Шуме́ри — стародавній народ, що населяв південь нижньго Межиріччя, або ж власне країну Шумер у IV—III тисячоліттях до нашої ери. Самоназва санг—нгіґа — чорноголові.

[ред.] Походження

Прабатьківщина шумерів звідки вони прийшли в Межиріччя невідома. Є певні підстави думати, що вони прийшли з Іранського нагір'я на схід від гір Загросу. Підстави цієї теорії полягають в тому, що згідно шумерського епосу в центральноіранській країні Аратті жителі мали шумерські імена й поклонялися шумерським богам. Якщо цей факт, не є фольклорною умовністю, то одним з його пояснень може бути те, що шумери або самі прийшли з Аратти, або ж осідали там на певний час на своєму шляху до Межиріччя. Однак подібне можна пояснити і наявністю колоністів з Шумеру і взаємним впливом.

Виходячи з ряду фактів, як те що свої храми шумери будували на високих насипах які нагадують пагорби, те що первісно вони використовували дуже великуцеглу схожу на кам'яні брили, що слова «гора» та «країна» шумерською пишуться однаково багато хто з сучасних дослідників роблять припущення, що прабатьківщиною шумерів була гірська країна.

В літературі часто зустрічаються відомості нібито самі шумери вважали своєю прабатьківщиною острів Дільмун^[1] Підставою для нього став шумерський міф про те, що там колись жили першопредки усіх живих істот. Але за міфом з Дільмуна походять не лише шумери, а люди взагалі, тобто це загальний космогонічний міф, а не міфологізована розповідь про стародавню батьківщину. Більше того розкопки на самому Дільмуні з'ясували, що це якраз він був заселений вихідцями з Нижньої Месопотамії — убейдцями.

[ред.] Етногенез

На момент приходу шумерів на південь нижнього Межиріччя там вже існувала досить розвинута убейдська культура, що знала землеробство та виплавку міді. Свого часу були погляди, що шумери є нащадками убейдської культури, але зараз шумери та убейдці вважаються різними народами. В шумерській мові є субстратні сліди іншої, так званої «бананової»^[2], окрім того ще ряд особливостей культури свідчать, що на шумерів справив вплив народ який знав виплавку в міді. Між археологічними культурами Убейди і так званими протописемними, достовірно шумерськими, відзначається зміна типу поховань, що зазвичай свідчить про етнічні зміни. Найлогічнішим поясненням усих цих фактів є визнання культури Убейд нешумерською, а самих шумерів прибульцями в регіоні. Представниками та нащадками убейдської культури вважається найдавніше населення Межиріччя — субарейці.

Зміна субарейців шумерами не була результатом завоювання. Міські поселення та храми епохи Урук є продовженням будівель епохи Убейд, тобто поселення шумерів у регіоні мало мирний характер і вони вселялися до вже існуючих міст. Прибульці-шумери змішалися з субарейцями і поступово асимілювали їх перейнявши ряд ремесел, наприклад виплавку міді, відповідну термінологію, деякі інші слова та деяких божеств. Таким чином поступово утворився новий єдиний шумерський народ.

Шумери — один з найдавніших народів Південної Месопотамії. Назва походить від історичної області Шумер у межиріччі Євфрату і Тигру (на території південної частини сучасного Іраку). Прабатьківщина шумер невідома, хоча їх давні поселення знайдені на о. Бахрейн.

Шумери створили зрошувальне землеробство, що сприяло зростанню цивілізації Месопотамії. Наприк. IV тисячоліття до н. е. вже існувала шумерська писемність (клинопис — запис ієрогліфів загостреною паличкою по вогкій глиняній табличці, частина яких збереглася до наших днів і розшифрована вченими). Шумерські містадержави (найвідоміші — Кіш, Лагаш, Ніппур, Умма. Ур, Урук) вели між собою боротьбу за гегемонію, що завдало чимало лиха їхнім мешканцям. На поч. XXIV ст. до н. е. цар м. Аккада Саргон (Давній) захопив шумерські міста і створив могутню державу (ШумероАккадське царство), прийнявши титул «цар Шумера і Аккада».

Шумери почали поступово змішуватися з аккадцями, але їхня культура домінувала і поширилася на всю Месопотамію. Приблизно в 2200 р. до н. е. Шумеро-Аккадське царство було розгромлене кочовиками-кутіями. У XXI ст. до н. е. цар м. Ура УрНамму і його син Шульги створили нове царство, об'єднавши всю Месопотамію. Воно розпалося між 2021 і 2017 pp. до н. е. під ударами войовничих аморейських кочових племен (аморитів), які прийшли із Сірійських степів.

Шуме́р — первая письменная цивилизация, существовавшая на юго-востоке Междуречья Тигра и Евфрата в IV—III тысячелетиях до н. э.

