- •2. Об'єкт, предмет і функції педагогіки.
- •3. Зв'язок педагогіки з іншими науками та її структура
- •4. Філософські основи педагогіки.
- •5. Суть нової методології педагогіки.
- •6. Аксіологічний підхід до вивчення педагогічних явищ.
- •7. Педагогічні цінності.
- •8. Загально- і конкретно-наукова методологія педагогіки.
- •9. Методи педагогічних досліджень.
- •Тема 2. Розвиток, соціалізація і виховання особистості. Тема 2. Розвиток, соціалізація і виховання особистості. 1. Особистість і умови її розвитку
- •2. Спадковість у людському розвитку.
- •3. Соціалізація і становлення особистості.
- •4. Роль виховання у розвитку людини і формуванні її особистості.
- •Тема 3. Мета виховання. Тема 3. Мета виховання. 1. Поняття про мету виховання.
- •2. Умови і фактори визначення цілей виховання.
- •3. Зародження та розвиток ідеї про всебічний розвиток особистості.
- •4. Мета виховання в сучасній педагогіці.
- •5. Освіта як найважливіша ланка реалізації мети виховання.
- •6. Основні тенденції розвитку освіти.
- •Тема 4. Педагогічний процес. Тема 4. Педагогічний процес. 1. Суть педагогічного процесу.
- •2. Рушійні сили педагогічного процесу.
- •3. Педагогічний процес як система.
- •4. Цілісність педагогічного процесу.
- •5. Закономірності педагогічного процесу.
- •6. Організація педагогічного процесу.
- •Тема 5. Педагог: професійна діяльність і особистість. Тема 5. Педагог: професійна діяльність і особистість. 1. Суть педагогічної діяльності, основні види, специфіка.
- •2. Структура педагогічної діяльності вчителя.
- •3. Педагог демократичної школи.
- •3.1. Гуманістична спрямованість особистості вчителя.
- •3.2. Педагогічна і гуманітарна культура.
- •3.3. Професійно значимі якості.
- •3.4. Професійна компетентність.
- •Тема 6. Дидактика: суть, дидактичні концепції, сучасні підходи.
- •1. Поняття про дидактику.
- •2. Основні дидактичні концепції.
- •3. Навчання і розвиток у гуманістичній дидактиці.
- •Тема 7. Процес навчання. Тема 7. Процес навчання. 1. Суть процесу навчання.
- •2. Процес навчання як система.
- •3. Цілі процесу навчання (цільовий компонент).
- •4. Стимулювання процесу навчання (стимуляційно-мотиваційний компонент).
- •5. Зміст навчального процесу (змістовий компонент).
- •6. Організація навчально-пізнавальної діяльності учнів (операційно-діяльнісний компонент).
- •7. Контроль і регулювання навчально-пізнавальної діяльності (контрольно-регулювальний компонент).
- •8. Оцінка і самооцінка результатів навчального процесу (оцінно-результативний компонент).
- •9. Діяльність учителя й учня у різних видах навчання.
- •Тема 8. Закономірності і принципи навчання. Тема 8. Закономірності і принципи навчання. 1. Історія проблеми.
- •2. Класифікація закономірностей навчання.
- •3. Поняття про принцип, правило.
- •4. Система дидактичних принципів.
- •Тема 9. Зміст освіти в загальноосвітній школі. Тема 9. Зміст освіти в загальноосвітній школі. 1. Поняття про зміст загальної середньої освіти.
- •2. Фактори, що зумовлюють формування змісту освіти.
- •3. Теорії організації змісту освіти.
- •4. Наукові вимоги до формування змісту освіти.
- •5. Реалізація змісту освіти в сучасній школі.
- •Тема 10. Форми навчання. Тема 10. Форми навчання. 1. Поняття про форми навчання
- •2. З історії форм організації навчання.
- •3. Індивідуалізація і диференціація навчання.
- •4. Урок - основна форма організації навчання.
- •5. Типи і структура уроків.
- •6. Організація навчальної діяльності учнів на уроці.
- •7. Нестандартні уроки.
- •8. Допоміжні форми навчання.
- •10. Самоаналіз уроку.
- •Тема 11. Методи навчання. Тема 11. Методи навчання. 1. Поняття про методи навчання.
- •2. Класифікація методів навчання.
- •3. Методи організації і самоорганізації навчально-пізнавальної діяльності.
- •4. Методи стимулювання і мотивації уміння.
- •5. Методи контролю і самоконтролю в навчанні.
- •6. Бінарні методи навчання.
- •7. Ситуаційний метод.
- •8. Вибір методів навчання.
- •Тема 12. Засоби навчання. Тема 12. Засоби навчання. 1. Поняття про засоби навчання.
- •2. Прості засоби.
- •3. Складні засоби.
