами, строгими обобщенными формами или соразмерной содержанию динамикой. является то, что они, в большинстве случаев, создаются из долговечных материалов. Особое значение монументальное искусство приобретает в периоды глобальных социально-политических преобразований, во времена общественного подъёма, интеллектуального и культурного расцвета, находящихся в зависимости от стабильности общегосударственного развития, когда творчество призвано выражать наиболее актуальные идеи. .