4.1. Основні поняття та положення

Кожний ПТК характеризується своєю структурою, її визначають як просторово-часову організацію (упорядкованість) або як взаємне роз- ташування частин і засоби їх з'єднання. Розрізняють три аспекти стру- ктури ПТК: вертикальну, горизонтальну і часову.

Вертикальна структура ПТК видображається в ярусному розта- шуванні природних компонентів, які входять до його складу. Обмін речовиною і енергією між окремими ярусами відбувається немовби по вертикалі. З одного боку - це підняття водних розчинів по капілярах грунту і всмоктування їх кореневою системою, висхідні потоки повітря, випарування з поверхні грунту і водойм, транспірація і т. д., з іншого - випадання атмосферних опадів, їхнього просочування в грунт, випа- дання органічних решток і пилу і т. д.

Горизонтальна структура ПТК - це упорядковане розташування ПТК більш низького рангу в межах ПТК більш високого рангу. Обмін речовиною і енергією між окремими ПТК відбувається шляхом річко- вого і струмкового стоку, стікання атмосферних опадів і холодного по- вітря по схилах горбів в улоговини і т. д.

Часова структура ПТК - це добові, сезонні, внутрішньовікові і багатовікові зміни стану ПТК. Часова структура вивчається при дослі- дженні функціонування, динаміки і розвитку ПТК і буде розглянута далі у відповідних лекціях.

Вертикальна і горизонтальна структури разом складають просто- рову структуру ПТК. її вивчення - сфера інтересів розділу "морфоло- гія ландшафту". Часова структура вивчається розділом "динаміка ланд- шафтів".

4.2. Вертикальна або компонентна структура ландшафтів

Будь-який ПТК є частиною географічної оболонки, тому в його ве- ртикальному розрізі представлені частини всіх сфер географічної обо- лонки - літосфери, атмосфери, гідросфери і біосфери. Фрагменти цих сфер називають природними компоненталш, а ярусну структуру, яку вони утворюють в ПТК, - компонентною або вертикальною структу- рою ПТК (іноді - радіальною [17]). У якості основних виділяють шість природних компонентів: літогенний, орогенний, кліматогенний, гідро- генний, педогенний і біогенний.

Таким чином, вертикальною структурою ландшафтів нази- вають закономірне поєднання основних природних компонентів (літогенного, орогенного, кліматогенного, гідрогенного, педогенно- го і біогенного), які лежать один над одним, тобто мають верти- кальну послідовність розташування. Ця послідовність така: гірсь- кі породи з підземними водами і відповідними формами рельєфу - грунти - поверхневі води - рослинність і тваринний світ - повітря.

Під літогенним компонентом або літогенною основою ПТК розу- міють земну кору як поєднання гірських порід різного походження, ме- ханічного складу і нашарування. У якості особливого - орогенного ком- понента звичайно розглядають рельєф. Строго кажучи, рельєф не може бути окремим компонентом ПТК, оскільки він являється лише формою земної поверхні, тобто однією з властивостей літогенного компоненту. Але рельєф грає настільки важливу роль у формуванні природного комплексу, що за ним за традицією зберігаються права самостійного природного компонента. Кліматогенним компонентом ПТК називають не клімат, а повітряні маси з притаманними їм погодою і кліматом, оскільки клімат не є матеріальним тілом. Гідрогенним компонентом ПТК є поверхневі і підземні води. Під педогенним компонентом ПТК розуміють грунти. М.А.Солнцев не включав грунти в перелік основних природних компонентів, вважаючи його похідним, оскільки він форму- ється сумісною дією всіх інших природних компонентів. Проте цей факт не заперечує існування грунтів як фізичного тіла. Біогенним ком- понентом називають рослинність і тваринний світ і в свою чергу поділяють на фітогенний (рослинність) і зоогенний (тваринний світ) компоненти.

Всі компоненти природи існують та розвиваються за своїми влас- ними законами, однак ні один з них не існує і не розвивається ізольова- но. Будь-який компонент зазнає на собі впливу інших і, в свою чергу, 50

ливає на них. Після багатьох років польових ландшафтних дослі- джень М.А.Солнцев [296] прийшов до наступного висновку:

всі компоненти природи за силою свого впливу один на одного нерівнозначні і, в залежності від цього, можуть бути розміщені в певний і строго постійний ряд. Це положення називають законом нерівнозначності взаємодіючих природних компонентів, а ряд, в якому вони знаходяться - "рядом Солнцева". Якщо встановити цей ряд по низхідній лінії, тобто починаючи з самого "сильного ", то він буде виглядати наступним чином: земна кора -» повітря —> води —> рослинність —> тваринний світ.

