Розділ 1. Теоретичні засади безпеки життєдіяльності людини

1.1. Предмет і завдання курсу безпеки життєдіяльності

Під безпекою розуміють певний стан дійсності, за якого відсутні загрози. Безпека є предметом багатьох галузей наук: природничих, технічних, медичних, сільськогосподарських, суспільних та спеціальних наукових дисциплін.

Слово «безпека» належить до понять, що вживаються дедалі частіше: від безпеки глобального, регіонального та локального характеру – до безпеки дорожнього руху, праці, приватного життя та різноманітних форм співіснування. Відсутність безпеки чи процес Її зменшення трактують як загрозу (явище чи процес) для існування життя та його збереження.

Безпека – це певний об’єктивний стан, що ґрунтується на відсутності загрози, який суб’єктивно відчувають окремі люди чи їх групи. Під безпекою розуміють також стан без загрози, стан спокою, впевненості або «психічний чи правовий стан, при якому особа має відчуття впевненості, опори в іншій особі чи у юридично врегульованій системі; протилежність загрози».

Поняття безпеки охоплює такі її стани:

• об’єктивний стан безпеки (наявність чи відсутність загрози) у загальному, місцевому чи індивідуальному вимірах;

• відчуття безпеки (усвідомлення існування безпеки, відсутності небезпеки чи можливості протидії загрозі) у загальному, місцевому чи індивідуальному вимірах.

Загальність терміна «безпека» призводить до різного його розуміння (багатозначності). Найбільш прийнятним, на нашу думку, є два таких підходи щодо його сутності:

• визначення суті безпеки в таких формах існування, які забезпечують тривалість, стабілізацію, вдосконалення та розвиток;

• визначення суті безпеки в загрозах, які йдуть від оточення, хоча також можуть існувати в основі кожної організації та в потоках інформації, які пов^’язують дану особу з середовищем.

У ДСТУ 2293-99 термін «безпека» визначається як «стан захищеності особи від ризику зазнати шкоди».

Безпека людини – поняття складне і багатозначне. За обсягом і змістом воно охоплює весь комплекс людських відносин у соціальній і виробничій сферах, саму сутність людського життя, рівень національного розвитку і безпосередньо впливає на основний показник благополуччя населення – індекс людського розвитку. Тому виховання у кожної людини навичок організації безпеки власного життя та довкілля повинне починатися з дитинства і продовжуватися в процесі всього життєвого циклу.

Оскільки подальший розвиток цивілізації неминуче пов’язаний з розширенням виробництва і, як наслідок, виникненням додаткових видів небезпек, що стосуються кожної людини, то одним з актуальних завдань сучасності є подальше підвищення науково-освітнього і виховного рівня населення, його здатності й уміння проводити комплексну оцінку ступеня загроз і ефективності рівня захисту.

Діяльність людини – форма свідомої активної взаємодії людини з оточуючим середовищем, яка є рушійною силою особи і суспільства, умовою їхнього існування.

Потреби життєдіяльності – сукупність потреб, задоволення яких забезпечує існування і можливість розвитку особистості та суспільства.

Безпека життєдіяльності (БЖД) – стан діяльності, при якому з визначеною ймовірністю виключений прояв небезпеки як у виробничій, так і невиробничій сферах з урахуванням взаємного впливу навколишнього середовища, людини та суспільства.

«Безпека життєдіяльності населення – це галузь знання та науково-практичної діяльності, спрямованої на вивчення загальних закономірностей виникнення небезпек, їх властивостей, наслідків впливу їх на організм людини, основ захисту її здоров’я, життя і середовища проживання від небезпек, а також на розробку і реалізацію відповідних засобів та заходів щодо створення і підтримки здорових та безпечних умов життя і діяльності людини як у повсякденних умовах виробництва та побуту, так і в умовах надзвичайних ситуацій.

Розглянемо передумови виникнення та коротку історію БЖД.

Черенько В.М. вважає, що історію виникнення дисципліни БЖД треба розпочати з 1992 року:

• понад тридцять років тому світова громадськість стикнулася з глобальними проблемами, ініціювала їх вивчення та вироблення безпечної стратегії життєдіяльності людства;

• перший варіант виробленої стратегії, названої стратегією сталого розвитку (sustainable development), отримав міжнародно-правове закріплення у резолюції ООН «Порядок денний на XXI століття» (AGENDA 21), ухваленій Конференцією ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро 1992 р. Надалі ця стратегія уточнювалась і доповнювалась, зокрема, відомою резолюцією «IO+5» 1997 р., рішеннями Конференції ООН у Йоганнесбурзі 2002 р.;

• резолюція ООН «Порядок денний на XXI століття» відводить завданням освітньої роботи чільне місце практично у кожному із сорока намічених стратегічних напрямків діяльності на XXI ст. Це закономірно, адже добре відомо, що освітня діяльність є не лише обов’язковим, а часто й єдиним ефективним компонентом у системі заходів, спрямованих на розв’язання більшості найгостріших сучасних глобальних проблем людства. Прикладами можуть бути сучасні демографічні проблеми у багатьох регіонах світу, соціальні проблеми, особливо для країн з перехідною економікою та таких, що розвиваються, проблеми знешкодження побутових відходів великих міст, проблеми охорони і зміцнення здоров’я людей;

• існує виразна відмінність між ступенем опанування населенням основними сучасними принципами безпеки життєдіяльності у передових країнах світу і в Україні. Ця відмінність обумовлена двома принциповими факторами: нежиттєздатністю підходів, які домінували в цій сфері у нас протягом тривалого часу, та непоширенням на Україну широкого світового громадського просвітницького руху за перехід на принципи сталого розвитку.