- •Тема 13. Діагностика навчання. Тема 13. Діагностика навчання. 1. Діагностика результатів навчання
- •2. Контроль результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів.
- •3. Тестування рівня засвоєння змісту освіти.
- •4. Оцінювання результатів навчання.
- •Тема 14. Процес виховання. Тема 14. Процес виховання. 1. Суть процесу виховання
- •2. Процес виховання як система.
- •3. Особливості виховного процесу.
- •4. Мета і завдання гуманістичного виховання.
- •5. Механізми становлення особистості.
- •6. Школи гуманістичного виховання.
- •7. Закономірності і принципи гуманістичного виховання.
- •8. Самовиховання учнів.
- •Тема 15. Зміст процесу виховання. Тема 15. Зміст процесу виховання. 1. Поняття про зміст виховання.
- •2. Особливості змісту виховання в сучасній школі.
- •3. Базова культура особистості: зміст і шляхи формування. 3. Базова культура особистості: зміст і шляхи формування. 3.1. Виховання громадянської культури.
- •3.2. Виховання розумової культури.
- •3.3. Філософсько-світоглядна підготовка.
- •3.4. Виховання основ моральної культури.
- •3.5. Виховання екологічної культури.
- •3.6. Трудове виховання і профорієнтація.
- •3.7. Виховання естетичної культури.
- •3.8. Формування фізичної культури.
- •Тема 16. Виховання особистості в колективі. Тема 16. Виховання особистості в колективі. 1. Форми виховання.
- •2. Колектив як форма виховання.
- •3. Педагогічне управління колективом.
- •4. Розвиток дитячого колективу.
6. Школи гуманістичного виховання.
Кожна виховна система базується на цінностях, які визначають напрям виховного процесу: на інтереси суспільства, держави чи на особистість (індивідуально-особистісний розвиток); на взаємини між учасниками процесу (авторитарні чи гуманістичні); на зміст виховного процесу (знаннєвий чи розвивальний).
Традиційне виховання передбачає надмірне управління виховним процесом, згідно з яким вихованці цілеспрямовано засвоюють соціально завдані та ідеологічно орієнтовані якості; регламентацію, що призводить до ігнорування внутрішнього світу особистості; монологізований вплив, обмеження ініціативи, творчості вихованців.
Гуманістична система ставить в ''епіцентр виховання'' особистість дитини як найвищу цінність життя. У процесі виховання дитина повинна бути ''подібною Сонцю - центру планетарної системи'' (Р.Галь).
Формування особистості передбачає не тільки рівень розвитку соціальних властивостей людини, а й виховання цінності, що виражає ''ідеал людини, який у будь-яких умовах зберігає справжню людяність'' (А.Швейцер).
У гуманістичній школі вихованець є суб'єктом життя, вільною, духовною особистістю, що має потребу в саморозвитку. Тому виховання зорієнтоване на розвиток внутрішнього світу учня, на міжособове спілкування, діалог, на допомогу в особистісному зрості.
Гуманістичне виховання Заходу представлене авторськими системами Р.Штайнера (1861-1925 pp., Німеччина), М.Монтессорі (1870-1952 p., Італія, Нідерланди), С.Френе (1896-1966 pp., Франція) та іншими. У центрі цих систем перебуває особистість, її цінності, особиста свобода, уміння прогнозувати і контролювати власне життя. Унікальна цілісна особистість прагне до максимальної реалізації своїх можливостей (самоактуалізації). Вона відкрита для сприймання нового досвіду, здатна на усвідомлений і відповідальний вибір у різноманітних життєвих ситуаціях.
У нашій країні ідеал гуманістичного виховання блискуче реалізував у 50-60 роках XX століття В.О.Сухомлинський. Уся освітня система керованої ним Павлиської школи була орієнтована на творення щастя кожного вихованця, доброго ставлення до дітей, створення умов для індивідуально-творчого розвитку кожної особистості. ''Виховання полягає в тому, - стверджував він, - щоб уміло, розумно, мудро, тонко, сердечно торкнутися до кожної з тисячі граней, знайти ту, яка, якщо її як перлину шліфувати, засяє неповторним сяйвом людського таланту, а це сяйво принесе людині особисте щастя. Відкрити в кожній людині її, лише її неповторну грань, - у цьому мистецтво виховання''.
Розвиваючи дитячу індивідуальність, В.О.Сухомлинський надавав великого значення людяності. У ''Школі радості'' вихованці осягали ази людяності. Вони вчилися бачити горе, сум, печаль, тривогу, відчай, радість людей, які оточують у повсякденному житті, робили благородні вчинки - допомагали цим людям із внутрішніх спонукань, переживаючи при цьому глибоке почуття задоволення. Так дитина вчилася співпереживати, розуміти іншу людину і оцінювати саму себе.
