- •1.1. Ботаніко - морфологічна характеристика культури
- •1.2.Біологічні особливості культури
- •1.3.Особливості росту та розвитку культури в зоні вирощування
- •1.4.Наукове обґрунтування застосовуваних технологій вирощування культури в зонах поширення
- •2.1.Спеціалізація сільськогосподарських формувань.
- •2.2. Місце культури в структурі посівних площ.
- •3.1.Проектування сівозміни (або її ланок)
- •3.2.Система основного та передпосівного обробітку ґрунту
- •3.3.Розрахунок норм застосовуваних добрив
- •3.4.Підбір сортів та гібридів, Підготовка насіння до сівби
- •Система догляду за посівами
- •Збирання культури та первинна обробка зібраного врожаю
- •Висновки і пропозиції
- •Використана література
1.4.Наукове обґрунтування застосовуваних технологій вирощування культури в зонах поширення
Попередники. Озима пшениця, порівняно з іншими зерновими, найбільш вимоглива до попередників. Особливо зменшується продуктивність пшениці при вирощуванні її після пшениці чи інших зернових. Беззмінне вирощування призводить до збільшення за-бур 'яненості посівів, особливо пристосованими до спільного росту бур'янами. Так, за даними Миронівського інституту пшениці, при беззмінному вирощуванні озимої пшениці кількість бур'янів збільшується в 2-5 разів, причому негативний вплив забур'яненості не зникає і від внесення добрив та гербіцидів[9]..
Часте повернення на поле рослин одного виду призводить до масового нагромадження у ґрунті збудників різних хвороб, поширенню яких сприяють заражені рослинні рештки попередньої культури. Для оздоровлення ґрунту необхідно сіяти стійкі до даних хвороб культури. Повертати на попереднє місце озиму пшеницю можна щонайменше через два-три роки, коли під дією корисної мікрофлори ґрунт очиститься від більшості хвороб і шкідників.
Безсистемне розміщення культур викликає масовий розвиток шкідників культурних рослин. Крім того, це призводить до ґрунтовтоми, яка спричиняється нагромадженням у ґрунті токсичних речовин -продуктів життєдіяльності попередника і розкладу його післязбиральних залишків. У таких умовах продуктивність рослин можна підвищити тільки за рахунок інтенсивної хімізації, що збільшує собівартість зерна, а головне, відбувається забруднення навколишнього середовища і нагромадження залишків пестицидів у зерні.
Для одержання високих і стабільних урожаїв велике значення має правильне розміщення озимої пшениці у сівозміні з врахуванням біологічних особливостей росту. За даними багаторічних досліджень, проведених у Миронівському інституті пшениці, урожай
озимої пшениці у сівозміні без внесення добрив був вищим, ніж на удобрених варіантах при беззмінному її вирощуванні. Звідси висновок, що сівозміна забезпечує вищий приріст урожаю зерна, ніж такий вагомий чинник у підвищенні продуктивності, як добрива.
Цінність попередників визначається не тільки ступенем забур'яненості, фізичним і фітосанітарним станом орного шару ґрунту, а й рівнем використання ними вологи і поживних речовин з ґрунту. Особливе значення ці чинники мають для одержання високої польової схожості, доброго розвитку кореневої системи і високопродуктивного асиміляційного апарату.
Особливо зростає значення попередника при вирощуванні озимої пшениці за ресурсоощадними технологіями. Жодний інший агрозахід не забезпечує такої економії коштів і матеріальних ресурсів, як вибір найкращого попередника. За умови вирощування озимини після багаторічних бобових трав, зернових бобових культур, які нагромаджують азот у ґрунті, норму азотних добрив можна зменшити майже вдвічі. Розміщення пшениці після культур, що рано звільняють поле і знижують забур'яненість та наявність у ґрунті хвороб і шкідників, дає змогу зменшити застосування гербіцидів, фунгіцидів та інсектицидів, що знижує вартість технології. Ціна хімічних препаратів висока, і вони становлять значну частку у структурі затрат[3]..
Найкращий попередник для озимої пшениці в зоні Лісостепу при вирощуванні за ресурсоощадною технологією - багаторічні бобові трави (конюшина, люцерна та ін.). Вони збагачують ґрунт азотом і високоякісною органічною масою з пожнивних решток. З рослинними рештками в ґрунті залишається до 150 кг/га азоту (
Крім того, покращується структура і підвищується біологічна активність грунту, зменшується забур'яненість посівів озимої пшениці.