Метою вивчення дисципліни «Безпека життєдіяльності» є забезпечення відповідних сучасним вимогам знань студентів про загальні закономірності виникнення і розвитку небезпек, надзвичайних ситуацій, у першу чергу техногенного характеру, їх властивості, можливий вплив на життя і здоров’я людини та формування необхідних у майбутній практичній діяльності спеціаліста умінь і навичок для їх запобігання, ліквідації, захисту людей та навколишнього середовища.

Завданням дисципліни «Безпека життєдіяльності» є потреба навчити студентів:

• ідентифікувати потенційні небезпеки, тобто розпізнавати їх вид, визначати просторові та часові координати, величину та ймовірність їх прояву;

• визначати небезпечні, шкідливі та уражальні фактори, що породжуються джерелами цих небезпек;

• прогнозувати можливість і наслідки впливу небезпечних та шкідливих факторів на організм людини, а уражальних факторів – на безпеку системи «людина – життєве середовище»;

• використовувати нормативно-правову базу захисту особистості та навколишнього середовища, прав особи на працю, медичне забезпечення, захист у надзвичайних ситуаціях тощо;

• розробляти заходи та застосовувати засоби захисту від дії небезпечних, шкідливих та уражальних факторів;

• запобігати виникненню надзвичайних ситуацій, а в разі їх виникнення приймати адекватні рішення та виконувати дії, спрямовані на їх ліквідацію;

• використовувати у своїй практичній діяльності громадсько-політичні, соціально-економічні, правові, технічні, природоохоронні, медико-профілактичні та освітньо-виховні заходи, спрямовані на забезпечення здорових і безпечних умов існування людини в сучасному навколишньому середовищі;

• планувати заходи щодо створення здорових і безпечних умов життя та діяльності у системі «людина – життєве середовище».

В центрі уваги курсу БЖД – людина як самоціль розвитку суспільства.

Десятиліття ми жили в полоні фальшивих ілюзій, під тягарем догм репресивної системи, що дедалі більше деформувала наше суспільство, ставлячи понад усе боротьбу класів, культ сили, казармовий лад життя, де нормою вважалась будь-яка жорстокість, терор, ворожнеча й розбрат між людьми. Місця для співчуття, милосердя не залишалось. Думки про загальнолюдські цінності вважались абстрактними вигадками інтелігентів. Зрештою, людині в суспільстві відводилась роль не більше як гвинтика, сліпого виконавця. А втім, наймудріші уми людства від Сократа до Сковороди й Льва Толстого в центрі своїх вчень ставили саме людину і в її самопізнанні, самовдосконаленні вбачали найглибшу суть земного буття, запоруку прогресу. І те, що ми нині проголошуємо пріоритет вселюдських цінностей, їх вищість над інтересами класів, тих чи інших соціальних груп і держав, є свідченням того, що народи виходять на вищий рівень самосвідомості і що людина таки здатна прозрівати. Щоб вийти з тих нечуваних криз, в яких ми опинились, очевидно, слід рішуче відмовитись від дотеперішніх режимних уявлень, згубних доктрин і визнати рятівний сенс іншого, гуманістичного погляду на світ.

Безпека життєдіяльності як навчальна дисципліна не вирішує спеціальних проблем безпеки. Це справа спеціальних дисциплін – охорони праці, цивільної оборони, промислової екології, комунальної гігієни тощо. Безпека життєдіяльності забезпечує загальну освіту в галузі безпеки, що є науково-методичним фундаментом для всіх спеціальних дисциплін з безпеки. Безпека життєдіяльності – не засіб особистого захисту, а дисципліна, що навчає основ захисту особистості, суспільства, держави, людства. Спеціаліст, що досконало засвоїв предмет «Безпека життєдіяльності», здатний уміло діяти в умовах небезпеки, захищаючи як своє життя та здоров’я, так і життя та здоров’я інших людей.

Предметом вивчення дисципліни «Безпека життєдіяльності» (БЖД) є діяльність людини, здійснювана в умовах техно- і біотехносфери. Діяльність розуміють як активну (свідому) взаємодію людини з середовищем мешкання (техно- або біотехносферою), результатом якої повинна бути корисність цієї діяльності в існуванні людини в штучно створеному (частково штучному) середовищі. Життєвий досвід людини показує, що результатом будь-якої її діяльності завжди, крім користі, є і негативні наслідки: травматизм, захворюваність, часом повна втрата працездатності або смерть. Так буває в будь-яких сферах: виробничій, відпочинку і розваг, пов’язаній з отриманням знань. Не є виключенням з цього правила і викладацька діяльність.

Отже, аналіз небезпеки будь-якої діяльності дозволив вітчизняним вченим в галузі безпеки сформулювати наступну аксіому: будь-яка діяльність людини потенційно небезпечна. Ця аксіома названа «аксіомою про потенційну небезпеку діяльності людини», має щонайменше два важливих висновки, необхідних для формування систем безпеки: перший – неможливо розробити абсолютно безпечний вид діяльності людини (абсолютно безпечну техніку або технологічний процес, вид навчальних занять і т.ін.); другий – у жодному виді діяльності людини не може бути нульових ризиків.