Лекція № 11

Тема: ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА

ПЛАН

1. Теоретичні моделі політичних систем

2. Структура, функції і закономірності функціонування політичної системи

3. Типологія політичних систем

4. Політична система України

1. Теоретичні моделі політичних систем

Поняттям політичної системи розкривається характерний устрій політичної влади в конкретному суспільстві.

Система – це сукупність елементів, що перебувають у відносинах і зв’язках один із одним, яка утворює стійку цілісність і єдність.

Сучасні суспільства являють собою складні системні утворення, що складаються з декількох органічно пов'язаних між собою підсистем – економічної, політичної, культурної, правової, етнічної та ін. Отже, політична система є одним із важливих компонентів соціальної системи суспільства.

Поняття "система" запозичене з електроніки та кібернетики.

Сучасне наукове знання про політичну систему є результатом тривалого розвитку. У суспільствознавство системний аналіз був впроваджений одним із головних представників структурно-функціональної школи, американським соціологом Толкоттом Парсонсом (1902—1979). У своїй праці «Соціальна система» (1951) він розглядав суспільство як систему, що складається з окремих, інтегрованих елементів. Такими елементами у структурі кожного суспільства були суспільні цілі, норми, цінності та ролі. Елементами суспільства як системи є інститути, кожен з яких виступає підсистемою великої суспільної системи. Кожній суспільній системі (підсистемі) властиві чотири основні функції, що забезпечують збереження й виживання будь-якої системи. Такими функціями є:

1) адаптація, тобто специфічний різновид взаємодії соціальних суб´єктів із середовищем, в результаті і в процесі якої відбувається пристосування її вимог до навколишнього середовища. Функцію адаптації в соціальній системі забезпечують політична та економічна підсистеми.

2) досягнення цілей. Цю функцію забезпечує політична підсистема, політика.

3) інтеграція, тобто досягнення стану зв´язаності окремих диференційованих елементів, наявність упорядкованості, безконфліктності відносин між соціальними суб´єктами — індивідами, соціальними спільностями, організаціями тощо. Функцію інтеграції забезпечують правові інститути, владні структури, норми права, звичаї.

4) підтримання системи, котра забезпечується віруваннями, мораллю, органами соціалізації (сім´я, школа, мистецтво тощо).

Отже, системний аналіз дає можливість установити, що будь-яка система, в тому числі й політична, визначається тим, що,

по-перше, складається з багатьох елементів;

по-друге, елементи системи складають єдине ціле;

по-третє, система має тенденцію до самоорганізації, інтеграції;

по-четверте, система взаємодіє з навколишнім середовищем.

У середині ХХ ст. системний аналіз (метод) був "перенесений" у політичну науку американськими ученими Г. Алмондом, Д. Істоном, У. Мітчелом. Саме Девід Істон у 1953 р. вводить у науку і саме поняття "політична система".

Найважливіші принципи системного методу:

1. Цілісність системи;

2. Множина і різноманітність внутрішніх і зовнішніх зв’язків системи – складність і багатство відносин між елементами цілого та взаємодії з оточуючим середовищем.

3. Життєздатність системи визначається балансом взаємодії процесів: зміни і стабілізації, оновлення і збереження, впровадження і рутинізації тощо.

Системний метод полягає у виявленні засобів досягнення та підтримки врівноваженого, стабільного стану політичної системи, її здатності адаптуватися до впливу зовнішнього середовища. Сучасний світ стає більш складніший, посилюється ризик глобальних катаклізмів, криз і конфліктів, що мають соціальні, економічні, етнонаціональні, екологічні, демографічні та інші причини. Політична система виступає засобом соціальної інтеграції, стримування руйнівного впливу деструктивних процесів і корінних соціальних відмінностей на єдине взаємопов’язане існування складових елементів суспільного організму.

Політична система - це цілісна сукупність державних і недержавних суспільних інститутів, правових і політичних норм, взаємовідносин політичних суб´єктів, засобом яких здійснюється влада і управління суспільством.¹

Політична система, як і будь-яка система, володіє такими ознаками:

• складається з багатьох взаємопов´язаних структурних елементів; цей взаємозв´язок забезпечує властивість цілісності і єдність системи;

• існує в межах зовнішнього оточення чи середовища;

• має кордони поширення і виділеність стосовно зовнішнього середовища;

• має відкритий характер (тобто вона піддається впливам, що йдуть із зовнішнього середовища);

• характеризуватися такими властивостями, як потяг до рівноваги і стійкості, до адаптації і інтеграції.

Що виступає зовнішнім середовищем політичної системи?

Д. Істон виділив два середовища (оточення):

• інтрасоцієнтальне - інші підсистеми суспільства: економічна, соціальна, культурна;

• екстрасоцієнтальне - інші суспільства, міжнародні інститути і відносини.

Але будь-яке суспільство, в тому числі і його політична підсистема, відчувають вплив позасоціального - природного - середовища. Перелічені фактори будуть детермінувати зміну політичної системи. Тільки реагуючи на імпульси, що йдуть із зовнішнього середовища, система зберігає здатність до стабільного функціонування і розвитку.

У політології розроблено кілька теоретичних моделей функціонування політичних систем:

- системна;

- структурно-функціональна;

- інформаційно-кібернетична.

1. Системна модель вперше була розроблена Девідом Істоном. За Д. Істоном, політична система – це організм, що саморегулюється, розвивається та реагує на імпульси, які надходять ззовні. Отже, політична система є відкритим утворенням: вона піддається численним впливам зовнішнього середовища. Політична система, на думку Д. Істона, є цілісною множиною багатьох елементів, кожний з яких складається з простіших явищ і процесів. Політичне життя, на його думку, є неврівноваженою системою, у якій увесь час відбуваються порушення та робляться спроби до встановлення рівноваги. Тому системи бувають стійкими і нестійкими. Д. Істон вважає, що нерухомість політичної системи недосяжна, поки політична система живе. Вона має вхід і вихід. (На вхід з оточуючого соціального середовища регулярно надходять два типи імпульсів:

а) вимоги до властей – економічні, політичні, соціальні тощо;

б) підтримки влади у вигляді виконання громадянами прийнятих нею законів, розпоряджень тощо.

На виході системи як її реакція на вимоги і підтримку здійснюються політичні рішення і політичні дії, спрямовані на реалізацію цих рішень.