Відмінним попередником є зернові бобові культури: горох, вика, кормові боби, соя та ін. Вони поліпшують структуру ґрунту, не забирають з нього азот, зменшують забур'яненість. Вважається, що чим сильніше розвинений травостій зернобобових, тим більший вплив їх на врожайність наступної культури. За своїм значенням для ресурсоощадної технології вони посідають друге місце після багаторічних бобових трав. Використання інших попередників знижує ефективність ресурсоощадної технології.
Добрим попередником є також озимий ріпак, посівні площі якого мають тенденцію до зростання. Він добрий фітосанітар у зернових сівозмінах. Кореневі рештки ріпаку запобігають переущільненню ґрунту, покращують його структуру та збагачують органічною речовиною, що рівноцінно внесенню 20 т/га органічних добрив. Розклад решток ріпаку в ґрунті сприяє доброму розвитку молодих рослин пшениці. Він рано звільняє поле, що дає можливість зменшити забур'яненість агротехнічними методами.
Обробіток ґрунту. Обробіток ґрунту під озиму пшеницю повинен бути диференційований для кожної ґрунтової зони, господарства і полів сівозміни залежно від попередників, ступеня і характеру забур'яненості та ін. Основним завданням обробітку є достатнє осідання ґрунту та збереження вологи до сівби пшениці, поліпшення режиму живлення, боротьба з бур'янами, запобігання ураженню рослин хворобами і шкідниками, якісне загортання пожнивних решток і добрив тощо. Для цього необхідно дотримуватися низки загальних вимог. Зокрема, не запізнюватися із збиранням попередньої культури. Після збирання внести фосфорні і калійні добрива і приорати їх чи провести неглибокий поверхневий обробіток ґрунту. Один з показників якості оранки - добре подрібнення скиби, що сприяє осіданню ґрунту і створює передумови для швидкого і якісного обробітку верхнього шару. Після основного обробітку ґрунту якнай швидше готують ґрунт до сівби. У жодному разі не можна пропускати таку можливість після дощів. Якщо грунт відразу не розпушити, то він засихає, утворює брили, що вимагає додаткових витрат на його підготовку. Крім того, надмірна кількість проходів тракторів, іншої техніки ущільнює ґрунт, руйнує його структуру, змінює об'ємну масу, що негативно позначається на врожаї. [6,7].
При розміщенні озимої пшениці після багаторічних трав, які збираються на два укоси, поле орють плугами з передплужниками (ПН-4-35; ПЛН-5-35 та ін.) не пізніше як за місяць до сівби. Ґрунт добре осідає, що гарантує одержання дружних сходів і добре виживання рослин взимку. Передплужники встановлюють на глибину 10-12 см, а плуг - на 25-27 см.
З плугом агрегатують кільчасто-шпорові котки (З ККШ-6), або за достатньої вологості ґрунту - важкі борони (БЗТС-1,0). Особливо ефективним є застосування в агрегаті з плугом сучасних комбінованих знарядь (Раскотаі), що ущільнюють, подрібнюють і вирівнюють свіжовиораний і ще не пересохлий ґрунт. Дані пристрої одночасно з оранкою підготовлюють ґрунт практично до передпосівного стану, агрегатуються з 5-9-ти корпусними плугами. Тому можна обмежитись одним передпосівним обробітком ґрунту, що дасть змогу зменшити витрати пального і коштів. Крім того, добре розпушення ґрунту одночасно з оранкою сприяє збереженню вологи, підвищенню інтенсивності мінералізації, рівномірному загортанню насіння, виключає небезпеку осідання ґрунту в осінньо-зимовий період.
Коли попередником озимої пшениці є зернові бобові культури, після їх збирання без попереднього лущення проводять оранку на глибину 20-25 см. У міру проростання бур'янів проводять один-два поверхневі обробітки ґрунту.
З метою економії ресурсів на незабур'янених полях після гороху, кормових бобів, сої, вики можна обмежитися поверхневим обробітком ґрунту. Застосовують дискові лущильники ЛДГ-10, ЛДГ-15 у випадку достатньої вологості ґрунту у два сліди у двох взаємно перпендикулярних напрямках на глибину 6-8 см. Якщо ґрунт ущільнений, відносно сухий, поле погано зачищене від рослинних решток, кращі результати забезпечує використання дискових борін БДТ-3,0; БДТ-7,0. Поверхнево оброблений ґрунт менш осідає, має вищу вологість, рослини восени краще розвиваються і зимують.
