- •Питання для самоконтролю
- •1. Основні завдання й методологічні основи курсу.
- •2. Сутність поняття культура. Культура і цивілізація.
- •3. Мистецтво як центральний елемент художньої культури. Функції мистецтва.
- •4. З історії формування знань про українську культуру.
- •5. Концепція ментальності як один із підходів у вивченні історії культури.
- •6. Факторі формування ментальності (на прикладі українського етносу).
- •7. Витоки української культури. Найдавніші етнічні спільноти на теренах України (трипільська культура, скіфські впливи тощо).
- •8. Найдавніші слов’янські археологічні культури.
- •9. Особливості міфологічних уявлень сло’вян. Міф. Міфологічна модель світу. Відбиття міфологічних уявлень українців у символіці.
- •10. Відображення ранніх релігійних вірувань в українському фольклорі й сучасній культурі.
- •11. Історична трансформація первісних ритуалів і табу. Її відбиття в усній народній і календарній обрядовості українців.
- •12. Чинники культурного розвитку.
- •13. Своєрідність середньовічного світогляду давніх русичів. Її відбиття в літературі.
- •14. Храмове будівництво у Київській Русі. Софія Київська з позиції втілення релігійних уявлень і проявів художньої майстерності.
- •15. Прояви середньовічного канону у давньоруських пам’ятках монументального й станкового живопису. Своєрідність цих пам’яток.
- •16. Ідеал людини, вироблений давньоруською книжною традицією
- •17. Розвиток освіти й книжкової справи у Київській Русі.
- •18. Культура Галицько-Волинського князівства.
- •19. Особливості культурного процесу в Україні у XV-XVI ст.
- •20. Витоки драматичного мистецтва в Україні. Найдавніші жанри (інтермедія, вертеп).
- •21. Влияние идей Ренессанса и Реформации на развитие украинской культуры.
- •22. Деятельность украинских учёных гуманистов.
- •23. Деятельность братств.
- •24. Развитие книгопечатания и образования в Украине в 15-16 веках.
- •25. Історичні умови культурного розвитку України у 17-18 ст.
- •27. Прояви стилю бароко в літературі.
- •28. Бароковий іконопис в Україні.
- •29. Барокова архітектура в Україні.
- •30. Виды парсуны в украинском искусстве.
- •31. Дума як оригінальний жанр народної творчості українців.
- •32. Народна картина «Козак Мамай». Її зміст та символічність образів.
- •33. Розвиток освіти. Києво-Могилянська академія.
- •34. Рококо і класицизм в українському мистецтві.
- •35. Історичні умови культурного розвитку в Україні у 20 ст.
- •36. Доба романтизму в українській культурі.
- •37. Реалізм як творчий метод: умови виникнення, характерні риси, провідні майстри.
- •38. Імпресіонізм в українській культурі.
- •39. Становлення професійного театру в Україні (19 ст.)
- •40. Історичні умови культурного розвитку в Україні у 20 ст.
- •41. Стильові напрямі в українському мистецтві 20 ст. (модерн, авангард, соціалістичний реалізм, постмодернізм).
- •42. Культурне відродження 20-х-почю 30-х рр. 20 ст.
- •43. Театральна діяльність Леся Курбаса.
- •44. Шістдесятництво як культурне явище.
- •45.Основні історичні етапи розвитку музики в Україні.Сучасна музична культура.
- •46.Основні етапи розвитку української літератури. Сучасна українська література. Жанри,представники.
- •47. Україна в сучасному світовому культурному контексті
37. Реалізм як творчий метод: умови виникнення, характерні риси, провідні майстри.
Реалізм (лат. realis — «суттєвий», «дійсний», від res — «річ») — стиль і метод у мистецтві й літературі.
У мистецтві й літературі реалізм прагне до найдокладнішого опису спостережених явищ, без ідеалізації. Проте поняття реалізм дуже широке: реалістичним можна назвати монументальне єгипетське мистецтво, але реалістами є й митці, які з фотографічною точністю копіюють природу. Популярність реалізму зумовлена загальною доступністю і зрозумілістю його мистецьких засобів, тому його тенденції в українському мистецтві проявлялися за кожної доби, і як стиль він актуальний понині.
