4.Адаптація смаку.

Зниження смакової чутливості під час дії смакових речовин називається смаковою адаптацією.

Наприклад, якщо покласти на язик шматочок цукру, людина буде відчувати смак солодкого. Якщо язик нерухомий, то через деякий час відчуття солодкого зникає і шматочок цукру в роті сприймається як сторонній предмет. Під час наступного переміщення цукру у роті, за рахунок залучення до збудження нових груп рецепторів, знову виникає відчуття солодкого. Під час повторного подразнення, чутливість рецепторів знижується або зовсім зникає, у той же час лишаючись нормальною до інших речовин. Це вказує на вибірковість сприйняття смакових рецепторів.

Швидкість адаптації до різних речовин не однакова. Швидше відбувається адаптація до солодкого та солоного, повільніше – до гіркого та кислого.

Смакові відчуття зберігаються довше під час впливу більш концентрованих смакових речовин. Смакова чутливість відновлюється після ліквідації смакової речовини, що викликала її зниження.

Тема № 8: НЮХОВИЙ АНАЛІЗАТОР.

План лекції.

1.Анатомія та фізіологія нюхового аналізатору.

2. Нюхові відчуття.

3. Запахи і їх класифікація.

4. Теорії нюху.

5.Адаптація нюхової чутливості.

6. Сенсибілізація нюхової чутливості.

1.Анатомія та фізіологія органу нюху.

Нюх відіграє значну роль у житті людини. Це перше відчуття, яке з’явилося у процесі еволюції, найдавніший вид сенсорної рецепції. Він бере участь у відбиранні їжі ( людина відмовляється від продуктів з неприємним запахом, що свідчить про їх зіпсованість) і у рефлекторному збудженні травних залоз; попереджає людину про наявності у повітрі або їжі шкідливих речовин.

Джерелом запахів є речовини, які знаходяться у повітрі у газоподібному стані, або у вигляді аерозолів їх дрібних часток. Ці речовини сприймаються дистанційними рецепторами, які є закінченнями нюхових клітин. Таким чином, орган нюху відноситься до дистантних хеморецепторів і здатний аналізувати хімічний склад повітря чи води , визначаючи на великій відстані джерела молекул пахучих речовин.

Однак, для взаємодії нюхових рецепторів з пахучими речовинами необхідний тісний контакт. Нюхові подразники виконують, як правило, чисто сигнальну функцію. Запахи визначаються ансамблем нюхових клітин, що входять до нюхальної зони. Кожна рецепторна клітина повідомляє певну долю інформації, що визначає природу пахучої речовини та її концентрацію.

До органів нюху відносять також вомероназальний орган, що у наземних хребетних знаходиться у нижньому відділі носової перетинки. Він добре розвинутий в плазунів та ссавців, у птахів він відсутній. До 1991 року вважали, що в людини цей орган редукується у ембріональному періоді. Але згодом виявилось, що в дорослої людини він існує й навіть добре розвинений. Його клітини пристосовані до сприймання хімічних з’єднань типу феромонів. Наприклад, потяг дитини до матері пояснюється тим, що ще в її череві він звикає до материнських статевих гормонів, що надходять через плідні води й сприймаються вомероназальним органом.

Феромони – це речовини, які виділяються спеціалізованими залозами у зовнішнє середовище і впливають на поведінку і фізіологію інших особнів даного виду. Під впливом статевих феромонів відбувається збудження рецепторних клітин вомероназального органу, яке по центральним відросткам передається в додаткову нюхальну цибулину, потім в гіпоталамус, активує певні структури його нейросекреторної системи, що викликає викид в кров гонадотропних гормонів і призводить до відповідної сексуальної реакції особні.

Нюхові клітини, що сприймають інші запахи, розташовуються у задньому відділі верхнього носового ходу і в задньо-верхеій частині носової перетинки. Нюхальний покрив складається з багаторядного циліндричного епітелію товщиною близько 100-200 мкм. Він включає первинні рецепторні ( нюхальні), опірні і базальні клітини.

Загальна поверхня нюхової ділянки невелика – близько 5 см² ( у собаки, свині – більше 100см²). Попереду опірних клітин розташовуються біполярні нюхові клітини, що нагадують веретено зі здуттям у вигляді булави на кінці периферійного відростку – нюхальні булави з вічками. У цитоплазмі нюхальних клітин містяться периферійні відростки з утвореннями, що скорочуються – міоідами. При скороченні міоідів нюхальні булави знаходяться у товщі слизу, що покриває нюхальну зону. В усіх хребетних нюхальні клітини не мають контакту із зовнішнім середовищем і взаємодія пахучих молекул з хемочутливими ділянками рецепторних клітин відбувається в слизу, що вказує на його винятково важливу роль в процесі сприймання запаху. Після дифузного проходження пахучими речовинами нюхального слизу, на мембранах нюхальних булав здійснюється процес рецепції.

Центральні відростки нюхових клітин ( їх близько 20) входять у склад нервових стовбурців, які проходять через отвори в гратчастій кістці. Ці стовбурці проникають у нюхальну цибулину, яка являє собою випинання речовини головного мозку. Центральні відростки клітин нюхальної цибулини у складі нюхального тракту ідуть до нюхальних ядер стовбурової частини головного мозку.

Під час дихання повітря, що містить пахучі речовини, проходить через нижній і середній носові ходи і досягає верхнього носового ходу, де знаходиться нюхова зона. Пахучі речовини потрапляють у порожнину носу також через хоани під час жування і ковтання їжі. Цим забезпечується зв'язок нюхового аналізатора зі смаковим.

Людина може розрізняти тисячі різних речовин на запах.

До пахучих речовин, що подразнюють тільки нюхові клітини і називаються ольфакторними , відносяться ефірні масла рослин (гвоздики, лаванди, анісу та ін..), бензол, ксилол, тощо.

Крім того, існують пахучі речовини, які подразнюють одночасно з нюхальними клітинами і закінчення трійчастого нерву. Ці речовини отримали назву змішаних. До них відносяться камфора, піридин, ефір, хлороформ, аміак та ін.. Змішані речовини можуть викликати рефлекторну затримку дихання, або рефлекторне його відновлення (застосування аміаку при знепритомнінні).

За ступенем розвитку органа нюху, усі живі організми діляться на три категорії: макросоматики, мікросоматики і аносоматики.

Макросоматики – це тварини з сильно розвиненим нюховим апаратом (ссавці, плазуни). У них сигнальна роль запахів значна. Наприклад, у собак вона відіграє домінуючу роль.

Мікросоматики – мають знижену чутливість до запахів і роль органу нюху в їх поведінці обмежена (птахи, примати, людина).

Аносоматики ( дельфіни) не мають типового для хребетних органу нюху.

Людина за сприйняттям запахів відноситься до мікроосматиків, тобто має слабо розвинений нюх. Однак нюх можна розвинути за допомогою вправ.

Це має особливе значення для людей, професія яких пов’язана з сприйняттям пахучих речовин (парфумери, кухарі, хіміки, дегустатори та ін..). Як компенсація порушених функцій, загострення нюху відбувається у людей з вадами слухового і зорового аналізаторів.