1. Мораль класового суспільства.

2. Філософія античної епохи.

1.В класовому суспільстві відбулася зміна колективної моралі на мораль класового суспільства

Етика формувалася шляхом:

• Пристосування старих норм та принципів моралі до певних соціальних умов;

• Створення норм та принципів відповідних рабовласницькому суспільству.

Можна виділити мораль:

• Пануючого класу, вільних людей;

• Рабів.

Єдина мораль, яка відстоювала інтереси пригнобленого класу, не була сформована унаслідок роз’єднаності рабів, їх приналежності до різних національностей ( язиковий бар’єр і т.п.)

Раби прирівнювались до робочих тварин.

Вважалось, що рабам не властиві позитивні моральні якості, мораль пануючого класу була визнана головуючою в суспільстві.

Норми та цінності, які відображають інтереси рабовласників викладались як загальні.

2.З початку свого становлення етика була тісно зв’язана з філософією.

Основою філософії була так звана передфілософія- єдинознання, міфології та буденної свідомості, осмислення моральних проблем.

Філософія виникла в першій половині I тис. до н.е. в Китаї, Індії та Греції, як «світоглядне мислення», розповсюдження на все світостворення .

До кола інтересів філософії входили й запитання моральності.

Особливості філософії Сходу та Заходу:

• Філософія Індії була частиною міфологічного світобачення;

• Філософія Китаю була тісно пов’язанна з буденною, моральною підсвідомістю;

• Філософія стародавньої Греції була відділена від передфілософії.

Ці різновиди були обумовлені різним співвідношенням елементів передфілософії, національними особливостями, специфікою способів виробництва та ін.

В філософії Стародавньої Греції:

• Формулюються основні загальні поняття;

• Долається синкретизм мислення (єдинство відань, символіки, образів-архітипів);

• Починається відділення від міфологічних уявлень.

В античній філософії та етиці були поставленні дуже важливі етичні проблеми (місце людини в світі, протиріч інтересів індивіда та суспільства і т. п), намічені варіанти рішення цих проблем, виникли майже всі типи світобачення, які розвивались в наступні епохи.

Характеристики античної етики:

• Розуміння моральності (мислення, поведінки), як розумності;

• Орієнтація етики на людину(«людина є міра всіх речей.» Протагор);

• Проголошення моральної самоцінності та незалежності особистості;

• Прагнення до досягнення гармонії (в душі людини, в суспільстві).

Питання 14: Індивідуалістично орієнтовані етичні вчення античної епохи.

1. Софізм

2. Абсолютизм

3. Гедонізм

4. Кініки

1) Одним із вчень античної етики був софізм (V – IV ст. до н.е.). Софісти (Протагор, Горгій, Антифонт):

• заперечували безумовність й загальнозначимість моралі, її догматизм;

• проголошували цінність людини, його моральний релятивізм (наявність у кожного індивіда своїх моральних уявлень);

• вважали чеснотами всі достоїнства людини (розум, професіоналізм і т.п.);

• вважали справедливим все, що приносить користь (утилітаризм);

2) Противником софістів був Сократ (469 – 399 рр. до н.е.), який проголосив абсолютизм моралі (догматизм, ригоризм). Основні положення етики Сократа:

• єдність моралі та права («…Що законне, те й справедливе», справедливе все те, що дозволене державою);

• обмеженість моральних оцінок людей («Людина знає те, що нічого не знає»);

• головне в моралі – чесноти (мудрість, справедливість, помірність, мужність);

• мудрість є найважливішою чеснотою, з її допомогою досягається ціль життя;

Сократ був основоположником евдемоністичної традиції. Він вважав що:

• найвище благо для людини – досягнення щастя;

• щастям є розумне моральне життя;

• задача етики – зробити людину моральною (тобто щасливою);

• основою моральності є знання (будь-яка чеснота – це вид знання);

• моральні цінності здійснюють регулятивні функції тільки тоді, коли осмислені людиною.

3) Аристин ( 435 – 355 рр. до н.е.), учень Сократа, заснував течію в етиці під назвою гедонізм. Аристин заснував також школу філософії в м. Кірені (Пн. Африка), його послідовники називались кіренаїками.

Основні положення гедоністичної етики:

• вищим благом є задоволення, зло – це страждання;

• вищою моральною цінністю є життя людини в її чуттєвих проявах;

• фізичні задоволення важливіші за духовні;

• мораль і розум вторинні (допомагають уникати страждань, досягати задоволення);

• Сенс життя людини – у насолоді кожною її миттю.

Послідовник гедонізму Гегесій закликав до самогубства людей, в чиєму житті більше страждань, ніж задоволень.

4) Противниками гедонізму були кініки (цінники) Антисфен (435 – 375 рр. до н.е.) та Діоген Сипонський (? – 300 рр. до н.е.). Вони проголошували:

• аскетичний образ життя як ціль діяльності людини;

• відкидання задоволень і елементарних зручностей;

• пріоритет духовних цінностей;

• духовну свободу як вище благо, презирство до цінностей суспільства («свобода від суспільства»)

• закони природи як закони суспільства і т.д.

Ідея моральної свободи була доведена до крайності. Позиція кініків призвела до відкидання елементарних моральних норм суспільства.

Питання 15: Суб’єктивно – ідеалістично орієнтовані етичні вчення античності.