У мистецтві, найстаріша українська ікона і стінопис були фактично творами реалізму, лише що він був підпорядкований приматові форми й усталеного сюжету в композиції — все це було зумовлене вимогами обряду. Відхід від цього принципу помічається вже в 16 столітті: спочатку в портреті, — а згодом і в реалістичному мистецтві. Західне бароко в 17 ст. принесло з собою нові на той час реалістичні форми і нове розуміння композиції, звільненої від непорушних давніше правил. Позитивним явищем тут було оживлення мистецтва шляхом наближення його до актуальних проблем людини свого часу, неґативним — затрата суворої дисципліни мисі, форми, до якої почало повертатися щойно мистецтво нашої доби, після довгого періоду пересичення реалізмом і натуралізмом.
У старому українському мистецтві реалізм рідко виступав у чистому виді, як це було, наприклад, у Голландії або Італії; він був тільки складовою, хоч і основною частиною таких стилів, як бароко, ампір, класицизм.
У своїх суто реалістичних формах він виступив щойно з пол. 19 ст. Реаліст Т. Шевченко, з своїм гаслом «ні однієї риски без натури», стояв на межі академізму й тієї класицистичної традиції, яку в Петербурзі залишили його попередники: Д. Левицький і В. Боровиковський. Ці елементи, разом з відкриттям українського сюжету (природи, людини, історії) зробили з Шевченка ту ланку, яка поєднала давнє українське мистецтво з новим. Фактично добою реалізму в українському мистецтві стала доба передвижників, у лавах яких було чимало українців.
Частина митців культивувала т. зв. «ідейний реалізм», як М. Ге, М. Ярошенко, М. Пимоненко; інші, як К. Трутовський, О. Сластьон, П. Мартинович, опрацьовували більш етнографічно-побутові теми, ще інші — І. Рєпін, С. Васильківський, М. Самокиша, зверталися до іст. і батальних сцен. Реакція проти «об'єктивного» відображування природи почалася з імпресіонізму (І. Труш, О. Новаківський, М. Бурачек), які відкрили чар кольорів і показали, що мистецькість твору незалежна від його зв'язку з реальним світом.
Характерно, що українське народне мистецтво не приймало реалізму як такого, — а завжди намагалося перетворити його своїми стилістичними засобами, де основою були вимоги ритму й гармонії. На Радянській Україні спроби ввести в кераміку, вишивку й килимарство реалістичні портрети були настільки невдалі, що їх здебільшого залишено.
Українських письменників і поетів.
У літературі український реалізм почався з половини 19 ст., прийшовши на зміну романтизмові, від якого він перебрав захоплення етнографізмом та героїзацію історичних постатей. «Народні оповідання» М. Вовчка (1857) при всій реалістичній актуальності тем ще забарвлені романтичним фольклором. Далі реалізм використовувано з позицій народницьких і просвітянських (С. Руданський, А. Свидницький) та громадсько-програмових (особливо О. Кониський). Дальшим етапом школи реалістів була «об'єктивна проза» 80—90-х років: І. Нечуя-Левицького, П. Мирного, Б. Грінченка й І. Франка. Вона визначається епічною шириною описів і розповіді, уведенням соціальних і національних тем, поширенням тематики з селянського верста на робітничі й нову інтелігенцію, поданих на тлі тодішнього розвитку капіталізму в Росії й Австрії. У І. Франка, не без впливу Е. Золя, з'являється психологічна мотивація, що набирає рис натуралізму. Типові для реалізму поезії — вірші Б. Грінченка і П. Грабовського («Громадська поезія»); Франко від реалістичних «Панських жартів» пішов у напрямі психологічно-філософських зрушень, — і його «Мойсей» (1905) це вже твір на межі модернізму. Як і в мистецтві, на зміну реалізму прийшли ін. напрямки, але реалізм фактично ніколи не здавав позицій — і, особливо в прозі, був завжди актуальним стилем.
Визначальні риси реалізму
• раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів);
• правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;
• принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність;
• характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;
• конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;
• вільна побудова творів;
• превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва;
• розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей