131. Фактичні критерії розмежування загального і спеціального використання атмосферного повітря

На підставі ст. 38 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року розрізняється загальне і спеціальне використання атмосферного повітря. Позаяк використання атмосфер­ного повітря згідно з чинним законодавством, як правило, не потребує отримання дозволів і внесення збору, у більшості випадків використання атмосферного повітря здійснюється на правах загального використання. Це стосується і використання атмосферного повітря для потреб підпри­ємницької діяльності: вилучення атмосферних газів для охолодження чи для інших технологічних перебігів.

Однак, згідно з Законом України «Про охорону атмосферного по­вітря» у редакції від 21 червня 2001 року, використання атмосферного повітря для викиду і розпорошення забруднюючих речовин вважається спеціальним видом використання атмосферного повітря і потребує отримання дозволу і сплати збору. Спеціальним видом використання атмосферного повітря є також поширення звуку, електромагнітного та іо­нізуючого випромінювання, смороду, вплив інших фізичних та біологічних чинників на атмосферне повітря з використанням стаціонарних джерел. Фізичні особи, що не є підприємцями, мають право здійснювати викиди шкідливих речовин і впливи на атмосферне повітря на праві загального використання, крім випадку спалення відходів на території населених пунктів, що забороняється ст. 20 зазначеного Закону.

132. Фактичні критерії розмежування загального і спеціального використання повітряного простору

На підставі ст. 38 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року розрізняється загальне і спеціальне використання повітряного простору.

Фактичні критерії розмежування загального і спеціального викорис­тання повітряного простору визначаються Положенням про використан­ня повітряного простору України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року № 401, згідно з яким спеці­альним використанням повітряного простору визнається використання повітряного простору, яке може становити загрозу безпеці польотів. Відповідно до п. 2.2.12 Правил польотів повітряних суден та обслугову­вання повітряного руху в класифікованому повітряному просторі України, затверджених наказом Мінтрансу України від 16 квітня 2003 року № 293, нижня межа диспетчерського району (тобто контрольованого згідно з Повітряним кодексом України від 4 травня 1993 року) встановлюється на висоті не менше 200 м над земною чи водною поверхнею. Це можна взяти за фактичну ознаку розмежування загального і спеціального вико­ристання повітряного простору: до 200 м можна здійснювати загальне ви­користання повітряного простору (запускати літальні апарати, феєрверки тощо). На запуск літальних апаратів, феєрверків тощо висотою понад 200 м - необхідно отримати дозвіл на спеціальне використання повітряного простору і сплатити відповідний збір. Органом управління у цій царині є Державна авіаційна адміністрація Мінтрансзв'язку України.