Поверхневий обробіток ґрунту кращі результати забезпечує в зоні Степу.
Після вико-вівсяно-горохової або інших бобово-злакових сумішок, озимого ріпаку, люпину па зелений корм, які рано звільняють поле, є можливість зробити лущення лемішними лущильниками на глибину 10-12 см або дисковими на 6-8 см. Після проростання бур'янів, але не пізніше як через 10-12 днів, орють на 20-22 см в агрегаті з боронами або кільчасто-шпоровими котками і боронами, найкраще з "Раскотаг". У міру проростання бур'янів проводять два-три поверхневі обробітки ґрунту. На чистих від бур'янів площах за недостатньої вологості ґрунту, згідно з багатьма рекомендаціями, після цих попередників доцільно застосовувати поверхневий обробіток.
Вибір способу обробітку ґрунту визначається також гранулометричним складом ґрунту. На важких ґрунтах у західних регіонах України поверхневий обробіток сильно ущільнює ґрунт, зменшує його водопровідність, утруднюється ріст коренів у глибину, зменшується стійкість рослин проти несприятливих умов і продуктивність.
Збирання просапних культур (картопля, кукурудза на силос, цукрові буряки вересневого строку збирання), проводять безпосередньо перед сівбою озимої пшениці, тому часу для проведення багаторазового обробітку ґрунту не залишається. Дуже глибокий обробіток занадто розпушує ґрунт і сприяє втратам вологи. Тому тут можливий енергоощадний варіант підготовки ґрунту - мілка оранка або поверхневий обробіток.
Після ранньостиглих сортів картоплі орють на глибину 20-22 см, а в зоні Полісся - на 18-20 см в агрегаті з боронами чи з "Раскотаг". На легких ґрунтах та на чистих від бур'янів площах замість оранки проводять лущення з боронуванням або культивацією з боронуванням на 8-Ю см. Найкраще для якісної підготовки ґрунту використовувати комбіновані агрегати типу Європак.
Найважче підготувати ґрунт до сівби після кукурудзи. Зразу ж за збиранням кукурудзи на зелений корм або силос, щоб подрібнити рослинні рештки, площу дискують добре загостреними дисковими боронами (БДТ-3,0; БДТ-7,0) у перпендикулярних напрямках. Для кращого заорювання решток передплужник встановлюють на глибину 10-12 см, а основний корпус плуга - на 23-25 см.
Передпосівний обробіток ґрунту - одна з найважливіших ланок ресурсоощадної технології, якій до останнього часу не приділяли належної уваги. Від своєчасної і якісної передпосівної підготовки грунту залежить глибина загортання насіння, дружність і рівномірність появи сходів озимої пшениці, ріст, розвиток і продуктивність рослин. Основним завданням обробітку ґрунту є створення структурно-агрегатного складу посівного шару. Внаслідок комплексу робіт якісно підготовлене до сівби поле повинно мати достатньо ущільнений підпосівний шар з об'ємною масою 1,1-1,3 г/см3. У посівному дрібногрудочкуватому шарі ґрунту повинні переважати ґрунтові частинки діаметром 1-3 мм (в основному 1-1,5 мм). Наявїіість грудок більше 8 см не допускається. Все це забезпечує добрий контакт насіння з ґрунтом і дружні, одночасні сходи. [4].
Підготовка насіння до сівби. Важливою умовою одержання високих урожаїв озимої пшениці є використання для сівби високоякісного насіння. Підготовка насіння є суто рільничою проблемою, що не пов'язана з промисловим виробництвом, тому це найдешевший фактор інтенсифікації. Відомо, що сівба добре підготовленим високоякісним насінням забезпечує приріст урожаю 15-20% і більше.
Зерно після обмолоту необхідно ретельно очищати і сортувати, щоб відібрати фракції виповненого та вирівняного насіння, яке відповідає вимогам посівного стандарту. Для одержання дружних рівномірних сходів потрібно висівати насіння з масою 1000 насінин не менше 40-50 г.