Содержание  [убрать]  1 Шумеры 1.1 Язык 1.2 Письменность 2 История 2.1 I раннединастический период (ок. 2750—2615 до н. э.) 2.2 II раннединастический период (ок. 2615—2500 до н. э.) 2.3 III раннединастический период (ок. 2500—2315 до н. э.) 3 Культура 3.1 Архитектура 3.2 Литература 3.3 Религия 4 Правители 5 Библиография 6 Примечания 7 Ссылки

[Править] Шумеры

Шумеры — народ, заселявший Южное Междуречье (междуречье Тигра и Евфрата на юге современного Ирака) на заре исторического периода. Шумерам принадлежит изобретение клинописного письма. Шумеры также знали технологию колеса и обожжённого кирпича.

[Править] Язык

Язык шумеров имеет агглютинативную структуру. Его родственные связи в настоящее время не установлены; в разработке находится ряд гипотез.

[Править] Письменность

Древнейшей известной письменной системой является шумерская письменность, в дальнейшем развившаяся в клинопись. Клинопись — это система письма, при которой знаки выдавливаются тростниковой палочкой (стило) на табличке из сырой глины. Клинопись распространилась на всё Междуречье и стала основной письменностью древних государств Ближнего Востока вплоть до I в. н. э. Система шумерского письма — словесно-слоговая. В её основе лежит многозначная идеограмма и дополнительный знак, выражающий связь с конкретным звуковым элементом. Клинообразный значок фиксирует некоторое общее понятие (найти, умереть, продать), а система дополнительных значков однозначно привязывается к обозначению какого-либо класса предметов. Например, имеется значок, обозначающий хищное животное: ► При использовании его в каком-либо тексте при помощи значков автор указывает, что это было конкретное хищное животное: лев ►↓↓ или медведь ►↑↑.

Таким образом, в шумерской письменности возникает определённая система значков, имеющих относительно строгую фиксацию.

[Править] История

Во второй половине 4-го тыс. до н. э. в Южной Месопотамии появились шумеры — народ, который в более поздних письменных документах называет себя «черноголовыми» (шумер. «санг-нгига», аккад. «цальмат-каккади»). Это был народ этнически, лингвистически и культурно чуждый семитским племенам, заселившим Северную Месопотамию приблизительно в то же время или несколько позднее. Шумерский язык, с его причудливой грамматикой, не родственен ни одному из сохранившихся до наших дней языков. Относятся к средиземноморской расе. Попытки отыскать их первоначальную родину до сих пор оканчивались неудачей. По всей видимости, страна, откуда пришли шумеры, находилась где-то в Азии, скорее в горной местности, но расположенной таким образом, что её жители смогли овладеть искусством мореплавания. Свидетельством того, что шумеры пришли с гор, является их способ постройки храмов, которые возводились на искусственных насыпях или на сложенных из кирпича или глиняных блоков холмах-террасах. Едва ли подобный обычай мог возникнуть у обитателей равнин. Его вместе с верованиями должны были принести со своей прародины жители гор, воздававшие почести богам на горных вершинах. И ещё одно свидетельство — в шумерском языке слова «страна» и «гора» пишутся одинаково. Многое говорит и за то, что шумеры пришли в Месопотамию морским путём. Во-первых, они, прежде всего, появились в устьях рек. Во-вторых, в их древнейших верованиях главную роль играли боги Ану, Энлиль и Энки. И, наконец, едва поселившись в Двуречье, шумеры сразу же занялись организацией ирригационного хозяйства, мореплаванием и судоходством по рекам и каналам. Первые шумеры, появившиеся в Месопотамии, составляли небольшую группу людей. Думать о возможности массовой миграции морским путём в то время не приходится. В эпосе шумеров упоминается их родина, которую они считали прародиной всего человечества — остров Дильмун, однако гор на этом острове нет.

Обосновавшись в устьях рек, шумеры овладели городом Эреду. Это был их первый город. Позднее они стали считать его колыбелью своей государственности. По прошествии ряда лет шумеры двинулись вглубь Месопотамской равнины, возводя или завоёвывая новые города. Для наиболее отдалённых времён шумерская традиция является настолько легендарной, что не имеет почти никакого исторического значения. Уже из данных Бероса было известно, что вавилонские жрецы делили историю своей страны на два периода: «до потопа» и «после потопа». Берос в своём историческом труде отмечает 10 царей, правивших «до потопа», и приводит фантастические цифры их правления. Те же данные приводит и шумерский текст 21-го века до н. э., так называемый «Царский список». Кроме Эреду, в качестве «допотопных» центров шумеров «Царский список» называет Бад-Тибиру, Ларак (впоследствии малозначимые поселения), а также Сиппар на севере и Шуруппак в центре. Этот пришлый народ подчинил себе страну, не вытеснив — этого шумеры просто не могли — местного населения, а напротив они восприняли многие достижения местной культуры. Тождество материальной культуры, религиозных верований, общественно-политической организации различных шумерских городов -государств отнюдь не доказывает их политической общности. Напротив, скорее можно предположить, что с самого начала экспансии шумеров вглубь Месопотамии возникло соперничество между отдельными городами, как вновь основанными, так и завоёванными.