65

Івано-Франківський національний технічний

університет нафти і газу

Кафедра туризму

Долгопола г.Є.

Рекреаційні комплекси

Конспект лекцій

Івано-Франківськ

2008

Вступ

Вивчення дисципліни “Рекреаційні комплекси” визначається робочим навчальним планом з підготовки спеціаліста туристської галузі, для набуття знань та умінь, які регламентовані галузевим стандартом вищої освіти України, освітньо-кваліфікаційною характеристикою бакалавра, напрям підготовки 0504 “Туризм”, фахове спрямування 6.050400 “Туризм”.

Мета туристської освіти – формування спеціаліста на основі раціонального сполучення соціальних, гуманітарних, технічних, економічних та функціональних наук. Розвиток рекреації та ефективне використання рекреаційних ресурсів – складне комплексне завдання, що вимагає формування професійного мислення спеціаліста – організатора рекреації.

Метою курсу “Рекреаційні комплекси” є формування професійного мислення спеціаліста туристичної галузі, що визначається сукупністю сучасної інформації з питань архітектурно-планувальної організації розміщення та функціонування курортних, туристичних комплексів та комплексів відпочинку, функціонально-планувальної організації рекреаційних закладів, планувальної організації житлового поверху, приміщень громадського та адміністративно-господарського призначення, інтер’єру та організації внутрішнього простору для забезпечення можливості відтворення потенційних сил населення та трудових ресурсів, створення умов для відпочинку та оздоровлення.

Зміст умінь – аналізувати існуючий рекреаційний потенціал територій щодо здійснення того чи іншого виду рекреаційної діяльності, користуючись статистичною та плановою документацією, стандартними методиками.

Методика вивчення дисципліни “Рекреаційні комплекси” передбачає поступальний перехід від вивчення методичних положень архітектурно-планової організації рекреаційного середовища до основ формування внутрішнього простору рекреаційних закладів.

Дисципліна “Рекреаційні комплекси” базується на суміжних дисциплінах, таких як “Культурологія”, “Екологія”, “Рекреаційна географія”, “Історія туризму”, “Туристичне країнознавство” та “Рекреалогія”. Вивчення дисципліни “Рекреаційні комплекси” буде фундаментом для вивчення дисциплін “Технологія туристичної діяльності”, “Організація туризму”, “Екологічна експертиза туристичних комплексів”, “Інфраструктура і технічне забезпечення рекреаційних комплексів” тощо.

М1 Архітектурно-планувальна організація рекреаційної території

ЗМ 1.1 Основні поняття архітектурно-планувальної організації рекреаційної території

НЕ 1.1.1 Еволюція рекреаційної архітектури. НЕ 1.1.2 Сучасна рекреаційна архітектура

У сучасному світі рекреація – це багатостороннє явище, тісно пов’язане з економікою, історією, географією, архітектурою, медициною, культурою, спортом та іншими науками.

Термін “рекреація” є сукупністю етимологічних значень: rekreatio (лат.) – відновлення; rekreation (франц.) – розвага, відпочинок, зміна дій, яка виключає трудову діяльність і характеризує простір, пов’язаний з цими діями. Отже поняття “рекреація” характеризує не тільки процес і заходи щодо відновлення сил людини, але і той простір, в якому це відбувається.

Таким чином, рекреація – це процес відновлення фізичних, духовних і нервово-психічних сил людини, втрачених в процесі праці, навчання тощо, який забезпечується системою заходів і здійснюється у вільний час на спеціалізованих територіях.

Рекреаційна діяльність спрямована на задоволення основних первинних потреб людини - фізіологічних (сон, харчування, гігієна, рух) як потенціальної форми активізації відпочинку; вторинних - психофізіологічних (відпочинок-релаксація, профілактика, туризм) як самостійних процесів, що вимагають принципово нових підходів; третинних - духовно-інтелектуальних – всі види діяльності людини в процесі вільного проведення часу в умовах даного просторового середовища: дозвілля (щоденні любительські заняття, колекціонування, розведення квітів, фотографія, догляд за тваринами, мисливство, рибальство, збір грибів та ягід), фізична рекреація, свято, пізнання світу, історії тощо.

Всі види рекреаційної діяльності можна згрупувати за функціональним напрямком:

• Оздоровлення (лікування) – профілактика: інсоляція (геліотерапія), повітряні вани (аеротерапія), теренкур, використання мінеральних вод (бальнеотерапія), грязелікування, купання в басейні, водоймах, ванні, прийняття душа;

• Пізнавальна - читання, спілкування, телебачення, кінотеатри, виставки, театри, туризм (екскурсії);

• Діяльність за інтересами - садівництво, бджільництво, розведення квітів, колекціонування, мисливство, рибальство, збір грибів та ягід, технічна творчість;

• Мобільна – самодіяльний туризм, пішохідні екскурсії, любительський спорт, рухливі ігри, танці, прогулянки.

• Відпочинок-релаксація: дозвілля – свято – розваги.

Рекреаційна діяльність повинна відповідати вимогам атрактивності (лат. – attractio – притягання, привабливість), корисності, тобто задовольняти рекреаційні потреби людини і надійності (безпеці). Одним із основних ресурсів атрактивності є створені людиною пам’ятки історії, культури, мистецтва, без яких неможливо задовольнити духовні потреби людини.