Для сівби використовується насіння, що має лабораторну схожість від 100 до 87%. У насіння з пониженою схожістю різко погіршуються врожайні властивості і досить часто навіть збільшенням норми висіву неможливо досягти високого врожаю. Так, 3а сівби насінням із схожістю 80-89% урожайність зменшувалась на 3,2-5,0 ц/га порівняно з сівбою насінням, що мало схожість 95-96%.
Негативно впливає на якість насіння його травмування збиральною і зерноочисною технікою. Через те що 30-40% травмованого насіння не дає сходів, а те, що зійшло, сильно уражується \ коробами, механічні пошкодження можуть мати не більше 2-5% насіння. Фізіологічні ослаблені рослини є добрим субстратом для кореневих гнилей та пліснявих грибів.
Для підвищення якості насіннєвого матеріалу застосовують протруювання хімічними препаратами[22,14].
Урожайність озимої пшениці і якість зерна значною мірою залежать від забезпечення рослин елементами мінерального живлення впродовж всієї вегетації. Інтенсивні сорти характеризуються більш високими вимогами до умов живлення і тільки при повному і збалансованому забезпеченні поживними речовинами можуть формувати високі врожаї.
Озима пшениця виносить з урожаєм значну кількість елементів живлення з ґрунту. Для формування врожаю зерна 10 ц/га необхідно: 28-37 кг азоту; 11-13 кг фосфору; 20-27 кг калію, 5 кг кальцію, 4 кг магнію, 3,5 кг сірки та 5 г бору, 8,5 г міді, 270 г заліза, 82 г марганцю, 60 г цинку, 0,7 г молібдену. Слід зазначити, що чим більший урожай і вища доза мінеральних добрив, тим більший винос поживних речовин. Аналіз показує, що достатньої кількості елементів живлення в легкодоступній формі в грунті майже не буває, тому для одержання високого врожаю під озиму пшеницю необхідно вносити мінеральні добрива.
Способи сівби. Змінюючи структуру агробіоценозу з допомогою способів сівби, можна регулювати водний, повітряний, світловий і поживний режими посівів. Від структури посіву залежить площа живлення рослин. Вона буде оптимальною у випадку повної реалізації біологічного потенціалу продуктивності озимої пшениці. Необхідно враховувати сортові особливості, зокрема висоту рослин, здатність до кущіння, величину листової поверхні та ін.
Рослини при рядкових способах сівби мають дуже непридатну для ефективної роботи кореневої системи площу живлення у формі витягнутого прямокутника. За рядкового способу сівби (ширина міжрядь 15 см) з нормою висіву 5-6 млн/га відстань між насінинами в ряду становить 1,2-1,4 см. Площа живлення - вузький прямокутник зі сторонами 15 см і 1,2-1,3 см (рис. 1.10). Вузькорядний спосіб сівби (ширина міжрядь 7,5 см) забезпечує площу живлення теж у вигляді витягнутого прямокутника, але він удвічі коротший і ширший (7,5 см х 2,4-2,6 см). Проте для забезпечення процесу первинного кущіння оптимальна відстань між рослинами мас бути 3—4 см.
Глибина сівби. Глибина загортання насіння - один з основних показників якості сівби озимої пшениці. Вона значною мірою визначає будову майбутнього проростка і тип рослини. Глибина сівби обґрунтовується біологією рослин і залежить від багатьох чинників. Найважливіші з них-вологість ґрунту, його механічний склад, кліматичні умови, біологічні особливості сорту, якість насіння.
Від глибини загортання насіння залежить польова схожість, своєчасність і дружність сходів, місце залягання вузла кущіння, зимостійкість рослин, стійкість їх до вилягання, ріст, розвиток і продуктивність озимої пшениці.
Отже, найвищий урожай озимої пшениці при вирощуванні за ресурсоощадною технологією одержано на варіантах з нормою висіву 3,0-4,0 млн/га або 140-200 кг/га. Як показують дослідження, при відповідній агротехніці навіть посіви з нормою сівби 80-100 кг/га (2 млн/га) формували вищий урожай порівняно з варіантами, де висівали 5,0-6,0 млн/га схожих насінин.
Численні дослідження показують, що тільки при сівбі в оптимальні строки рослини можуть повністю використати всі необхідні чинники для свого росту і розвитку та забезпечити найвищий урожай озимої пшениці. За оптимальних строків сівби рослини "запрограмовуються" на високу врожайність. Продуктивність рослин зменшується як при ранніх, так і при пізніх строках сівби.