Із цього ряду видно, що найбільш сильним компонентом є літоген- на основа - земна кора, а найбільш слабким - тваринний світ. Земна кора є найбільш стійким по відношенню до зовнішнього впливу і тому найбільш повільно змінюваним компонентом ПТК. І в цьому значенні вона є найсильнішим компонентом. Являючись фундаментом географі- чної оболонки, вона здійснює великий вплив на всі інші її компоненти і тому розглядається як визначальний фактор диференціації географічної оболонки на окремі ПТК. Вплив літогенної основи проявляється на- самперед в тому, що інші компоненти, особливо біогенні, змушені до неї пристосовуватися і змінюватися під її впливом.

Середнє положення займають гідрокліматогенні компоненти. Вони є "головними" по відношенню до нижніх членів "ряду" і "підлеглими" по відношенню до верхнього члену "ряду". З одного боку, тепло і воло- га перерозподіляються в залежності від властивостей земної кори, з ін- шого - вони формують місця проживання для біогенних компонентів. Літогенні і гідрокліматогенні властивості цих місць є визначальним фактором: з безлічі можливих видів біоти в них залишаються лише ті, які знаходять для себе найбільш сприятливі умови існування.

Деякі географи оспорюють точку зору М.А.Солнцева про нерівноз- начність природних компонентів та провідну роль серед них літогенної основи. Так, Ф.М.Мільков [200; 205] вважає всі взаємодіючі в ландша- фтному комплексі компоненти рівнозначними. Але, на відміну від М.А.Солнцева, він не приводить переконливих доказів на підтверджен- ня своєї точки зору, а посилається на В.В.Докучаєва. Проте в роботі В.В.Докучаєва мова іде лише про рівнозначність участі природних компонентів в утворенні грунтів, а не ландшафтних комплексів, і це не розходиться з поглядами М.А.Солнцева на грунти як похідний природ-

51

ний комплекс, що утворюється внаслідок сумісної дії всіх основних природних компонентів.

Літогенний компонент природи або літогенна основа - це фунда- мент, на якому формується ландшафт. В різних ландшафтах він буде різним. Так, літогенною основою моренно-водно-льодовикових ланд- шафтів Київського Полісся є підвищені, горбисто-хвилясті, розчлено- вані рівнини, складені воднольодовиковими пісками різної потужності, що підстилаються моренними валунними суглинками. Літогенну осно- ву озерно-воднольодовикових ландшафтів того ж регіону складають знижені, плоскі, слабо розчленовані рівнини, складені середньо- і ма- лопотужними воднольодовиковими пісками, що підстилаються озер- ними суглинками. І, нарешті, літогенною основою підвищених лесових ландшафтів Київського правобережного лісостепу є горбисто-увалисті сильно розчленовані рівнини, складені лесоподібними суглинками, що підстилаються воднольодовиковими пісками і моренними валунними суглинками [88].

Порівняльний аналіз цих трьох видів ландшафтів показує, що саме особливості літогенної основи визначають характер всіх інших природ- них компонентів ландшафтів. Навіть господарське використання зе- мель визначається літологічним складом гірських порід. Так, більш ни- зьке гіпсометричне положення і більш водотривкі озерні суглинки у фундаменті озерно-воднольодовикових ландшафтів обумовили і їхнє більше зволоження порівняно з моренно-воднольодовиковими ландша- фтами. В моренно-воднольодовикових ландшафтах на бідних пожив- ними речовинами пісках сформувались і малородючі дерново- підзолисті грунти, в той час як у лесових ландшафтах на лесоподібних суглинках, що багаті на поживні речовини, сформувалися родючі сірі лісові і чорноземні грунти. Моренно-воднольодовикові рівнини вкриті хвойними та хвойно-широколистяними лісами і лише частково розора- ні, а озерно-воднольодовикові і лесові рівнини - здебільшого розорані і лише частково вкриті широколистяними лісами.

Від компонентів слід відрізняти елементи ПТК. До елементів А.Г.Ісаченко [133] відносить форми рельєфу, атмосферні опади, яруси рослинного покриву і розглядає їх як елементи першого порядку, тобто такі, що підлягають географічному дослідженню і є предметом вивчен- ня галузевих фізико-географічних дисциплін. Як елементи другого по- рядку А.Г.Ісаченко розглядає гірські породи, види і різновиди рослин і тварин і т. п., і вважає, що вони, строго кажучи, не підлягають дослі- дженню географічними науками.

52