Завдання 6

Міністерство освіти та науки України

Запорізький національний технічний університет

Факультет інформатики та обчислювальної техніки

Контрольна робота

з дисципліни “Історія України”

Галицько-Волинське князівство та боротьба українського

народу проти монголо-татарської навали

Виконав студент групи (Боровик Т.В.)

ІОТз-511

Прийняв викладач (Шаповалов Г.І.)

2011

Вступ

У багатовіковій історії державотворчих змагань українського народу важливе місце посідали Волинь і Галичина. На землях Волині вже в VII ст. сформувалось своєрідне квазідержавне об'єднання - Дулібський союз. Наприкінці Х ст. Підкарпаття й Волинь остаточно входять до Київської держави.

Виділення князівств створювало умови для вдосконалення державного апарату, дальшого формування великого землеволодіння, розвитку сільського господарства, піднесення міст — осередків ремесла й торгівлі, влади й культури. Негативним явищем були міжусобні війни, які вели між собою більшість князівств. Ці війни знаменували вступ Давньої Русі в добу феодальної роздробленості.

Незважаючи на міжусобні війки між окремими князями, Волинська і Галицька землі здавна підтримували якнайтісніші економічні та культурні зв'язки. Вони стали передумовою об'єднання Волині й Галичини в одному князівстві. Після смерті Володимира Ярославича, остан­нього представника династії Ростиславичів, Романові Мстиславичу вдалося домогтися об'єднання під своєю владою Волині й Галичини в одне князівство. Роман Мстиславич загинув у випадковій сутичці з військом краківського князя Летка Білого під Завихостом на Віслі (червень 1205 р.).

Смертю Романа скористались галицькі боярські угруповання, які не допустили до влади його вдови та малолітніх синів Данила і Василька. Як тільки княжичі підросли, вони розпочали з боярством тривалу і запеклу боротьбу за престол Волині, а пізніше — і Галичини.

Культура Київської Русі

Будь-яка дискусія про культуру середньовічного суспіль­ства зосереджується насамперед на його релігійних віру­ваннях та інститутах. В історії Київської Русі маємо дві окремі релігійні, а відтак і культурні епохи. До 988 р. засобом задоволення духовних потреб східних слов'ян був анімізм, у засаді якого лежало обожнення сил природи та поклоніння духам предків.

Із прийняттям християнства у Київській Русі поширилася нова, витончена й складно організована релігія. Первинно до Руської митрополії вхо­дило вісім єпископств, але згодом їхня кількість зросла до шістнадцяти. Духовенство поділялося на дві кате­горії: «біле», тобто парафіяльні священики, що не давали обітниці целібату (безшлюбності) та «чорне», тобто ченці, з яких обиралися високі духовні ієрархи. У XIII ст. в Київській Русі існувало близько 50 монастирів, із них 17 - у самому Києві.

Церква справляла величезний вплив на культуру Київської Русі. Спорудження одного лише храму - славет­ної Софії Київської - є безпосереднім підтвердженням то­го, наскільки всеохоплюючим був вплив церкви на мистецт­во. Збудована у 1037 р. за князювання Ярослава Мудрого. Зокрема, інтер'єр Св. Софії прикрашали кольорові мозаїки та фрески, що з дивовижною правдоподібністю змальовували людину. Інший спосіб викликати благоговіння полягав у використанні ікон. Вони поширювали­ся по приватних оселях, де ставали найціннішою в родині спадщиною.

Таким же визначальним був вплив християнства на спосо­би інтелектуальної експресії давніх русичів. Після 988 р. в ужиток увійшло письмо, базоване на абетці, створеній ченцями Кирилом і Мефодієм - греками, що поширювали християнство серед слов'ян. У бо­гослужіннях та інших справах церкви вживали церковно­слов'янську мову - літературну норму, що спиралася на південнослов'янські діалекти й була легко зрозумілою східним слов'янам. Поступово вона поширилася не лише на релігійну, а й на світську літературу, що ставала багатшою та різноманітнішою.

Займалися літературною творчістю й представники світської верхівки. Незважаючи на постійну зайнятість політичними справами, написав своє зворушливе й сповнене роздумів «Повчання» князь Володимир Мономах. Є підстави допускати, що анонімний автор найчудовішого поетичного твору Київської доби — «Слова о полку Ігоревім» (1185 - 1187) також належав до княжого двору. Але при всьому багатстві експресії писемні джерела лиша­лися недоступними для неписьменного люду Києва.

Серед учених побутують різні думки щодо рівня і поши­рення освіти в Київській Русі. Не підлягає сумніву, що представники знаті діставали освіту. В літописі повідо­мляється, що у 988 р. князь Володимир наказав віддати у навчання боярських дітей, а його син Ярослав заснував у Новгороді школу для 300 хлопчиків аристократичного походження. У Києві центром цієї діяльності стала Св. Софія. В 1037 р. на терені собору містилися школа та бібліотека. Києво-Печерська лавра також мала бібліотеку, а деякі її монахи славилися своєю освіченістю, що в ті часи переважно означало добру обізнаність із релігійними текстами. Серед князів наука також була у пошані.