71. Суверенітет держави. Криза суверенітету сучасної держави.

Суверенітет є однією з основних ознак держави і стосується державної влади. Державний суверенітет – це верховенство державної влади щодо будь-якої іншої влади (влади мафії, партій, олігархів, церкви тощо) всередині країни і її незалежності від усякої іншої влади за її межами.

Як видно суверенітет є:

а) внутрішній – обмежується законами особливо у правовій державі;

б) зовнішній – обмежується міжнародним правом, діяльністю міжнародних структур: рада Європи, міжнародний банк реконструкції та розвитку СОТ тощо.

Ознаки суверенітету:

1. Верховенство державної влади – відсутність будь-якої іншої вищої суспільної влади в державі;

2. Самостійність державної влади – самостійне прийняття будь-яких рішень в середині держави і ззовні;

3. Неподільність державно влади – не поділяється з іншими суб’єктами суспільства, а лишень за функціями з державними структурами;

4. Повнота – розповсюджується на всі сфери державного життя, на все населення і громадські об’єднання;

5. Незалежність державної влади від будь-яких суб’єктів;

6. Рівність державної влади у зовнішніх зносинах з іншими державами.

Суверенітет народу і суверенітет нації стоїть вище суверенітету держави.

Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р.

Первинним є суверенітет народу, а державний – похідний. Суверенітет сучасних держав – обмежений. Внутрішній – олігархи, організована злочинність тощо. Зовнішній – міжнародними структурами НАТО, МВФ, ЄС та ін. Сильні держави мають менш обмежений суверенітет. Можна сказати, що суверенітет – більш теоретична категорія. Практично, кожна держава є певною мірою залежна.

№ 73. Державна влада. Єдність і поділ влади.

Державна влада - це спосіб керівництва (керування) суспільством для якого характерна опора на спеціальний апарат примусу.

Державна влада:

-є владою публічною ( офіційно управляє справами всього суспільства в цілому) і політичною,

-є суверенною владою, тобто в сфері державних справ має верховенство, самостійність й незалежність;

-здійснюється на постійній основі спеціальним апаратом влади (державним апаратом);

- своєї має монопольне право застосовувати примус на території дії (території держави);

- має монопольне право оподатковування певних осіб, що перебувають на території держави ( для формування бюджету);

- поширюється на всіх осіб (фізичних, юридичних), що перебувають на території держави (виключення: наприклад, іноземні дипломати); 

- видає нормативно-правові акти.

Принцип поділу влади. Цей принцип, що його вперше сфор­мулював Монтеск'є, традиційно вважається обов'язковою ознакою сучасного конституційного ладу. Сучасний підхід до розкриття змісту принципу поділу влади передбачає висвітлення двох аспектів. Це, по-перше, незалежність і самостійність кожної з гілок влади — законодавчої, виконавчої й судової (при цьому необхідно виходити з того, що така незалежність і самостійність мають відносний характер, оскільки, наприклад, парламент, як правило, бере участь у формуванні вищого органу виконавчої влади та органів судової влади), а по-друге — існування й ефек­тивне функціонування конституційного механізму взаємних стримувань і противаг. Система «стримувань і противаг» була за­початкована в СІІІА. Вона являє собою сукупність правових об­межень однієї гілки влади з боку інших гілок. Традиційно до та­ких обмежень відносять: здійснюване за допомогою принципів права, норм конституції і законів регламентування нормотворчої діяльності, зокрема видання законів виключно парламентом, об­меження підзаконної та делегованої нормотворчості; чітке ви­значення повноважень вищих органів державної влади, строків їх виконання і випадків їх припинення; здійснення правосуддя ви­ключно судом, визнання судом неконституційними нормативно-правових актів тощо. Разом з тим система «стримувань і проти­ваг» може набувати специфічних ознак, що обумовлено існуючою в країні формою правління.

(Грунтуючись на теорії поділу влад, державна влада все ж характеризується єдністю, оскільки всі її гілки мають прагнути досягнення єдиної мети).

№ 74. Типологія держави. Формаційний і цивілізаційний підходи до типології держави.

Тип держави - сукупність держав, що мають схожі загальні риси, які проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку, ґрунтуванні на однакових економічних (виробничих) відносинах, на однаковому поєднанні загальносоціального і вузькогрупового (класового) аспектів їх сутності, аналогічному рівні культурно-духовного розвитку.

Тип держави характеризується:

• елітою (класом, соціальною групою), що перебуває при владі;

• системою виробничих відносин і форм власності, на яких ця влада ґрунтується;

• системою методів і засобів, які застосовує ця влада для захисту виробничих відносин і форм власності;

• реальним (а не декларованим) загальносоціальним змістом політики держави, її справжньою роллю у суспільстві;

• рівнем культурно-духовного розвитку населення держави в цілому і особи зокрема.

Є два підходи до типології держав:формаційний, цивілізаційний

Формаційний підхід заснований на марксистському вченні про зміну суспільно-економічних формацій (їх базис — тип виробничих відносин), кожній із яких відповідає свій історичний тип держав. Рабовласницькій суспільно-економічній формації відповідає рабовласницький тип держави, феодальній — феодальний, буржуазній — буржуазний. Формація — історичний тип суспільства, що ґрунтується на певному способі виробництва. При такому підході держава набуває суто класової визначеності.

Цивілізаційний - покладає в основу типової класифікації держав поняття «цивілізація», її рівень, досягнутий тими чи іншими народами.. Кожна цивілізація надає стійкої спільності усім державам, що живуть в її межах.

Виходячи із ступеня духовності народу, культури, ідеології, національного характеру, менталітету, географічного середовища та інших чинників, прихильники цивілізаційного підходу поділяють цивілізації на:• первинні;• вторинні.

До первинних цивілізацій віднесені держави — давньосхідна (Єгипет, Персія, Шумери, Вавилон, Бірма та ін.), еллінська (Спарта, Афіни), римська, середньовічна; до вторинних — держави Західної Європи, Північної Америки, Східної Європи, Латинської Америки та ін.

До хиб формаційного підходу належить переоцінка класово-економічного чинника. Недолік цивілізаційного під­ходу- відсутність визна­чення історичних закономірностей розвитку держав, зміни одного типу держави іншим. Цивілізаційна актуальна тому, що в центр вивчення минулого і теперішнього ставить людину як творчу і конкретну особистість, а не як класово-знеособлений індивідуум; не тільки розрізняє протистояння класів і соціальних груп, але й враховує сферу їх взаємодії на базі загальнолюдських цінностей.

Типи держав за рівнем захисту прав і свобод людини:

- правові: держави з режимом конституційної законності;

- неправові: або держави з режимом беззаконня, або держави з режимом революційної законності.Типи держав за способом набуття влади:

— легітимні (набуття влади визнано законним із боку населення країни і міжнародного співтовариства); нелегітимні, але існуючі де-факто (набуття влади здійснено незаконним шляхом).