Предметом виховання у школі була людина - дитина, підліток, юнак, духовний світ конкретної дитини, джерела її розумового, морального, емоційного, фізичного, естетичного розвитку. Кожен педагог повинен був глибоко, до тонкощів знати індивідуальність кожного учня, стверджувати гуманне начало у вихованні, що розцінювалося як найважливіша риса педагогічної культури вчителя.
Вихователь повинен ужитися у світ дитини, бути наставником і другом, однодумцем, ''переживати разом з ним радість перемоги і гіркоту втрати''. ''Процес виховання, - писав В.О.Сухомлинський, - полягає у єдності духовного життя вихователя і вихованців - у єдності їхніх ідеалів, намагань, інтересів, думок, переживань''.
Важливою проблемою у вихованні є, на думку В.О.Сухомлинського, гармонія педагогічних впливів. Складні відносини, які оточують дитину, ніким не усвідомлюються як спеціальний засіб виховання. Але саме вони для дитини є середовищем, яке дає наочні уроки, адже в них вона бачить матеріалізовані погляди старших, їх судження, звички, наміри. Якщо ж інформація, відбита в свідомості й підсвідомості дитини, суперечить іншим засобам впливу на особистість, важко виховати ''голос совісті''. Гармонія першого і другого джерел виховання вимагає, щоб активна діяльність вихованців спрямовувалася на творення обставин, середовища, яке б посилювало дію всіх засобів виховання.
Співробітництво дітей і дорослих, довіра дітям, виховання без покарань, творча праця і моральна свобода, можливість вибору вчинку, лінії поведінки, способу життя, прийняття відповідальності за свій вибір та інше - важливі гуманістичні принципи, на яких побудована педагогічна система В.О.Сухомлинського.
У 80-их роках гуманно-особистісний підхід у вихованні обгрунтував і практично реалізував у ''Школі життя'' відомий грузинський психолог і педагог Ш.О.Амонашвілі.
У гуманній школі автор виділяє 6 особливостей виховного процесу.
Перша полягає у внутрішній наступності творчої діяльності природи і людини-вихователя. Природа на думку Ш.О.Амонашвілі, закладає в дитині можливості безмежного розвитку. Школа бере на себе відповідальність продовжити справу природи і зробити з неї благородну людину.
Друга особливість виховного процесу в гуманній школі -його цілісність, що означає цілісність життя дитини, яке спрямоване в майбутнє.
Третя особливість стосується уроку, який розглядається як акумулятор, як провідна форма життя дітей, а не тільки їх уміння. Благополуччя життя дитини на уроці забезпечується співробітництвом з учителем, іншими дітьми.
Четверта особливість педагогічного процесу полягає в тому, що співробітницькі взаємини учителя з дітьми стають його природною якістю.
П'ята особливість гуманного педагогічного процесу виявляється в розвиткові у дітей здібності до оцінної діяльності при одночасному скасуванні шкільних оцінок, що є запорукою успіхів дітей у навчанні.
Шоста особливість ''Школи життя'' - в особливій, гуманній місії вчителя в ній. ''Олюднення середовища навколо кожної дитини, гуманізація соціуму і власне педагогічного процесу є найвищою турботою вчителя''. Гуманного вчителя не залишає ''любов і відданість кожній дитині, почуття глибокої відповідальності за долю кожної дитини; намагання зрозуміти кожну дитину''.
Педагог виходить з того, що у кожної дитини є свої потреби, свій особистісний смисл, є особистісна значимість учіння, на яку і потрібно спиратися у виховному процесі. А якщо такого смислу немає, то необхідно ''інструментувати учіння як вільно обрану учнем діяльність'', тобто створювати умови для його цілеспрямованого, соціального і педагогічно значимого розвитку, виховання, збагачення знаннями і досвідом, а управляти цим процесом необхідно з позицій самої дитини, її інтересів.
Отже, найсуттєвішими рисами гуманістичної школи виховання є:
1) особливе ціннісне ставлення до вихованця, визнання розвитку особистості (інтелектуального, фізичного, морального, естетичного, трудового) головним завданням школи, а становлення індивідуальності особистості - її головним результатом;
2) гуманістичні моделі передбачають створення культурно-виховного середовища, у якому відбувається вільний вибір особистістю способів творчої самореалізації, її саморозвиток у гармонії із собою і суспільством;
3) кожна виховна система веде власний творчий пошук змісту, методів, форм і засобів виховання; гуманістична спрямованість передбачає свободу і творчість як вихованців, так і вихователів;
4) вихователь є наставником і другом дитини, він постійно враховує її потреби, допомагає набути природності (доброї, вільної, кмітливої), реалізувати можливості; підтримує кожного вихованця.