Своєчасне проведення тих чи інших заходів під час вегетації дає змогу збільшити продуктивність окремих елементів рослин і посівів в цілому.
За нестачі вологи у верхньому шарі і недостатнього осідання ґрунту, зразу ж після сівби проводять коткування кільчасто-шпо-ровими котками. Це забезпечує дружні сходи, кращий розвиток кореневої системи восени, підвищує зимостійкість[24]..
В умовах затяжної і сухої осені (наприклад 2004 рік) може виникнути проблема захисту посівів від мишовидних гризунів.
Боротьбу з мишами проводять за наявності на 1 га 8-10 і більше їх колоній. Вносять у йори 150-200 г аміачної води, після чого їх притоптують. Високоефективним є застосування сухого аміно-кісткового (0,1-0,4 кг/га) або зернового бактероденциду (1-2 кг/ га), які не шкідливі для теплокровних тварин. Можна застосувати родентицид шторм (0,7-1,5 кг/га), розкладаючи брикети на відстані 10-15 м один від одного та по одному в кожну нору. Брикети поновлюються через 7-10 днів до досягнення бажаного результату. Ро-денфос (зернова принада) вносять по 3 г в нору в осінній період. Препарат Смерть щурам № 1 - 1 пакет в нору.
Весняне боронування, у разі проведення його в оптимальні строки, оцінюється приростом зерна озимої пшениці не більше 0,5-1 ц/га. Враховуючи непропорційно високі ціни на паливно-мастильні матеріали і малу ефективність весняного боронування, його можна виключити з технології догляду. Застосовувати цей агрозахід доцільно лише у випадку проведення першого підживлення азотом прикореневим способом. Борони агрегатуються з сівалкою, сприяючи кращому загортанню гранул добрив грунтом. За один прохід агрегату виконується два види робіт- підживлення і боронування, що є елементом ресурсозбереження.
Найвигідніше провести збирання впродовж 10-12 днів після настання повної стиглості зерна. Більш раннє збирання вимагатиме додаткових енергетичних затрат для скошування у валки чи досушування зерна, а пізніші строки збирання спричинюють втрати зерна[12,23].
Для збирання озимої пшениці використовують різні способи: пряме комбайнування, роздільне збирання, стаціонарний обмолот[20]..
Роздільне збирання варто застосовувати на сильно забур'янених посівах, нерівномірно достигаючих хлібах і на площах з підсівом багаторічних трав. Скошування пшениці у валки необхідно починати за 4-6 днів до настання повної стиглості зерна, за його вологості 30-35%. Через 3-5 днів після підсихання валків до вологості зерна 17-18% їх підбирають комбайнами. Щоб валки добре провітрювалися і колосся не торкалося землі, рослини ссрсд-ньо- і низькорослих сортів скошують на висоті 15 см, а високорослі загущені посіви - на висоті 20 см від поверхні ґрунту жатками ЖВН-6Б, ЖВП-4,9 ЖВП-6,4 та ін.
Переваги двохфазного способу збирання у тому, що збирання розпочинаємо на 5-6 днів швидше, порівняно з однофазним. Крім того, затрачається менше енергоносіїв на сушіння зерна на току, підвищується продуктивність комбайнів. Недоліками цього способу є додаткові затрати при скошуванні у валки. Великі втрати зерна і проблеми з обмолотом валків можуть бути, якщо валки попадуть під дощ. Тому кількість скошеної маси не повинна перевищувати одноденну норму на комбайн з підбирачем. Якщо валки не підбирають більше 10-12 днів, урожайність зменшується на 2-6 ц/га, маса 1000 зерен на 1-3 г, склоподібність на 1-18%. Клейковина за якістю переходить з першої в другу і навіть третю групу. З настанням повної стиглості зерна (вологість 14-17%) урожай збирають прямим комбайнуванням[19].
Розділ 2. Природні умови та особливості альтернативного землеробства зони вирощування.
В Україні Озима пшениця рекомендована до вирощування в 14 областях України. Посівна площа в 1996 році становила 300 тис. га. 90% її посівних площ розміщені в південному регіоні - в Криму, Одеській, Миколаївській та Херсонській областях. Головна причина цього - низька морозостійкість сортів. Ще 40 років тому Озима пшениця в Україні практично не вирощували через відсутність достатньо морозостійких сортів.