Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Закони ХІІ таблиць

Виконавець:

Студентка юридичного факультету,

1 курсу (3 група)

Видай Тетяна Олександрівна

Науковий керівник:

кандидат філологічних наук

доцент Гриценко Світлана Павлівна

Київ-2011

ПЛАН

1.Вступ;

2. Історія створення Законів ХІІ таблиць;

3. Переклад законів;

4. Оцінка законів ХІІ таблиць;

5.Висновок.

ВСТУП

За одним відомим виразом, римляни "тричі скоряли світ". Перший раз - легіонами, другий - християнством, третій раз - правом. Римське право займає в історії людства виняткове місце: воно пережило народ, що створив його, і двічі підкорило собі світ.

Зведене в ранг "писаного розуму" - ratio scripta римське право класичного періоду було широко сприйняте феодальними державами Західної Європи, воно і донині лежить в основі багатьох інститутів капіталістичного права.

Закони XII таблиць - це найдавніша пам'ятка римського цивільного права. Вони стали уособленням важливого етапу в боротьбі між патриціями і плебеями в Древньому Римі, створивши реальний захист проти свавілля патриціанських суддів.

Римське право найдавнішого періоду відрізнялося строгістю, формалізмом. Особливу увагу було приділено врегулюванню відносин, пов'язаних правом приватної власності, яке розглядалося як повне панування власника над об'єктом права.

Закони таблиць регулювали сферу сімейних і спадкоємних відносин, містили норми, що належать до позикових операцій, до кримінальних злочинів, але зовсім не стосувалися державного права. Починаючи з IV-III ст. до н.е. закони Таблиць стали коректуватися новим джерелом права — преторськими едиктами, які відображали нові економічні відносини, породжені переходом від древніх архаїчних форм купівлі-продажу, позички і позики до більш складних правовідносин, викликаних зростанням товарного виробництва, товарообміну, банківських операцій та ін.

Головним втіленням писаного права римська правова культура вважала

закони - leges. Для визнання правового розпорядження як закон необхідно

було, щоб він виходив від органа, який має відповідні повноваження,

тобто так чи інакше утілював весь римський народ, і щоб він був належним

чином обнародуваний: таємний правовий акт не міг мати верховної

юридичної чинності. Збереглися легендарні зведення про закони, що

видавалися від імені римського народу першими царями - Нумой Помнілієм,

Сервієм Туллієм і ін. Однак самим принциповим моментом у становленні

римського законодавства стало видання в середині V ст. до н.е. Законів

XII Таблиць - зведення, за словами римського історика Тита Лівія, навіть

після кількох століть визнаного за “джерело всього публічного і

приватного права”.

1. Історія створення законів XII таблиць

Leges duodecim tabularum – оригінальна назва одного з найдавніших зводів римського звичаєвого права, написана у 5 ст. до н. е. на 12 дошках-таблицях, звідки, власне, і походить назва. Текст законів не зберігся і реконструюється на основі згадок і посилань, що містилися в роботах давньоримських письменників і юристів, таких як Цицерон, Гай та інші.

На початку своєї історії суспільство поділялося на роди, які складалися з певної групи осіб, пов'язаних спільним походженням, власністю на землю, а також шануванням предків. Сприятливі для скотарства та землеробства кліматичні умови, вигідне з точки зору обміну і торгівлі географічне розташування, війни залучали до Риму все зростаюче прийшле населення із сусідніх племен. Вони не входили в римську громаду і утворили окрему соціальну верству, яка отримала назву плебс, що поповнювалась і за рахунок розорених, які втратили зв'язок з громадою, членів. Споконвіку ж населення, що жило родами, називалося патриціями. Патриції були повноправними громадянами. Вони розпадалися на три племені. Кожне плем'я складалося з 100 родів. Кожні 10 родів утворювали курію. Курії утворювали загальні народні збори римської громади. Воно приймало або відкидало запропоновані йому законопроекти, обирало всіх вищих посадових осіб, виступало в якості вищої апеляційної інстанції при рішенні питання про страту, повідомляло війну, разом із сенатом вибирало царя, займалося найважливішими судовими справами та ін. [6, ст.46]

Римська патриціанська громада представляла собою примітивну місто-державу з типовими рисами "військової демократії".

Другим органом демократії була рада старійшин, сенат. У компетенцію сенату входили справи безпосереднього керування, вироблення законопроектів, заключення миру. Він складався зі старійшин всіх 300 родів. Старійшини становили спадкову аристократію римської громади, оскільки існував звичай, відповідно до якого їх обирали з однієї й тієї ж родини кожного роду. Відповідно до легенди, Ромул призначив перших 100 сенаторів. Тулл Гостілій додав ще 100, а Тарквіній довів їхню кількість до 300.[ 1, ст.86] У період між смертю старого царя й вибором нового громадою управляли по черзі сенатори.

Військове керівництво, верховні жрецькі й деякі судові функції належали вибраному зборами курій царю, якого називали рексом. Історичні перекази називають першим рексом римської громади Ромула, а всього їх нараховують сім . Недивлячись на поважність народних зборів, сенат і рекс користувалися правом скасувувати рішення народних зборів. При цьому рекс міг видавати загальнообов'язкові постанови.

Розвиток ремесел і торгівлі, якими в основі займались плебеї, призвело до розшарування римського плебсу. З’являються заможні плебеї, в основі ремісники та торговці, які починають грати все зростаючу роль в економіці Риму. З іншого боку, зросла кількість незаможних плебеїв. За таких обставин відбувається загострення відносин між соціальними групами

Інше, що вимагало реформи, стосувалося скасування боргового рабства, неминучого при невчасній сплаті боргу. І це, як і поділ завойованих земель, найбільше зачіпало інтереси плебеїв. .[ 9, ст.121]

Під тиском плебеїв патриції були змушені створити комісію з 10 чоловік, для запису судових постанов. До цього часу посадові особи в Римі проводили суди, керуючись звичаями, які вже застарілими і не задовольняли народні маси. До того ж магістрати - патриції зловживали власним становищем в судах, спираючись на своє тлумачення звичаєвого права, яке не було опубліковано і не могло бути перевірено.

Комісія приступила до вироблення письмових законів. Однак у процесі роботи її члени стали зловживати отриманою ними необмеженою владою. На перший рік не було обрано ні консулів, ні народних трибунів. Протягом року кодифікаційна робота не була закінчена, і на другий рік була вибрана друга комісія, яка суттєво відрізнялася від попередньої. Вона складалася як з патриціїв, так і з плебеїв у рівному співвідношенні.

Записані децемвірами закони були опубліковані для загального

ознайомлення. Ці закони відомі в історії, під назвою законів Дванадцяти

таблиць. Вони являють собою запис звичайного права. Зі слів Тіта Лівія,

Дванадцять таблиць були основним джерелом римського права, як

публічного, так і приватного (foils omnis public! privatique juris) [12].

Закони охоплювали всі найважливіші сфери юридичної практики, так за словами Цицерона, “для всякого, хто шукає основ і джерел права, одна невелика книга законів Дванадцяти таблиць вагою свого авторитету й обсягом користі воістину перевершує всі бібліотеки філософів”.