Рекреалогія – наука, яка вивчає закономірності формування, функціонування і поширення територіальних рекреаційних систем, що складаються з природних і культурних комплексів, інженерних споруд, які використовуються для рекреації, а також із обслуговуючого персоналу, органу управління та рекреантів; розробкою принципів організації рекреаційного господарства та основ рекреаційного природокористування.

Підсистема “природні і культурні комплекси” виступає в якості ресурсів і умов задоволення рекреаційних потреб. Природні і культурні комплекси володіють певною ємністю, стійкістю, комфортністю, різноманіттям, привабливістю.

Підсистема “інженерні споруди” забезпечує, з одного боку, звичайну життєдіяльність відпочиваючих та обслуговуючого персоналу, а з іншої – задоволення специфічних рекреаційних потреб рекреантів. Вони характеризуються такими показниками, як ємність, комфортність, надійність, інженерно-будівельних і експлуатаційних характеристик (норм, що відображають технологію їх створення і експлуатації).

Функція підсистеми “обслуговуючий персонал” спрямована переважно на обслуговування рекреантів.

Орган управління слідкує за оптимальним співвідношенням між всіма підсистемами, для чого він повинен отримувати інформацію про властивості та ємність підсистем, наявність матеріальних і фінансових резервів.

Підсистема “відпочиваючі” визначає вимоги до інших підсистем в залежності від соціальних, вікових, національних, регіональних та індивідуальних особливостей рекреантів.

Рекреація є багато функціональною та присутня у багатьох видах діяльності людини у вільний час. Вільний час визначає рівень розвитку суспільства, відіграє величезну роль у формуванні особистості, побуту та культури людини. Вільний час залежить від часового фактору (щоденний, щотижневий, щорічний, пенсійний) і просторового (помешкання, місто, держава, світ).

Просторове середовище повсякденного відпочинку включає “первинне помешкання”, загальноміські центри культури, дозвілля та спорту (рекреаційні комплекси та установи), паркові та пляжеві зони, міські вулиці.

“Первинне помешкання” – міська квартира створює особливий мікросвіт домашнього середовища, забезпечує первинні функції відпочинку (сон, харчування, гігієна), аматорське дозвілля, соціальні контакти, творчу діяльність, фізичну рекреацію.

Короткочасний щоденний відпочинок забезпечується природно-урбанізованим просторовим середовищем на “порозі” міста, у приміських та міжселищних територіях з використанням “вторинного” та “третинного” житла - наприклад, дачі або рекреаційних (готельних, туристичних, відпочинкових) закладів.

Центри відпочинку приміських та міжселищних зон багатофункціональні і можуть включати “третинне” житло, заклади харчування, торгівлі, побутового обслуговування, службово-господарські заклади, спортивні та водні споруди, видовищні заклади, парки, гідропарки, транспорт, інженерні споруди та благоустрій території. Просторове середовище визначається наявністю складників відпочинку: дозвілля, свято, ігри, розваги. Дозвілля – основний складник відпочинку; основна особливість дозвілля – отримання задоволення, радість, щастя. Форми проведення дозвілля різні, але основна функція – розвиток особистості.

Міський центр дозвілля повинен рішатися комплексно та об’єднувати різноманітні за функціями заклади: видовищно-розважальні, інформаційно-пізнавальні, науково-творчі, харчування та торгівлі. Планувальна одиниця дозвілля включає природні та урбанізовані території – наприклад, Гідропарк у Києві.

Самостійним явищем у сфері відпочинку є фізична рекреація (активний відпочинок). Просторове середовище фізичної рекреації визначається різноманітними видами споруд та пристроїв, розташованих у місті або в заміському середовищі (спортивно-відпочинкові, спортивно-оздоровчі. комплекси, стадіони тощо).

Відпочинок як інтегральне поняття передбачає розвиток основних складників рекреації: відпочинок, туризм, лікування, фізична рекреація. Інтеграція елементів рекреації передбачає рішення проблем створення матеріально-технічної бази рекреації та довгострокового планування.

Розвиток транспортної інфраструктури, створення нових швидкісних, незалежних від погоди видів транспорту робить доступними любі ресурси рекреації. Підвищення швидкості пересування збільшує термін вільного часу для відпочинку.

Створення штучного рекреаційного середовища (атрактивного) для задоволення стандартних потреб у масовому відпочинку та лікуванні дає можливість зберегти ландшафтні і історико-архітектурні ресурси.

Освоєння нових рекреаційних утворень (акваторій, підводного світу, підземного простору) дає можливість збереженню пам’ятків історії, культури, мистецтва, природного середовища та використання малоцінних земель.

Рекреаційний комплекс як містобудівельне утворення, складається з рекреаційних установ різноманітного функціонального профілю, об’єднаних одною функціональною програмою (див. рисунок 1.1).

Класифікують рекреаційні комплекси за такими ознаками:

За функціональним профілем – санаторний комплекс, комплекс відпочинку, туристичний комплекс;

За місцем розташування – міські, приміські;

За капітальністю – капітальні і тимчасові;

За стаціонарністю – стаціонарні і нестаціонарні (стабільні і мобільні);

За сезонністю експлуатації – цілорічні і сезонні (див. рисунок 1.2).